Рубрика «Люди»
Щастя – це просто жити і насолоджуватися кожним днем. Ми маємо рівнятися на європейських людей саме за рівнем щастя, а не за кількістю зброї чи запасів золотого фонду. Таку філософію життя сповідує активна, і попри свій молодий вік доволі мудра дівчина із півночі Чернігівщини – Єлизавета Куліковська.
Сьогодні у рубриці «Люди» познайомимося ближче із 22-річною активісткою із Сновська.
«Щастя – це в першу чергу жити».
Єлизавета Куліковська
Народилася я в нашому мальовничому містечку Щорс (нині Сновськ). Здобула вищу освіту в одному із провідних ВУЗів країни – Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Архівіст». Мене це не зупинило і я пішла далі на магістратуру, щоб більш поглиблено вивчати архівознавство. Обидва рази вступила на бюджет. Проживаю на даний момент більше у Сновську, бо через карантин форма навчання змінилася на дистанційну.
Для мене Сновськ – це тихе та спокійне місто, де все дуже повільно плине. Улюбленої локації немає, але є улюблене чисте повітря, яке жадібно хочеться вдихати. На мою думку, головний двигун Сновська – люди, тому все залежить від нас, від нашого настрою та сприйняття рідного міста. Якщо це сприйняття буде позитивним, то й створювати нічого не прийдеться, бо все й так піде своєю чергою.
Кожна людина вважає, що її сім’я найкраща в світі. І я не виняток. Виростили і виховали мене найкращі бабуся і дідусь, яких я до безкінечності поважаю та люблю. Навчила розуму старша сестра. А дарує тепло та турботу мій чоловік. Я прагну бути поруч зі своєю сім’єю і зроблю все, щоб вони були щасливими.
Я вважаю себе щасливою, бо щастя – це в першу чергу жити. Це знаходитися поруч із близькими людьми, які дарують ласку, любов, які мотивують досягати своїх цілей.
Маю мрію. Вона утопічна, але все ж таки має право на існування. Мрію, щоб нарешті всі люди були гарними всередині. Годі вже того негативу. Ми маємо рівнятися на європейських людей саме за рівнем щастя, а не за кількістю зброї чи запасів золотого фонду.
Моє хобі – це звісно танці. Танцювала у місцевому колективі 13 років, поки не поїхала навчатися, а зараз займаюся вже сучасним напрямом танців – твьорк. Мені подобається мандрувати, відкривати для себе щось нове, знайомитися із чужим для мене, але буденним для місцевих жителів. Також, мандрівка – це гарний поштовх до вивчення іноземних мов, зокрема, англійської, без якої зараз достатньо важко подорожувати.
Була в багатих культурою країнах – Італії, Франції і в теплих куточках – Туреччині та Єгипті. Найбільше сподобалося в Італії, туди б й знову хотіла повернутися. Італійський темперамент, фірмова паста, аромат солоного моря, справжнє джелато (морозиво) – все це створює незабутні моменти, які хочеться знову прожити.
В той же час дуже люблю рідну країну – вона вся улюблена? На жаль, люди не навчилися бачити красу у себе під носом. За українськими новинами не слідкую, бо не люблю негатив, а саме таке увійшло у звичку транслювати останнім часом. У мене історична освіта, тому я звикла довіряти фактам, а неправдивої інформації на просторах Інтернет ресурсів, газет і т.д. багато, тому важливо фільтрувати все.
На підсвідомому рівні всі ми цікавимося політикою. Інколи виникає така думка, що політики не знають, чим вони мають займатися.
Маю чимало планів на осінь і зиму. Зокрема, відкрити і запустити разом із командою наш «Молодіжний простір» в Сновську, який об’єднає всю небайдужу молодь. Сучасна молодь креативна та винахідлива, це звісно ж великий плюс, але ці якості потрібно направляти в правильне русло. Молодь завжди спішить бути дорослою, тому пораджу насолоджуватися цим насправді чудовим періодом, коли ти можеш втілити практично все.
Я можу рівнятися тільки на себе, бо життя моє, тому всі помилки і досягнення відповідно лише мої. Ми всі індивідуальні, а це вже мотив для власного ідеалу.
Лейтмотив мого життя – «Що не робиться, то все на краще».
Спілкувався Павло Солодовник
