Свій перший постріл з РПГ Максим виконав через 3 дні після того, як вдягнув однострій. 21-річний парубок ще навчається в інституті, але з початком повномасштабного ворожого вторгнення без роздумів та вагань долучився до оборонців Чернігівщини, адже захист рідної землі вважає своїм священним обов’язком!
Народився Максим у селі Митченки на Ніжинщині – там певний час жив та навчався, але після закінчення школи переїхав до міста, аби вступити у Національний університет “Чернігівський колегіум” імені Т.Г. Шевченка. Він з дитинства професійно займається спортом: захоплюється кросом та має звання кандидата у майстри спорту з лижних гонок та спортивного орієнтування.
– Я досі навчаюся за спеціальністю «фізична культура і спорт». В дитинстві мріяв стати адвокатом, бо тяжів до справедливості, але зараз планую стати тренером з лижних гонок і спортивного орієнтування.
Знаходячись у лавах Збройних сил України, лекції та семінари Максим відвідує стабільно, правда у дистанційному режимі. В університеті він людина знана, бо є громадським активістом і заступником голови студради. Будучи студентом, Максим міг і не долучатися до оборонців Чернігівщини, але хлопець зізнається, що 24-го лютого роздумів і вагань у нього не було.
– Чесно кажучи, я до останнього не вірив у повномасштабне вороже вторгнення, не уявляв, що війна може бути настільки близько. Спочатку заспокоював людей, трохи просвітницькою діяльністю займався, а вже після обіду стояв на порозі місцевого територіального центру комплектування.
Того ж дня парубок долучився до одного з військових підрозділів нашого краю, вперше серйозно взявши у руки зброю та вдягнувши однострій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під час другої хвилі ракетних ударів ворог поцілив по Чернігівщині
– Спочатку складно було звикнути до специфіки військової справи, особливо у питаннях вертикального підпорядкування, але побратими мені дуже допомагали. Також в нагоді стала і професійна спортивна підготовка, зокрема, спортивне орієнтування. Я по життю завжди підіймаю моральний дух у колективі, а тут траплялися моменти емоційного виснаження, найбільше, коли втрачаєш побратимів.
Свій перший постріл по ворожій техніці Максим згадує зі зніяковілою усмішкою.
– Того дня нас четверо стояло на «передку»: ми виглядали ворожу колону, коли за барикадою почалися постріли. Тут командир каже, що треба «лупанути» по ворожому танку. Ну я, активіст та студент, який тільки третій день в армії і вдруге тримає автомат, визвався стріляти. Звичайно, до цього стріляти з РПГ мені не доводилося, але, як то кажуть, сучасні виклики вимагають сучасних рішень: в мережі подивився кілька відео-оглядів, та й так і навчився стріляти. Як результат – ворог від наших позицій відійшов.
Максим зізнається, що у першому бою було страшно, особливо, коли біля ніг падали ворожі кулі та здійснювався авіаналіт: все дрижить, у вухах – дзвін, нічого не зрозуміло. Але згодом звикнули, навіть під звуки бомбардувань книги читали та малювали.
– За час оборони запам’яталося багато чого, але найбільше, коли ми за наказом командира вийшли з «секрету», а через 2 години туди прямою наводкою «гахнув» танк. Тоді нам дуже пощастило, бо від нас би нічого не залишилось.
Юний захисник вже має певні плани, які втілюватиме у життя після перемоги.
– Зараз я мрію з другом, тепер вже побратимом, відправитися у навколосвітню подорож. Я вже багато подорожував автостопом як по Україні – тоді ми подолали більше 30 000 км, так і, наприклад, по Італії. Але найперше після перемоги влаштую марш у пам’ять загиблих побратимів. Попередньо, у Києві, щоб зібрати якомога більше людей.
А ми віримо, що кожного дня наші Захисники наближаються до заповітної мрії кожного з нас – щасливого та світлого майбутнього у вільній Незалежній Україні!
–
Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП
