Чернігівщина багата своїми різдвяно-новорічними традиціями і звичаями. Кіптівська громада не є винятком, адже тут неабияку увагу приділяють розвитку та збереженню українських традицій. Є музичні колективи, які відроджують автентичний спів, та, окрім цього, є навіть народні фестивалі, що об’єднують усю громаду. Наразі в Кіптівській громаді активно триває підготовка до різдвяно-новорічних свят. Навіть попри війну, тут вважають, що подібні заходи допомагають відволіктися від поганих новин і подарувати щасливі емоції для жителів громади.
«Торік усі заклади виготовили різдвяних дідухів, які стали головною окрасою святкових подій. У селі Прогрес вже понад 60 років існує новорічний карнавал. І навіть у 2022 році, попри всі виклики, аматори вирішили: карнавалу бути, бо саме наші традиції ворог хоче знищити. Цього року святкові заходи також відбудуться — ідеї наразі тримаємо в таємниці. Громаду об’єднає фестиваль «Різдвяний дзвін». До участі в ньому запрошуються всі творчі колективи закладів культури Кіптівської громади: вокальні, фольклорні, театральні, інструментальні, декоративно-прикладні й інші творчі об’єднання. А ще аматори театру пісні «Струни душі» Олбинського старостинського округу представлять свою програму колядників у Чернігові на заході обласного центру народної творчості», – розповіла в коментарі «ЧЕЛАЙН» Ірина Дубик, начальниця відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Кіптівської ТГ.
Новорічний карнавал у Прогресі об’єднує довкола себе всі сусідні села, на один вечір перетворюючи життя у звичайному українському селі на справжні пригоди, ніби з кінофільму.
«Новорічний карнавал у Прогресі — це не просто святковий вечір. Це історія, яка почалася ще за часів старого клубу й переросла в багаторічну культурну спадщину села. Коли у 1969 році звели новий будинок культури, ця традиція отримала нове дихання. 360 глядацьких місць завжди було замало — люди стояли у фойє, відчиняли всі двері, аби тільки побачити довгоочікувану виставу. Бо для прогресівського карнавалу місця завжди не вистачало, а тепла й настрою було більш ніж достатньо.
Перебудова могла знищити чимало традицій, але карнавал зберігся завдяки особливій людині — учителю хімії Миколі Івановичу Легкобиту. Майже 25 років він був незмінним головним героєм свята. Він закуповував подарунки за власні кошти, підтримував сцену, заряджав усіх своєю енергією. Його віри в цю справу вистачило, щоб традиція не просто вижила — вона стала символом стійкості громади.
Сценарії до вистав писали звичайні жителі села — люди, які працювали зовсім в інших професіях, але вечорами поспішали до будинку культури, бо серцем були артистами. Серед них — Василь Дерев’янко, Тетяна Конончук, Наталія Бойко й інші ентузіасти. А костюми? Це були не просто костюми — це справжні витвори мистецтва. Особливо пам’ятними стали образи, втілені народним жіночим аматорським вокальним ансамблем «Любисток», який цього року святкує свій 35-річний ювілей. Їхні Сніжинки, Дюймовочка, Гноми й інші веселі персонажі стали класикою прогресівського карнавалу», – захоплено розповідає Ірина Дубик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ветеран війни з Корюківки виборов дві медалі на чемпіонаті Європи
Проте війна внесла свої корективи в проведення цього Новорічного карнавалу. Тепер замість великої сцени – маленька, проте така ж чарівна і сповнена дива.
«Карнавал став камернішим, але змістовнішим — аматорською виставою зі збереженням головного: традицій і духу Прогресу. З’явилися нові сценарії з тонкою іронією життя: «Вечори біля Прогресу», де Оксана Вакулі вже замовляла не черевички, а хаймарс. Коли замість Діла Мороза громаду вітав військовий із позивним Мороз. Минулорічна постановка була про бабусю, яка навчала онуків робити дідух, переплітаючи ремесло з колядками й щедрівками. Карнавал у Прогресі — це жива історія. Вона народжувалася з ентузіазму, трималася на любові людей до свого села та продовжує жити завдяки тим, хто не дозволив війні погасити свято. Це не просто захід — це частина душі громади, яка щороку нагадує: традиції — наша сила, а культура — наш незламний корінь», – впевнена Ірина Дубик.
Ірина Дубик пояснює, що нині святкування різдвяно-новорічних свят набуло нового сенсу: замість рідних поруч – відеозв’язок онлайн; замість різноманітних бажань – одне: аби настала швидше Перемога та рідні повернулися додому.
«Усі ми нині зустрічаємо свята з одним спільним настроєм — з тихою тугою за тим теплом і безтурботністю, які були в нашому житті до війни. Хочеться знову відчути той передсвятковий настрій: сімейні клопоти, запах випічки, метушню біля ялинки. Для мене це буде вже четвертий Новий рік із мамою та по відеозв’язку з рідними, але навіть через екрани ми зберігаємо відчуття присутності. Колись, коли діти були маленькими, наш Святвечір був справжнім святом традицій: ми готували 12 пісних страв, а наступного дня йшли до діда на день народження та зустрічали колядників. Тепер діти живуть за кордоном, але з любов’ю відтворюють ці ж традиції у своїх родинах, передаючи їх своїм дітям. Це найбільша радість — бачити, що наш звичай живе далі», – наголошує Ірина Дубик.
–
Спілкувалась Оксана Замятіна
Фото – Ірина Дубик
