За інформацією: Суспільне Чернігів.
Прилуцький хлібзавод. Суспільне Чернігів
Наталія Рудоміна працює на Прилуцькому хлібозаводі 28 років, а останніх шість керує всім виробничим процесом. 24 лютого 2022 року, попри початок повномасштабної війни, жінка, як і зазвичай, прийшла на роботу о сьомій ранку. Пригадує: продовжити працювати тоді вирішив увесь колектив.
Наталія Рудоміна. Суспільне Чернігів
"Ми розуміли, що населення потрібно забезпечити хлібом, — хліб це продукт щоденного споживання. Ніхто з робітників не покинув свого робочого місця. Все було дружно, згуртовано".
Через режим світломаскування, розповідає начальниця виробництва, доводилося працювати з ліхтариками. У той час скоригували виробничі потужності – замість здоби стали випікати традиційний хліб та запустили резервні лінії. Цілодобово хліб пекли чотири бригади, а це 80 працівників.
"До вторгнення ми могли спекти вдень до 30 тисяч штук продукції, а на початку вторгнення наші обсяги збільшилися майже втричі. Ми випікали тільки хліб і батон. Здобні вироби не випікали — у нас був дефіцит сировини".
Власна сировина
Хліб пекли на сировині власного виробництва, пояснює Наталія Рудоміна. Її постачали зі своїх складів, які були розташовані неподалік місця дислокації росіян. А один із млинів був за лічені кілометри від руху російських колон.
"Допомогло те, що ми підприємство замкнутого циклу, — у нас своє борошно, закваску ми теж вирощуємо самі. Саме виготовлення хліба на заквасках і надає йому цей унікальний смак і аромат, а також тривале зберігання. Житнє борошно ми також використовуємо з власного виробництво. Щорічно ми засіваємо близько тисячі гектарів жита".
Закваска. Суспільне Чернігів
Зі слів начальника Прилуцької районної військової адміністрації Володимира Чернова, під час окупації Чернігівщини місцевий хлібозавод залишився єдиними в області, де хліб пекли безперебійно та тримали повний цикл виробництва. Його постачали для жителів Прилук, навколишніх населених пунктів, зокрема, Ніжинського району. Возили хліб і до окупованих сіл, які були відрізані від постачання, а також окремих громад сусідньої Сумщини
Володимир Чернов. Суспільне Чернігів
"Все, що вирощується саме на прилуцькій землі, воно виготовляється, перероблюється і реалізовується нашим споживачам. Це важливо, бо це впливає на додану вартість і це робить нас більш автономними і незалежними. 2022 рік це якраз наочний приклад того. Саме це підприємство виступило таким острівцем продовольчої безпеки, яке створило всі умови, щоб Прилуцький район і навіть сусідні райони — Ніжинщина, також ми забезпечили хлібом".
Машина, що розвозить хліб. Суспільне Чернігів
До процесу постачання хліба залучили співробітників відділу збуту хлібозаводу, голів громад та старост, пригадує Володимир Чернов. Для цього моніторили безпекову ситуацію та радилися з військовими, які обороняли Прилуччину.
Знищена російська техніка. Суспільне Чернігів
"Ми не розуміли, де заміновано, де не заміновано, коли буде колона їхати, де вона буде їхати. Чітко треба було надавати військовим, хто рухається, що це рухається саме наша машина. Були факти ворожих провокацій, коли вони пересідали і на «швидкі», і на хлібовозки. З метою уникнення ризиків для наших військових, які тримали оборону Прилуччини, доводилось цю інформацію узгоджувати, але це не зменшувало той ризик і ту хоробрість людей, які безпосередньо виїжджали і відвозили хліб".
Хто доставляв хліб
Село Галицю Ніжинського району російські війська окупували 26 лютого. Як розповіла Суспільному староста села Галина Микитченко, постачання хліба та деяких інших продуктів вдалося відновити через тиждень. Це робили місцеві жителі. Одні привозили хліб напряму з Прилук, інші — з села Петрівка.
Галина Микитченко. Суспільне Чернігів
"Машина, яка їздила до Петрівки, це було до 500 і більше буханок хліба за раз. Хлопці легковим автомобілем завантажували машину повністю і в момент, коли колони йшли, привозили його до села. Потім люди приходили і брали хліб. Був найсмачніший, мабуть, у той момент".
До Петрівки Прилуцького району хліб привозила голова Малодівицької громади Олена Журавель. Жінка розповідає, що робила це на замовлення голови Лосинівської громади.
Олена Журавель. Суспільне Чернігів
"Постачальники не завозили, всі відмовилися, бо тут було небезпечно. З боку Галиці там вони були окуповані, а в бік Прилук міст біля Товкачівки був замінований. Ми зрозуміли, що хліб — це головне і почали виконувати цю роботу самі".
Замовлення для Лосинівської громади виконувала паралельно з забезпеченням потреб власної, пояснює Олена Журавель. За хлібом вона їздила безпосередньо до Прилуцького хлібозаводу разом із заступницею та трьома водіями місцевого агропідприємства.
"Хліб іще гарячий, а ми в оцих рукавицях, тому що його не можна руками взяти. Покупляли з заступником мішки, що цукор фасують. Оце до цих мішків накладали, фасували і розвозили".
Хліб. Суспільне Чернігів
За словами менеджерки відділу збуту Прилуцького хлібзаводу Оксани Ситник, найскладніше було доставляти хліб до Ічнянської та Талалаївської громад. Вони або були окупованими, або відрізаними від маршрутів постачання через рух російських колон.
Оксана Ситник. Суспільне Чернігів
"Працювали ми з місцевими підприємцями, головами сільських рад, які допомагали нам організовувати перевантаження хліба з крайніх точок, куди могли б доїхати наші машини. Ризики також були. Один водій попав на російську колону в селі Іваниця Ічнянського району, а колона рухалася з Парафіївки. Місцеві жителі допомогли заховати нашу хлібну машину у дворі".
Водій Анатолій Радченко доставляв хліб у березні 2022 року до Срібного. Там, за словами чоловіка, у перші тижні повномасштабної війни організували продовольчий хаб: хліб та інші продукти або залишали для потреб місцевого населення, або перевантажували для відправки до віддалених громад Прилуччини та навіть сусідньої Сумської області.
Анатолій Радченко. Суспільне Чернігів
"Не боюся, але і за машину, і за хліб — машина повністю завантажена хлібом, батонами. Було б шкода, якби обстріляли, розбили машини. Їде колона з пʼяти машин, повністю завантажених хлібом, і на пагорбі, якщо зʼявляється наша колона, то світло фар видно за пʼять-десять кілометрів, а може і більше. Їдеш і чекаєш: а чи нічого нам не прилетить? Не відомо, хто на такій відстані від нас перебуває".
Впродовж лютого та березня 2022 року хлібзавод постачав хліб і до магазину в селі Лісові Сорочинці. Продавчиня Наталія Бартош розповідає, продовжили працювати навіть після того, як магазин обікрали росіяни.
Наталія Бартош. Суспільне Чернігів
"Можна сказати задерлися. Наробили. Повибивали все. Наробили гармидеру. Повиносили все, що було у магазині. Порозбивали полиці. Неприємний інцидент. Було страшно, але ми з цим страхом впорались".
Олександр Савченко — водій в Талалаївській громаді. Пригадує: у березні 2022-го він став одним із трьох чоловіків, хто погодився везти хліб зі Срібного. На той момент йому було 67 років.
Олександр Савченко. Суспільне Чернігів
"Ми знали, що треба людям хліб. Перший раз було дуже важко. У бік Пирятину дуже гучно було. Заїхали і загрузли. Нас витягали. Сімсот метрів ми носили хліб. Сімсот метрів. Хто мішками, хто покривалами. Навіть покривало у мене залишилось, як сувенір. Тоді було дві хлібовозки, це тисячу вісімсот хлібин. Важко".
Хліб для жителів громади вони возили десять разів, розповіла Суспільному головна спеціалістка фінансового відділу Талалаївської громади Тетяна Крисько. Під час однієї такої поїздки привозили до двох тисяч хлібин.
Тетяна Крисько. Суспільне Чернігів
"Машина приїжджала і ми цей хліб от прямо в дворі нашої селищної ради і роздавали. Хліб, як було? В мішках. Потім в якесь рядно навантажимо".
За безпеку цього процесу відповідав голова громади Юрій Величко. Пояснює: Талалаївщина межує з Сумської областю, через яку російські колони рухались у бік Прилук та Києва.
Юрій Величко. Суспільне Чернігів
"Колони рухались за кілометр від нас, по Скороходовому, по Харковому йшли колони. На трасі «Прилуки – Ромни – Київ – Юнакієвка» були колони розбиті. Складно було. Ми були відрізані від Ніжина. Від Ромнів також. Один хлібзавод, який у той час забезпечував нас хлібом, був Прилуцький хлібокомбінат. Ми з ним постійно зв'язок тримали".
З його слів, повноцінне постачання хліба налагодили з 10 березня. Кілька разів прилуцький хліб також передавали до громад Сумщини.
Корінецький старостат — на окраїні Чернігівської області. Далі — Сумщина. Через це, пояснює староста Ніна Крисько, під час окупації Чернігівщини вони були практично відрізаними від звичних маршрутів пересування. Вже 1 березня, пригадує жінка, вони з чоловіком та братом організували доставку прилуцького хліба зі Срібного.
Ніна Крисько. Суспільне Чернігів
"На другий день після того, як колона під Срібним була розбита, то вони вже поїхали. Було страшно. Ми чекали на них кожної хвилини, дзвінка. Такий був час. Орки розбіглися по полях і де вони тільки не були. Страшно було відправляти їх, але дуже великі молодці. Возили вони нам хліба вдосталь".
Пригадує: тоді до села зʼїхались багато людей, тож потреба в хлібі зросла вдесятеро.
"Ми возили 300-400 хлібин кожен день і у нас він розходився, як гарячі пиріжки. Хліб дуже смачний. Дуже дякуємо Прилуцькому хлібокомбінату, працівникам, які також не здалися у перші дні".
1 березня близько восьмої ранку чотири роки на околиці села Вільшана двоє солдатів Таманської дивізії з автоматичної зброї розстріляли два автомобілі з чотирма цивільними чоловіками. Всі загинули на місці. Серед них, зокрема, були ічнянці Микола Омельченко та Сергій Бондаренко. Вони везли хліб з Прилук до Ічні, бо власного хлібзаводу в громаді немає.
Автомобіль, який розстріляли російські військові. 54-й ОРБ
Кирило Бойков. «Слідство.Інфо»
Артем Разікін. «Слідство.Інфо»
Впродовж наступних двох років слідство встановило подробиці цієї трагедії та особи росіян — це 29-річний Кирило Бойков та 28-річний Артем Разікін. 25 березня 2024 року Ічнянський районний суд заочно виніс обом вирок — довічне увʼязнення.
Читати ще
Читати ще
У місті паніка, а ми йдемо пекти хліб: як працювала єдина в Новгороді-Сіверському пекарня у березні 2022 року
Читати ще
Історія роботи розконсервованих пекарні та млина поблизу Мени під час російської окупації у березні 2022 року
