За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Вікіпедія
Це місце – справжня зірка з-поміж архітектурних пам'яток Чернігівщини. Тут гостювали письменники та поети, творили композитори та художники. Воно приваблювало відвідувачів красою та гостинністю власників, про яку ходили легенди. Це – палац Тарновських у Качанівці. Більше про це місце Суспільному розповів чернігівський історик Володимир Пилипенко.
Сьогодні палацово-парковий комплекс у Качанівці – один із найпопулярніших туристичних об'єктів Чернігівщини. Він відомий далеко за межами регіону. Його уподобали не лише туристи, які їдуть сюди із різних областей України, а й кінорежисери та фотографи: тут постійно відбуваються фотосесії та зйомки фільмів. З обережністю, але можна сказати, що палац у Качанівці переживає своє відродження. А передувало цьому майже 60 років занепаду і поступової руйнації. Але про все по черзі.
Перш ніж стати одним з осередків українського культурного життя 19 століття палац у Качанівці змінив власників та зазнав кількох перебудов. Першим власником маєтку у Качанівці був всесильний президент Другої Малоросійської колегії Петро Рум’янцев-Задунайський. Він розпочав будівництво і палацу, і парку.
Парадний фасад палацу в Качанівці. 1880-ті рр. ФОТО: Володимир Пилипенко
Згодом маєток передарували, успадкували та, зрештою, він опинився у власності Григорія Тарновського. Тарновські довго володіли Качанівкою, з їх іменами пов'язаний розквіт палацу, а сама назва Качанівка стала асоціюватися із розкішшю, красою, мистецтвом та культурою.
Оранжерея в Качанівці. 1880-ті рр. ФОТО: Володимир Пилипенко
Сам палац кілька разів перебудовувався, різні власники вносили до нього модні архітектурні деталі, наповнювали парк альтанками, містками, парковими скульптурами. Все це разом із гарно розпланованим і висадженим парком та мережею ставків перетворило качанівський маєток на один із найкращих прикладів садово-паркового мистецтва в Україні.
Садовий фасад палацу в Качанівці.1880-ті рр. ФОТО: Володимир Пилипенко
За час, коли Качанівка перебувала у власності Тарновських, вони перетворили свій маєток на вирій, "куди злітається учене, художнє і письменне птаство". Тарновські любили запрошувати до себе митців та вчених і навіть завели спеціальний альбом, де гості залишали автографи. А перелік гостей нагадує енциклопедію української культури 19 століття.
Качанівка. ФОТО: Володимир Пилипенко
Проте часи йшли й Тарновські продали свій маєток цукровому королю Павлу Харитоненку. А вже радянська влада націоналізувала, тобто відібрала маєток у власників. З цього моменту і почався поступовий занепад і палацу, і парку.
Павільйон Глінки в Качанівці.1880-ті рр. ФОТО: Володимир Пилипенко
Спочатку тут діяла дитяча комуна, у воєнний та повоєнний час – військовий шпиталь, трохи згодом – туберкульозний санаторій. І лише у 1981 році Качанівку оголосили Державним історико-культурним заповідником. Увесь цей час про збереження чи відновлення палацу мало дбали.
Розміщення у колишніх маєтках чи палацах лікарень було однією зі стратегій радянської влади у боротьбі зі старою культурою. Насадження нових культурних норм, або ж "культурна революція", як її називали, передбачала заперечення надбань культури попередніх епох. А палаці, маєтки, парки були зримим уособленням попередньої культури. Їх можна було знищити фізично, або ж поставити на службу новій державі – "державі робітників і селян". Це було своєрідною відплатою колишніх "експлуататорських класів" за горе і злидні, яких зазнавали робітники. Тому з точки зору пропаганди, таке використання палаців було виправдане. На жаль, мистецька та історична вартість архітектури цілком ігнорувалася, принаймні, у перші десятиліття радянської держави.
Плоди такого ставлення ми пожинаємо до сьогодні. Адже на відновлення палацово-паркового комплексу коштує дуже дорого і займає багато часу. Цього року мали розпочатися масштабні реставраційні роботи у палаці, але російський напад на Україну відклав цю справу до перемоги.
