Гуляючи Міжрічинським регіональним ландшафтним парком, можна ніби здійснити мандрівку до пустелі чи якоїсь скандинавської країни.
За словами Андрія Сагайдака, засновника природничого центру «Міжрічинська пуща», дюни – це характерний ландшафт для Полісся. Просто на них мало хто звертає увагу. А насправді вони є практично по всьому Поліссі.
«Це сліди, який лишив по собі останній льодовик приблизно 10-12 тисяч років тому. Він танув, величезні маси талої води стікали і виникли великі піщані відклади. Наукова назва – флювіогляціальні відклади. Це витягнуті піщані пагорби. Насправді невисокі, заввишки 5-7, рідко до 10 метрів», – прокоментував для «ЧЕЛАЙН» Андрій Сагайдак.
На Поліссі люди їх часто не помічають, бо зазвичай вони вкриті сосновими лісами. На них ростуть, як кажуть лісники, непродуктивні сосняки, тобто розлогі та невисокі дерева. Тому ці дюни наче й непомітні.
«Але в тих місцях, де ліс зник унаслідок пожеж, через випас худоби або якусь іншу причину, оці піски починають трішки рухатися, їх вітер перевіває – і формується дуже цікава місцевість, що нагадує справжню пустелю – голий відкритий пісок, який вітер хвильками викладає, як справжні бархани, з кущиками трави, лишайниками чи якимись іншими посухостійкими рослинами. Із часом бархани знову можуть зарости і так до наступної пожежі чи ще якогось впливу», – зазначив Андрій Сагайдак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Постійно щось прилітає і горить: прикордоння Чернігівщини готується до зими у ще складніших умовах, аніж торік
За площею «пустельна» ділянка – приблизно 100 гектарів. Примітно, що по всій Європі вони поступово зникають. Тому оці угрупування континентальних піщаних дюн підлягають охороні.
«Зазвичай ці землі непродуктивні, їх у господарстві не можна використати, але люди завжди пробували щось із ними зробити, щоб земля, як кажуть, не гуляла. Їх позаліснювали соснами, хоча сосна на цих площах росте погано. Або банально пісок розкопували для будівництва чи ще для якихось господарських потреб. Ось тому багато де в Європі вони зникають, хоча піщані дюни важливі для екосистеми. Наприклад, у нас водиться болотяна черепаха, яка живе в болотах, але щоб вона розмножувалася, потрібні піщані дюни. Вона має вилізти з води, знайти ділянки відкритого піску, відкласти яйця, щоб вони як в інкубаторі прогрілися. Ящірка прудка любить такі піщані ділянки, щоб відкладати туди яйця. Дуже багато рідкісних комах, є рідкісні рослини, які тільки на піщаних дюнах ростуть», – пояснив засновник природничого центру «Міжрічинська пуща».
Зазвичай людям цікаві ландшафти, яких вони не бачать у повсякденному житті, або ті, що нагадують якісь далекі краї. Тобто якщо бачимо пустельний ландшафт, хоч і не дуже великої площі, можна там пофотографуватися на піску, а потім, використовуючи фантазію та сучасні технології, можна домалювати до світлини верблюда чи ще якісь атрибути пустелі.
«Ми всі знаємо, які на вигляд звичайні луки, узбережжя Десни чи листяні ліси, а в нашому парку поруч із піщаними дюнами, тобто пустельними краєвидами, можна побачити ділянки сосняків-лишайників, тобто низькорослий сосновий ліс, під яким не росте трава, а все вкрите наземним лишайником. У народі кажуть, що це білий мох. Така місцевість характерна для Скандинавії чи Фінляндії. І нам також притаманна», – сказав Андрій Сагайдак.
Ірина Осташко
Фото – Андрій Сагайдак
–
