«Я сміялася з них, з тих окупантів! А чого мені їх боятися? Деякі нещасні на вигляд такі були. А я на своїй землі, у своєму селі, зі своїми людьми», – так розповідає Марія, яка живе з ВІЛ, про період окупації її села на Чернігівщині.
(Ім’я героїні та деякі незначні деталі історії змінено для збереження конфіденційності).
Жінка встигла отримати АРВ-терапію перед самим початком війни. Тому проблеми з перериванням лікування не відчула. А от інших проблем було достатньо. Російські окупанти відібрали в людей телефони, заселилися у їхні домівки. Громада постала перед дефіцитом їжі, оскільки росіяни її забирали. Особливо це відчували немічні люди, люди похилого віку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як окупанти знищили Болдині гори у Чернігові
«Я діставала їжу та інші необхідні речі де тільки могла і розносила по домівках стареньких. У хату моєї знайомої заселилися багато окупантів. Я прийшла до них і сказала, що треба взяти їжу. Вони насторожилися, але впустили. Я взяла скільки змогла винести. Прийшла і другого разу, теж набрала. Та вони сказали більше не приходити, почали погрожувати. А мені що? Я сказала, що не прийду, бо вже все винесла», – зазначає жінка.
Після деокупації Марія продовжила допомагати односельцям налагодити їхній побут. Такими є українські жінки – сміливими, небайдужими та з гумором.
Джерело: Благодійна організація «Чернігівська Мережа»
–
