Кожен населений пункт нашої Чернігівщини по-своєму особливий і унікальний. Це стосується й міста Сновськ, яке здавна має славу міста залізничників.
Тож зрозуміло, що своїм розвитком місто Сновськ завдячує саме залізниці.
«70-ті роки ХІХ сторіччя стали роками будівництва залізниць у царській росії, і була розроблена концепція будівництва Лібаво-Роменської залізниці, що мала з’єднати дві великі вузлові станції – Гомель і Бахмач. Там, де залізниця перетинала річку Снов, було ухвалено рішення побудувати депо для ремонту паровозів і залізничну станцію», – у коментарі для ЧЕline зазначила Наталія Шенько, головний зберігач фондів Сновського історичного музею.
Невдовзі обабіч колій з’явилися бараки, хатини для машиністів, слюсарів, колійників. Минуло небагато часу – і залізничне містечко розрослося. І що важливо, в місті можна було знайти престижну та добре оплачувану роботу. Залізничникам настільки добре платили, що вони мали змогу жити по-панськи, тобто наймати й утримувати прислугу.
У тому, що тодішні залізничники жили заможно, можна нині переконатися, побачивши все на власні очі. Для цього в Сновську треба відвідати будиночок Олександра Миколайовича Щорса, який уже давно є частиною Сновського історичного музею.
Дім великий, просторий, гарно вмебльований, має кілька кімнат, а це й підтверджує, що родина не бідувала, адже голова сім’ї працював машиністом паровозного депо. Для тодішнього Сновська залізничники були ніби привілейованою кастою.
До речі, в музеї нині зберігаються цікаві фотографії, які підтверджують залізничне минуле Сновська. Це світлини жителів міста, які працювали на залізниці. Навіть є фото одного з перших начальників депо Миколи Павловича Грузова та працівників депо.
До речі, цікавий історичний факт, про який не всі знають: залізничник ходив на роботу в костюмі та білих рукавичках.
А ще користувалися такою річчю, як шарманка, ось тільки це не музичний інструмент.
«Це шарманка потягова. За машиністом, який йшов на роботу, прямував помічник, який і ніс шарманку, в якій лежав обід машиніста. Щоправда, наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя вже були якісь сумки, мішечки чи торбочки, в яких можна було носити обіди. Але використовували саме шарманки. Усе через те, що під час руху поїзда вона стабільно стояла, і обід, зокрема молоко й інша їжа, не розливалися і не розсипалися», – повідомила пані Наталія.
Цікаво також, що у Сновську збереглася унікальна дерев’яна будівля – колишній клуб залізничників. Зведений він у 1927 році. Автор будівлі – архітектор Веселов, за проєктами якого в місті також збудовані церква, міст і залізнична станція.
На жаль, нині клуб залізничників стоїть пусткою та руйнується, і хтозна, чи знайдуться колись гроші на його відновлення. А якщо і знайдуться, то, ймовірно, трапиться це нескоро, бо нині наша країна проходить нелегкий шлях воєнних випробувань…
Між тим, будівля і досі вражає своєю красою та величчю, нагадуючи про те, як на початку 2000-х тут знімали серіал «Важкий пісок», частина подій якого відбувалася в дореволюційному Сновську.
Ірина Осташко
