Нині українці здобувають навички, яких раніше не мали і про які, якби не клята війна, і не задумувалися б навіть. Зокрема, це вміння готувати швидкі страви, варити каву за допомогою підручних засобів, дуже швидко митися, використовуючи мінімум води, та інші вимушені вміння.
Але однозначно в нинішніх реаліях трохи легше доводиться тим людям, які вміють орієнтуватися на місцевості та виживати в природному середовищі. До речі, в британців та американців, де з безпековою ситуацією все гаразд, дуже популярним є хобі бушкрафт.
«Суть захоплення у тому, щоб насолоджуватися перебуванням у глушині, використовуючи мінімум сучасного спорядження. Натомість застосовується знання природи та власна винахідливість. У благополучних країнах це цілком «мирне» хобі, не лише для суворих чоловіків і скаутів, а розвага і для сімейного дозвілля», – зазначає Андрій Сагайдак, гід у дику природу, засновник природничого центру «Міжрічинська пуща» та Музею лісових промислів.
Він пояснює, що захоплення спрямоване на те, щоб опанувати такі навички, як розведення вогнищ, спорудження укриттів, добування їжі та води, виготовлення знарядь і спорядження, орієнтування, пошук лікарських рослин, навички слідопита. А холодний сезон – добрий час для прогулянок у стилі бушкрафту.
Пан Андрій поділився знаннями, як розпалити вогонь у мокрому лісі. Адже вміння розкласти вогнище із природних матеріалів за будь-якої погоди – навичка корисна. А сьогодні ще й особливо актуальна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зимове сонцестояння: чому цей період був важливим для українців
«Умови – засніжений острівець серед лісового болота. Мокрий сніг випав після кількаденної відлиги із дощем. Водою просякнуте, здається, все.
Вибираємо затишне місце. Відгортаємо сніг і лісову підстилку. Торфовистий ґрунт – насичений вологою.
Готуємо дрова для розпалу. Знаходимо відмерлі сухостійні стовбурці крушини, з яких лущиться кора. Крушина ламка – основний вид у підліску в Поліссі (тут вона росте всюди). Це невелике деревце – до 2-3 м заввишки. Ламаємо її на полінця і розколюємо вздовж ножем чи сокиркою. Деревина її червонувата і завжди суха.
Готуємо розпалювач. Знаходимо сосновий виворотень або старий сосновий пень. У прикореневій частині міститься тверда і смолиста серцевина – «осмол». Вона не вбирає вологу і приємно пахне живицею. Її рубаємо на тріски – «лучину». Замість лучини можна використовувати і тонку березову кору – бересту.
Складаємо вогнище. На мокрий ґрунт кладемо ряд гілок крушини. Поверх – розколоті полінця, а на них тріски лучини чи смужки берести. На цій основі будуємо вогнище з розколотої крушини, у вигляді «колодязя». Підпалюємо, і як добре розгориться, додаємо основні дрова.
Основні дрова – ті ж стовбурці крушини або сухостійні (що стоять без кори) стовбурці вільхи. Таке вогнище горить добре, майже без видимого диму.
Далі споруджуємо підставку для казанка. Розтоплюємо сніг і готуємо чай із рослин, зібраних довкола», – розповідає Андрій Сагайдак.
Ось тільки на рослинах також треба знатися,аби не заподіяти шкоди своєму організму.
–
