За інформацією: Суспільне Чернігів.
Ветеран Володимир Милько. Суспільне Чернігів
Тисячі повторів, розповідає чоловік, і всьому можна навчитися. Він – лівша, тож писати правою рукою вчився заново: по півтори-дві години тренувань на день протягом двох місяців. Почерк такий самий, як писав раніше лівою, тільки повільніше.
Ветеран Володимир Милько вчиться писати правою рукою. Суспільне Чернігів
У 2023 році чоловік воював у піхоті на сході України.
"Зараз не модно бути в піхоті. Але я був у піхоті, мої побратими були в піхоті, хоча насправді бригада надавала можливість навчатися на будь-яку спеціальність, чи працювати з танками, чи працювати в екіпажі «Бредлі», чи кулеметний взвод. І так далі. А я був простим піхотинцем і хотів цього. Це було свідоме моє бажання. Я вважаю, піхотинці – зараз в них, на жаль життя, як в цих метеликів-одноденок (я сам був у піхоті й маю право про це говорити), дуже коротке життя піхотинця".
Володимир Милько. Володимир Милько
Перше поранення ветеран зазнав у голову в червні 2023-го.
"Куля пробила шолом і вдарилася в праву частину тім’яної кістки – там були переломи, і зрикошетила вгору. На щастя, мозок не був пошкоджений і когнітивні здібності мої абсолютно не постраждали".
Друге — через два з половиною місяці в передпліччя.
"Це був перший бій за Роботино, коли наша армія звільнила Роботино і почала рухатися далі на південь. Це був перший бій вже за селом. Поранення отримав десь о пів на сьому ранку, може ближче до семи, а на операційний стіл я потрапив після другої години десь".
Володимир Милько у лікарні після поранення. Володимир Милько
За словами ветерана, турнікет був накладений максимально високо. І через "турнікетний синдром" руку довелось ампутувати.
"Перекриття доступу крові до кінцівки на кілька годин неминуче означає ампутацію. І коли вже я потрапив в Запоріжжя на операційний стіл, я вже десь в середині себе добряче розумів, що ампутують".
Після цього Володимиру зробили 8 операцій.
"Потрібно думати, як подолати цей новий виклик. З сьогоднішнього мого досвіду, немає таких вправ, які не можна зробити однією рукою, треба просто знайти підхід".
Після реабілітації чоловік розпочав пошуки варіантів для протезування. Протез коштував приблизно чотири мільйони 300 тисяч гривень. Володимир розповідає, просив допомоги у соцмережах — відгукнулися тисячі людей, знайомі й незнайомці. Саме протезування завершилось в травні цього року.
Володимир Милько з протезом. Володимир Милько
Мати Володимира каже, що пишається сином.
"Він справляється з усім. От приїхав учора, сумку розпакував. А коли в Києві, він скидає на телефон, що готує їсти, кришить салати різні, овочі, він варить супи, борщі. З усім справляється сам".
Мати ветерана. Суспільне Чернігів
Після звільнення з війська, у жовтні 2024 року Володимир поновився на роботі в Інституті історії України. Він — кандидат історичних наук, але йшов воювати добровольцем.
"Я розумів, що я знаходжусь на своїй землі і я не обирав, наш народ не обирав цю війну, але я вважаю, що треба гордо з піднятою головою прийняти ці виклики і битися скільки є сил і можливостей".
Чоловік розповідає, що не шкодує, що пішов воювати.
"Ні про що не шкодую, що стосується моєї долі. У мене ситуація дуже проста, у мене просто немає руки, а все інше на місці, слава Богові".Читати ще
Читати ще
«Піт артилериста – це збережені каплі крові піхотинця»: про роботу артилерії 143-ї ОМБр на прикордонні Чернігівщини
