У минулому Олег – вихователь у школі-інтернаті та заядлий рибалка, відомий серед знайомих вражаючими уловами. Сьогодні ж він – діючий офіцер Збройних Сил України, який за час повномасштабного ворожого вторгнення має не менш грандіозний улов трофейної ворожої техніки. Разом з побратимами він неодноразово лагодив свої знахідки та передавав на озброєння нашим українським Захисникам!
Сам Олег родом з села Петрівка Борзнянського району, де провів своє дитинство. Після завершення 4-го класу місцевої школи він разом з батьками переїхав безпосередньо у Борзну, перевівшись до загальноосвітньої школи №2. Після проходження строкової військової служби він вступив у Чернігівський національний педагогічний університет на факультет «початкова військова підготовка». Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою після випуску влаштувався працювати до Борзнянської школи-інтернату.
– У школі-інтернаті я працював аж до 2014 року. Спочатку був вихователем, потім – вчителем фізкультури. Ми працювали з дітьми-сиротами та дітьми з неблагополучних сімей – до кожного намагалися знайти підхід. Сьогодні з деякими з них я підтримую зв’язок: ми зустрічаємось, спілкуємось та допомагаємо один одному. Деякі з них також стали військовослужбовцями Збройних Сил України і прямо зараз захищають Батьківщину від ворога. До речі, один з моїх вихованців незадовго до 24 лютого виїхав з Криму, де проживав з родичами, і у свої 20 років також вирішив добровільно долучитися до оборонців України! – розповідає Сергій.
Він пригадує, що з початком Революції Гідності та бойових дій у Луганській та Донецькій областях не міг лишитися осторонь, тож у 2014-му році добровільно долучився до одного з військових підрозділів Чернігівщини, де за роки служби встиг отримати звання «майор». У перший же день повномасштабного ворожого вторгнення по всій території України Олег разом з побратимами отримали зброю та стали на захист Чернігівщини, виїжджаючи на позиції у різні населені пункти нашого краю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оборонці Чернігова: газорізальник Юрій
– Ранок 24-го лютого був важким, особливо коли почалися обстріли Чернігівщини. Я дуже добре орієнтуюся на нашій місцевості, тож разом з побратимами відслідковував переміщення ворожих військ, рахував їх кількість, напрямок та передавав інформацію українським підрозділам. Також ми тісно співпрацювали з нашими розвідниками – були своєрідними провідників, коли виникла потреба у підриві мостів, щоб ворог не міг просунутися далі.
Олег пригадує, що перший трофей знайшов з побратимами у Ніжинському лісі. Там же побачили і спалений ворожий танк. Після огляду місцевості їм вдалося «затрофеїти» ще дві машини: МТ-ЛБ та БМП-2.
– МТ-ЛБ була в хорошому стані: заправлена, але без акумуляторів. Ми перевірили чи не замінована вона, потім знайшли рюкзак і ворожий гранатомет. У БМП-2 була пушка з повним боєкомплектом у 500 снарядів, тож ми подумали, що нашим хлопцям вона більше в нагоді стане. Переміщати ворожу техніку допомагали і місцеві фермери, які виділили свої трактори. Так, спільними зусиллями нам вдалося відігнати МТ-ЛБ та БМП-2 до пункту постійної дислокації, де і почали їх лагодити.
Ще одним трофеєм став ЗРК «Стріла». Олег пригадує, що він вже був не робочий, а у ворожій колоні йшов просто для кількості. Ремонтувати йогго не було сенсу, тож пустили «донором» на запчастини. А от знайдену командно-штабну МТ-ЛБ завдяки місцевим жителям полагодити вдалося за 2 дні.
– Потім нам дали наводку на місце розташування самохідної гаубиці «Мста». Вона не заводилась, але ми передали її на ремонт до одного з українських військових підрозділів. Під Бахмачем ми затрофеїли заряджений ПТРК «Штурм-С», який пізніше дістався українським бійцям. Там же вдалося віднайти запчстини на ремонт ворожої МТ-ЛБ. А ось в Ічні російський танк підірвався на міні. По вигляду він був буквально новим, усе працювало, монітори горіли. Але через мінування його було небезпечно переміщати, тож ми забрали тільки озброєння та бойовий комплект.
Не дивлячись на те, що робота вихователя залишилась у далекому 2014-му році, Олег продовжує працювати з дітьми, консультує їх стосовно вступу до вищих військових навчальних закладів, а робота у школі-інтернаті тільки допомагає налагодити комунікацію. Крім того, раніше боєць вів гурток по туризму для школярів, навчаючи їх орієнтуванню на місцевості.
Після нашої перемоги Олег хоче нарешті зустрітися з друзями та досхочу порибалити, адже для нього це не просто хобі, це особлива атмосфера та момент єднання з природою. Майже 40 років захоплення рибальством і допомогли Олегу вивчити місцевість Чернігівщини та застосувати набуть знання з користю для українських сил.
Наприкінці розмови Олег з посмішкою розповідає про сина, який на його прикладі вирішив долучитися до лав Захисників Батьківщини, тож вступив до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, де навчається вже другий рік.
– Вступ у військовий виш був нашим спільним рішенням. Тоді я сказав синові, що можна служити – і буде все добре, а можна не служити – тоді історія може виявитись не такою радісною. Після цього він все ж таки вирішив продовжити династію військових у нашій сім’ї, адже ми повинні зробити все, аби зупинити ворога та дати йому гідну відсіч!
–
Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП
