Пам’яті української патріотки з Чернігівщини Зінаїди Мірної

1 квітня 1950 р., тобто 74 роки тому, пішла з життя українська громадська діячка, членкиня Української Центральної Ради, захисниця прав жінок, публіцистка, перекладачка, меценатка, борчиня за незалежність України в XX столітті Зінаїда Василівна МІРНА.
Народилася 21 жовтня 1873 р. у м. Городні Городнянського повіту Чернігівської губернії (нині Чернігівського району Чернігівської області) у родині Василя Феофановича та Катерини Василівни Хільчевських. Юність Зінаїди Василівни минула у Чернігові. Під час Першої світової війни активно допомагала біженцям.
У 1917 р. обрана членкинею Української Центральної Ради, увійшла до її виконавчого комітету – Малої Ради. Разом з чоловіком – українським політиком доби Української Народної Республіки Іваном Івановичем Мірним долучилася до відродження української державності.
У 1919 р. в Камянці-Подільському засновано Національну Раду українських жінок. Очолювала її ще одна славетна чернігівка – Софія Русова. Цілями об’єднання українського жіноцтва було налагодження зв’язків з іноземними жіночими товариствами, поширення знання про українську визвольну справу, опіка над українськими дітьми, полоненими, інтернованими і взагалі емігрантами, допомога в праці установам Червоного Хреста. В Берліні теж було засновано Філію Української Національної Жіночої Ради. Її основоположницею й головою була 3. Мірна. Жінки влаштовували заходи з благодійною метою, підтримувала відносини з Шведським Червоним Хрестом, який надсилав допомогу для підтримки українських біженців. Та найбільша заслуга організації – допомога українському студентству у організації студентської Спілки.
У 1923 р. родина Мірних переїхала до Праги і Зінаїда Василівна очолила Український жіночий союз, замінивши на цій посаді Софію Русову. Ця організація у 1923–1948 рр. реалізувала важливі гуманітарні задачі: допомагала нужденним українським емігрантам, здійснювала освітню діяльність, долучилася до поширення українського друкованого слова.
Далі дамо слово самій Зінаїді Мірній: «Перебування на еміграції великим тягарем лягло на українське жіноцтво… Роки йдуть, сили падають, а стоїть та сама праця перед жінкою; часто трапляється й так, що при своїй праці в хатньому господарстві жінка мусить ще й заробляти, давати лекції, шити, вишивати, переписувати, давати обіди, взагалі робити ту працю, на яку чоловіки не пішли б, але яка була необхідна для збільшення ресурсів до життя… Така праця вимагала не рідко й чотирнадцятигодинного робочого дня. Але й при таких несприятливих умовах життя українське жіноцтво на еміграції доказало багато. Воно виявило тут значний організаційний хист, а його праця на національному полі, спеціально в культурно-просвітній ділянці, дала поважний доробок. Тож фемінізм української жінки не прагне до набуття жінці що найбільше прав і привілеїв, а лише до підготування жінки до великої співпраці з чоловіком на усамостійнення й піднесення нашої нації».
Особливо інтенсивним і довготривалим було співробітництво українського жіноцтва з міжнародною жіночою Лігою мира і свободи. В 1937 р. відбувся Всесвітній Союз Українок, до ради якого обрані з емігранток С. Русова, 3. Мірна, Н. Лівицька-Холодна й Г. Чикаленко-Келлер.
У 1945 р., під час Другої світової війни, внаслідок бомбардування Праги було зруйновано будівлю Музею Визвольної Боротьби в Україні. Втрачено частину фондів, а вціліле пізніше вивезено співробітниками НКВС до СРСР. Почалися арешти, «наступив, – за словами громадської діячки Катерини Антонович, – загальний переляк… З. Мірну викликали кілька разів і допитували. До неї приходили по ночах, і до ранку все перевертали… Часто викликали поліцію і робили довгі допити. Попри все, її помешкання лишалося центрам українського життя у Празі, на її адресу приходили всі часописи й листи для Музею Визвольної Боротьби України».
Навесні 1950 р., після років репресій і тиску, Зінаїда Василівна відійшла від нас назавжди. Поховали громадську діячку поряд з чоловіком Іваном Мірним на Ольшансьому кладовищі у Празі.

Олена Потапенко,
директор Комунального закладу «Чернігівський обласний пошуковий
науково-редакційний центр» Чернігівської обласної ради

Источник: format.cn.ua