Свого часу в Чернігові функціонувала друкарня, що була однією з найкращих в Україні. З XVII століття саме місцеві стародруки поступалися лише Львову та Києву.
А взагалі книгодрукування на Чернігівщині розпочалося у 1646 році в пересувній друкарні Кирила Транквіліона-Ставровецького, архімандрита Єлецького монастиря. Щоправда, він був уніатом, і православне місцеве міщанство не дуже прихильно до нього ставилося, навіть вороже.
«Тому він мешкав за Десною. У нього в Авдіївці та в Горбовому були маєтності, і, власне, десь там він і надрукував першу книжку – «Перло многоцінноє». Ця книжка є у збірці Чернігівського історичного музею. Це книжка духовного спрямування, містить проповіді та духовні настанови. Переважна більшість книжок того часу, а це XVI—XVII сторіччя, була такою.
Але Кирило Транквіліон-Ставровецький того ж року, коли вийшла книжка, помер. І книгодрукування припинилося. Охочих займатися цією справою не було», – розповідає Ігор Ситий, старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
Згодом за справу книгодрукування взявся чернігівський архієпископ Лазар Баранович. Це був 1674 рік, і на той час Лазар Баранович жив у Новгороді-Сіверському, бо його попередник не хотів звільняти кафедру в Чернігові.
Лазар Баранович за свої кошти закупив необхідне обладнання, вивчив у Вільно (нині Вільнюс) людину друкарській справі і, спираючись на підтримку Михайла Лежайського, архімандрита Спаського монастиря, що в Новгороді-Сіверському, запустив процес друкування книжок. Справа йшла більш-менш нормально, але почалися негаразди, бо архімандрит і друкар, якого вивчив Лазар Баранович, почали дурити архієпископа. Привласнювали частину віддрукованого накладу, продавали його, а гроші забирали собі. Звісно, що Лазарю Барановичу це не сподобалося, він навіть скаржився Івану Мазепі. І зрештою в 1679 році друкарню він переводить до Чернігова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовий Хом’як стоїть на захисті північних рубежів
«Спочатку на території Валу вона знаходилася, потім її перемістили до Троїцько-Іллінського монастиря. Кілька років тому археологи розкопали напроти Антонієвих печер місце, де й розташовувалася друкарня. Там знайшли залишки від неї, зокрема, мідні дошки з гравюрами, з яких робили відбитки на Чернігівських стародруках. І перша власне чернігівська книжка вийшла у 1680 році. Друкували тут переважно кириличним шрифтом, використовували латину та польську мову. Папір спочатку був іноземного походження, а потім Лазарю Барановичу вдалося заснувати свої папірні. Коли ми подивимося на карту нашої області, то побачимо в назвах деяких населених пунктів області назву папірня. Тобто там у XVII—XVIII столітті була закладена фабрика з виробництва паперу», – пояснив Ігор Ситий.
За його словами, на початку ХVIIІ ст. чернігівська друкарня була найбільшою в Україні після київської та львівської. Тут працювали досвідчені друкарі та гравери. Чіткий шрифт, розмаїття ініціалів, орнаментів вказують на наявність достатніх засобів для ведення друкарської справи. Зберігся цікавий документ, датований 1701 р., де повідомляється, що з московського «приказа книгопечатного дела» до Києва та Чернігова був направлений «книгопечатного дела знаменщик» Михайло Дмитрієв для «учения книжному печатному делу, составливать чернил и всякого книжного урядства».
Водночас доля друкарні була непростою.
«Двічі її закривали, бо вона проводила свою власну політику, що не подобалася московській владі. Наприклад, вони брали до друку книги, які в них замовляли старообрядці. Бо, як кажуть, гроші не пахнуть. А старообрядці мешкали на Чернігівщині ще з часів гетьмана Івана Самойловича, тобто з XVII століття, у таких населених пунктах, як Радуль, Добрянка. А центром у них була Вєтка, що поблизу Гомеля.
Так-сяк друкарня потім відновлювала свою діяльність. І остання друкована книжка з цієї типографії датується 1818 роком Хоча друкарню закрили ще пізніше, але, на жаль, примірники книг, які друкувалися пізніше, не відомі», – інформує історик.
У друкарні друкували переважно літературу духовного та церковного спрямування – часослови, Новий Завіт, молитвослови. Були й тиражі книжок світського спрямування.
Безумовно, що тогочасні книги були дорогими. Тож купити їх могли лише грошовиті люди.
«Але продавали їх, як у той час писали, «в тєтрадях», тобто без палітурки. Якщо хотілося палітурку, то треба було робити замовлення в майстра, якого на західноєвропейський взірець називали інтролігатором.
Палітурка в той час була дерев’яна, обтягнута шкірою та прикрашена тисненням. Пізніше, ближче до кінця XVII сторіччя, з’явилася картонна палітурка. Однак картон був новим матеріалом тоді. Але коли порівнюєш шкіряну палітурку і картонну, то зрозуміло, що враження краще від шкіряної, проте тоді картон як новітній матеріал коштував суттєво дорожче», – зазначив Ігор Ситий.
До речі, Чернігівському історичному музею ім. В.Тарновського належить колекція стародруків, що містить понад 260 кириличних стародруків 17 друкарень. Значну її частину становлять чернігівські видання.
–
Ірина Осташко
Фото – Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського
