Це – ковила волосиста, яку ще називають тирсою. Вона занесена до Червоної Книги України та охороняється й у ряді інших європейських держав. Багаторічник, який за сприятливих погодних умов та родючих ґрунтів може сягати до метра заввишки.
І поки ковила не зацвіла (у наших широтах це – липень-серпень), — вона є чудовим кормом для травоїдних тварин. Проте після дозрівання суцвіття та появи плоду — зернівки, – цей злак стає небезпечним, особливо для довгошерстих тварин: плоди можуть заплутатися у шерсті, вкручуються у шкіру, де з’являються рани, а ще при потраплянні у ротову порожнину, травмують її (ріжуть м’які тканини).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині у 2,5 рази зросла захворюваність на кишкові інфекції та фіксують випадки гепатиту С
Завдяки здатності утворювати щільні дернини ця рослина може затримувати грунт та захищати його поверхню від розмивання або розвіювання. Тому у місцях її масового зростання вона виконує протиерозійні функції.
Чому має таку назву? За однією з версій походить від давньослов’янського слова «коваті» — кувати, рубати, бити. Тобто це те, що можна рубати, косити. А «тирса», скоріш за все, має походження від діалектичної литовської назви – «дирза»: так там називають іншу злакову трав’яну рослину – стоколос польовий, який чимось може бути схожий на ковилу волосисту. На жаль, територія, де росте ця рослина, доволі швидко скорочується із-за розорювання степових ділянок, забудови, терасування та заліснення степових схилів, надмірного випасу худоби.
Нещодавно на Чернігівщині у Варвинській громаді з’явилась нова ботанічна пам’ятка – «Ковила Гнідинців» саме для збереження цієї рідкісної рослини, яка росте там на площі у понад 3 га у лісових масивах та степових яружно-балкових комплексах.
Джерело: https://chernihivregion.travel
–
