За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Благословила сина захищати Батьківщину, а сама взялась в’язати теплі шкарпетки синові та його побратимам. Марія Лукач з Борзни незряча — десять років тому втратила зір через хворобу. Зараз все по господарству може робити самостійно. У вільний час в’яже. Раніше щось своїм рідним та на замовлення, зараз, переважно, теплі шкарпетки військовим.
Марія Лукач визначає розміри майбутніх шкарпеток навпомацки. Штори закриті. Світла нема та їй воно не треба. Вона незряча.
Марія Лукач. ФОТО: Суспільне Чернігів
Шкарпетки в’яже для сина та його побратимів. Син Василь у квітні пішов добровольцем захищати Батьківщину.
Василь, син Марії. ФОТО: Суспільне Чернігів"Та він з перших днів казав, як він буде сидіти, у нас у Борзні він місця не знаходив, добровольцем пішов. І зараз воює і нам допомагає", — розповів чоловік Марії Юрій.
Юрій, чоловік Марії. ФОТО: Суспільне Чернігів
Марія додає:
"Марив, марив армією. Сказав мені, що піде. Ну що, тільки благословила. А що мені залишається. .. Нехай іде. Комусь треба захищати нас".
Через те, що не бачить, Марія для воїнів в’яже простішу модель.
Шкарпетки, які в’яже Марія. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Шкарпетку одну в’яжу цілий день. А таких я пару зв’яжу за день. Ну Василь каже, що хороші оці, то кажу, що буду штампувати отакі".
Кольори ниток допомагає підбирати чоловік.
"Мучу чоловіка. Кажу, які нитки. Або беру як попало нитку. Наприклад, низ в’яжу однією ниткою, середину – іншою. То я собі ставлю на тумбочку: це низ, а це тоді друге, щоб знала, що це перше, а це друге".
Нитки, які використовує в роботі Марія. ФОТО: Суспільне Чернігів
Перестала жінка бачити в один день десять років тому.
"11 серпня .. його старшого брата день народження – то вітала, нормально набирала в телефоні. А 12 серпня вранці встала та пішла в літню кухню, чайник включила каву собі робити. І каву – половину в чашку, половину – мимо чашки і води так само. Він прийшов, а я його ну такий силует у мороку. Сіла п’ю каву. Дивлюся – стіна біла не біла, така ряба, сіра якась".
Марія за роботою. ФОТО: Суспільне Чернігів
Відтоді її світ став темним.
"От темна нічка. От хоч очі закриті, хоч відкриті – все одно. Нічого. Нічогісінько. Юра, дай йому Бог здоров’я, підтримував завжди й зараз підтримує. Що робимо – разом робимо. Років два дуже трудно було. Поки не прийшло відчуття у пальці. Пальцями все розумію. Я картоплю почищу, моркву почищу. Оце як діти поприїжджають он чи його, чи мої, я кричу, щоб все на місця: де звідки взяли – там його й кладіть".
Шкарпетки в’яже у вільний час, коли зробить все по господарству. День і ніч для неї однакові, то іноді дов’язує вночі.
Нитки на шкарпетки приносять знайомі та родичі, розпускає свої речі. Каже матеріалу вже є на два місяці роботи. І переживає, щоб встигнути зв’язати якомога більше.
Детальніше у сюжеті:
