За інформацією: Суспільне Чернігів.
Захисники, з якими попрощалися на Чернігівщині. Ріпкинська селищна рада / Михайло-Коцюбинська громада / Сергій Лаєвський / Ніжинська міська рада
На Чернігівщині 16 жовтня попрощались із захисниками України — Володимиром Сердюком, Сергієм Калитою, Василем Хлібиком та Михайлом Лазебним. Двох із цих бійців понад рік вважали зниклими безвісти.
Про це повідомляють у Михайло-Коцюбинській, Ріпкинській громадах та Ніжинській міській раді. Також інформацію Суспільному надав чернігівський історик Сергій Лаєвській та рідні й побратими військових, яких провели в останню путь.
Володимир Сердюк народився 12 серпня 1981 року в селищі Михайло-Коцюбинське. Закінчив місцеву школу.
Володимир Сердюк. Михайло-Коцюбинська громада
Односельчанка Володимира Галина розповіла Суспільному, що знала хлопця із самого його дитинства:
"Він з першого класу навчався разом з моєю дочкою. Володя з юних років проявляв наполегливість, доброту та щиру турботу про близьких. Він був дуже доброю людиною, дуже любив своїх дітей та дружину. Його дружина працює з нами у лікарні медичною сестрою. Усі його любили, поважали".
Галина. Суспільне Чернігів
Також Галина розповіла, що мама Володимира загинула під час активних бойових дій на території Чернігівщини. 4 березня 2022 року Михайло-Коцюбинський ліцей, в укритті якого ховалися люди, потрапив під обстріл. Тоді загинула одна з працівниць навчального закладу. Основний удар прийшовся на кабінети хімії, фізики, інформатики та захисту України.
У листопаді 2024 року Володимир Сердюк долучився до лав ЗСУ. Мав військове звання солдата і проходив службу на посаді водія-електрика відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку військової частини А7029.
Помер 9 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в місті Глухів Сумської області.
"Він був дуже позитивною людиною: завжди усміхнений, щасливий. Як і всі, хотів жити. Дуже любив свою дружину, вони такою красивою парою були! Він великий молодець!" — згадує однокласниця Володимира Наталія.
Наталія. Суспільне Чернігів
Відспівали бійця у Катерининській церкві у Чернігові. Попрощатися із захисником приїхали рідні, друзі, односельчани. Поховали Володимира Сердюка в рідному селі. У нього залишилися дружина та двоє синів.
Сергій Калита народився 30 травня 1985 року в багатодітній сім'ї. Після закінчення школи пішов працювати на підприємство "Інтайм", щоб допомогти батькам. Дуже рано втратив батька.
Сергій Калита. Сергій Лаєвський
У 2003 році Сергія призвали на строкову військову службу. Повернувшись, продовжив працювати.
Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік вступив до лав ТРО. Стояв на захисті Чернігова. Після деокупації області добровольцем долучився до однієї з військових частин та пішов на фронт. Виконував бойові завдання у Бахмуті та Соледарі. Створити свою сім'ю Сергій так і не встиг.
"Він служив у 119-й бригаді на посаді кулеметника. Його позивний "Сєпар". Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Сергій загинув унаслідок тяжкого поранення. Це було минулого року", — розповів Суспільному командир бійця "Севєр".
«Севєр». Суспільне Чернігів
Понад рік "Сєпара" вважали зниклим безвісти. Згодом підтвердили: військовий загинув 26 червня 2024 року.
Попрощалися та поховали Сергія Калиту в Чернігові. У нього залишились мама, сестра і двоє братів. У пам'яті рідних він залишився тим, хто завжди готовий прийти на допомогу, позитивний та надійний.
Василь Хлібик народився 29 грудня 1979 року в Ніжині. Він був одним із двійнят. Усього в сім'ї зростали троє хлопців.
Василь Хлібик. Ніжинська міська рада
Старший із братів згадує: "Вони народилися разом: Василь і Влад. Навчалися у 10 школі".
Після дев'яти класів Василь пішов навчатися у Бобровицький технікум на зоотехніка. Потім працював у Києві на заправці та в охороні.
У перші дні повномаштабного вторгнення чоловік долучився до лав ТРО.
"Певний час він стояв на одному з блокпостів у Ніжині. А потім його зарахували до військової частини А3160. Згодом служив у 93-й бригаді, брав участь у боях при обороні Кліщіївки — це були його перші бойові виходи", — розповів Суспільному старший брат Василя Хлібика, також військовий.
Каже: "Я саме перебував у лікарні після поранення, коли дізнався, що 20 числа він вийшов на позиції, і згодом з ним зник звʼязок".
Понад рік Василя вважали зниклим безвісти, і рідні сподівалися, що він живий. Але після чергової репатріації тіл ДНК-експертиза підтвердила загибель бійця.
Загинув Василь Хлібик 28 квітня 2024 року.
Прощання з Василем Хлібиком у Ніжині. Суспільне Чернігів / Надія Капленко
Попрощалися та поховали захисника в Ніжині.
"Дружини він не мав і дітей також, але дуже сильно хотів, щоб вони у нього були", — згадує брат.
У його пам'яті Василь залишився "надзвичайно позитивною людиною, яка боролася за справедливість, чесність та завжди за всіх заступалася".
Прощання з Василем Хлібиком у Ніжині. Суспільне Чернігів / Надія Капленко
Михайло Лазебний народився 25 квітня 1968 року. Проживав у селі Гучин на Ріпкинщині.
Михайло Лазебний. Ріпкинська селищна рада
Помер Михайло Лазебний 12 жовтня 2025 року. Попрощалися та поховали бійця у рідному селі. У нього залишилися двоє дорослих синів, один з яких стоїть на захисті України.
Читати ще
Читати ще
На Чернігівщині попрощалися із шістьма захисниками України
