За інформацією: Суспільне Чернігів.
Олександр Юрченко йде до гімназії. Суспільне Чернігів
В першу чергу несе цукерки своїй виховательці групи продовженого дня Тетяні Катаєвій. Після чого йде до спортивної зали, яка на третьому поверсі.
Саме тут чоловік облаштував кілька смуг перешкод, щоб відновити вестибулярний апарат після втрати зору на фронті. Каже: робити це потрібно у великому просторі. Тому обрав спортивну залу, яку пам’ятає з дитинства.
"Це швидко відновить вестибулярний апарат. Якщо в мене воно вже почало виходити і мені воно сподобалося, бо я зрозумів, що це воно і є. Елементарно – «класики» (дитяча гра – ред.), як в дитинстві по рейкам ходили, по шпалах… Даю 100%, що воно допомагає", — каже Олександр Юрченко.
Олександр Юрченко. Суспільне Чернігів
З його слів, найголовніше повернути внутрішнє відчуття прямої лінії. Для цього прикріпив до підлоги мотузок середньої товщини.
"Мені треба думати не тільки про це, що я йду по цій нитці. Мені ще треба думати, що в мене може посеред дороги десь машина стояти або дерево. Звуків багато і немає поки цього відчуття. Мені три рази треба пройтися і завтра вже можна буде бігти", — говорить Олександр.
На цих смугах перешкод також є мотузки, що перетинаються по діагоналі, оминаючи різні предмети. Для підрахунку кроків – вирізані з картону кола, прямокутники та макети людських фігур.
Олександр Юрченко займається у спортзалі. Суспільне Чернігів
Олександр розповідає: все зробив власним коштом за два дні. В облаштуванні простору допомогли друзі та персонал навчального закладу. Методику перейняв у тренера з орієнтування та мобільності громадської організації "Сучасний погляд" Василя Гошовського. Там у травні проходив реабілітацію.
"Побачив, що сліпі — це страшні люди. Я прозрів. І оце постійно прозріваю з них. Я пристосувався до цього життя. Десь влупиться в щось — посміятись. Це навіть класно. Бо я пробую щось, походить кудись. А як дома сидіти? Я не знаю. В мне і так вже «дах їде» за півроку".
"Думав, і щелепу вирвало"
Олександр Юрченко втратив зір під час виконання бойового завдання на Харківщині. Коли виходив з позицій — попав під мінометний обстріл:
"Коли лупонуло, воно хвилею мені в щелепу дало. Думав, і щелепу вирвало. Тут у мене шви є і одразу збоку гематома. Щелепу не відчуваю. Воно тільки клик і пропало і очі так зжалися м’язами. Воно попало сюди, я і зрозумів, ну очі як є, розірвало очні яблука".
Під час другого вибуху уламки посікли йому руки.
Олександр Юрченко. Суспільне Чернігів
В ті хвилини військовий залишився один.
"Турнікети я не понадівав. Ліву руку взагалі не відчував, права також боліла і я почав замерзати. Я сховався, замерзав… Думаю, давай кричати. Згадав, що в мене є рація. Кажу: «Я повзу». По рації передаю і сміюся з себе. Вони кричать «так далеко», я по рації передав, що не дійду. Іще впав, хотів поплакати, поплакати не вийшло і я давай сміятися", — згадує Олександр.
До українських позицій він дістався самостійно. Там йому надали першу медичну допомогу та евакуювали до Харкова.
"В Харкові хірург по очах каже: «Я тобі нічим допомогти не зможу». Фаталіті".
Сам почав ходити сходами, опанував телефон і комп'ютер
Самостійно пересуватися Олександр зміг на 13-й день після поранення, вже у Львові.
Олександр Юрченко йде вулицею. Суспільне Чернігів
Пригадує: був на шостому поверсі госпіталю, а палити цигарки дозволяли лише на вулиці.
"На ліфт мене посадили. Були люди. Я кажу: «Хоть покажіть мені куди йти. В який бік на вулицю?». Якась дівчина, пам’ятаю, мене вивела перший раз. Назад я вже сам. Теж трошки допомогли. А після того я вже ліфтами не користувався. Правда, страшно було, але все одно. Почав потроху ходити сходами".
За наступних два місяці чоловік опанував мобільний телефон та комп’ютер. Зараз він мріє самостійно ходити містом. Ділиться, що бачить кольорові сни:
"От зелений — ну, точно є. Бачу плитку сіру. Це тільки в моїй уяві. Людей, чогось, не бачу, ніде не бачу — пусті вулиці. В мене є уява, можна сказати, всього міста — всі вулиці. Я через що і перепитую про щось нове".
Ходити до гімназії, щоб займатися, ветеран планує щодня.
Олександр Самусенко. Суспільне Чернігів
Директор гімназії Олександр Самусенко каже:
"Думаю, в нього все вийде. Він має такий характер і добивається в житті чого хоче. Він такий — настирний. Думаю, все буде гаразд. Люди, які мають ті ж самі вади, можуть скористатися цим. Він реально побачить, як воно допомагає йому".
Читати ще
Читати ще «У нас запитували, чи ми не «спецура»»: як бійці 164-го батальйону ТрО з Прилук взяли в полон чотирьох росіян
