У нинішній час випробувань українці демонструють єднання. Бо без дружньої підтримки, на жаль, нині здебільшого в моменти спільного горя й болю не вижити. Допомагаємо одне одному, як вміємо і можемо. Зокрема представники культурного фронту демонструють підтримку творчістю – віршами, піснями та іншими композиціями, які гріють душу і спонукають вірити у краще й світле майбутнє нашої української держави.
Чернігівщина – колиска багатьохталантів, серед яких і Марина Коваленко, артистка-вокалістка Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм. Не так давно відбулася прем’єра її болісної, вистражданої, але водночас яскравої і обнадійливої пісні «Не залишай!». Про пісню, відзнятий на неї кліп, а також подальші творчі плани – в інтерв’ю з Мариною Коваленко.
Пані Марино, що стало поштовхом до народження вашої пісні «Не залишай»?
З’явилася вона після подій у Вінниці, коли окупанти влітку вдарили ракетами по цивільних об’єктах у цьому місті. І тоді ж загинула дитина. Через це все було дуже боляче. Мені в той час дуже хотілося підтримати людей, які це все переживають, бачать на власні очі, відчувають кожною клітинкою свого тіла. Вважаю, що підтримку має демонструвати кожен на своєму місці. Наприклад, медики мають лікувати тіло, а культурні працівники зцілювати душу. Хто що вміє і може, те й робить. Я так відчула. Тому хотіла піснею підтримати наш український народ, закликати до боротьби, щоб люди не боялися, бо ми сильні і разом зможемо все подолати.
Спершу почула в голові приспів, а за ним почав народжуватися куплет.
За першим куплетом народився другий – і далі пішло… Тобто це одна з тих пісень, яка написана швидко. Адже, буває, інколи сидиш, а муза десь узагалі гуляє. Я одразу побачила, якою ця пісня має бути. Навіть мелодію до неї вже чула. Але тоді мені не було де і на чому її награти. То я увімкнула диктофон і просто наспівала мелодію, щоб не забути. Також уявляла, на яких інструментах треба мелодію грати, розуміла, що гітара обов’язково має бути, скрипки, барабани.
Потім те, що чула у своїй голові, треба було передати аранжувальнику Володимиру Попову, який працював над моєю мелодією. Він, до речі, також є звукорежисером філармонійного центру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині готують унікальний чай із хрону
Як з’явився кліп?
Коли ми вже записали плюс цієї пісні, збагнула, що перегляди та відгуки будуть лише тоді, коли вийде кліп. Адже так пісню краще люди сприймуть. У кліпі показано, що з нами було і що сталося. Ті люди, які живуть в Україні, все це прекрасно бачать. А я кліп відсилала до країни, з якою воюємо, в мене дуже багато там родичів, аби вони побачили, що в нас і як відбувається.
Режисера вибирала собі того, з яким уже працювала. Це Дмитро Рядков. Він вже робив мені один кліп на мою авторську пісню «Одиноко».
А ще мені дуже допомагав директор нашого філармонійного центру Сергій Іванович Теребун, він погодився, що треба зробити гарний кліп. Директор допоміг фінансово, підтримував, давав слушні підказки та поради щодо кліпу. І взагалі, якби не директор, то кліпу не було б.
Отак з’явився кліп, який ми знімали три дні. Працювали на чернігівських локаціях, які пізнавані, адже це зруйновані житлові будинки. Також Чернігівський театр імені Шевченка давав згоду на зйомку, бо на приспіві хотіли підняти дух, бо розбомблених об’єктів уже було показано дуже багато. У театрі ми зняли таке собі відео підтримки з прапором. А я була в ролі України, що все одно протримаюся та вистою.
Знімали три дні, іноді сирени заважали, то переносили зйомки, а деякі через погодні умови довелося перенести.
Кліп закінчується так, що я з валізами з Чернігова виїжджаю, але потім повертаюсь, і усі можуть побачити, що я йду назад додому.
До речі, в кліпі задіяні мої чоловік і син. Щоправда, це дуже маленький кадрик. Але вони з напрочуд великим задоволенням сказали: треба – то підтримаємо.
Які плани на майбутнє?
Хотіла б щось написати таке веселіше або про Україну, або про рідний Чернігів. Бо треба піднімати дух нашим людям вірою в нашу Україну та світле майбутнє.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Марина Коваленко
