Пасічник — це точно не професія, скільки б ти років не тримав пасіку, скільки б вона не налічувала сімей. Бо ніколи ти не станеш пасічником без великої любові до бджоли і цієї справи.
Чверть століття тому головний пасічник Носівської громади Олег Пустовгар і гадки не мав, що пасічництво стане для нього справою життя, та й те, що колись матиме бодай один вулик. Та й часи тоді такі були, бо розжитися на бджолину сім’ю було не так просто.
Але у нашому житті випадковостей не буває. Доля звела цього чоловіка із маститим на той час пасічником Володимиром Фіщуком. Він погодився продати одну бджолину сім’ю і стати наставником для пасічника-початківця. Так Олег Васильович почав опановувати секрети досвідченого бджоляра і вже за якийсь час отримав найвищу оцінку від свого вчителя, який сказав, що з нього буде толк.
Тоді, маючи кілька вуликів, напевно, він і не сподівався, що колись матиме таку пасіку. Адже на початку двотисячних років пасічник з півтора десятком вуликів — вже великий господар.
Змінюються часи, відбуваються зміни і бджолярстві. Проте незмінними лишаються постулати справжнього пасічника: бджолу треба любить, а лише тоді думати про прибуток. Цю настанову добре запам’ятав Пустовгар, коли всерйоз почав збільшувати свою пасіку. Нині вона налічує 150 вуликів. Втім, це не просто цифра, це велика робота без вихідних, незважаючи на пору року, бо бджілки-трудівниці люблять до себе увагу. І активна фаза для пасічника починається від першого обльоту бджоли. Це переважно початок березня і до останнього медоноса. У нас це соняшник.
У громаді такі ж промислові пасіки і в Андрія Коваля, Івана Глибчака, Володимира Висовня. Справжня промислова пасіка у Віктора Вихра з Мрина. У нього 350 сімей.
Сьогодні Олег Васильович про бджіл та бджільництво знає, здається, все, в крайньому разі — дуже багато і його розповіді можна слухати годинами. Бо ця справа для нього стала справді важливою, до душі, проросла любов’ю на роки і десятиліття і для нього, і для його дружини, Ірини Іванівни.
Тепер вже ділиться сам досвідом з однодумцями. Тим більше що у громаді пасічники об’єдналися у громадську організацію «Спілка пасічників Носівщини», яку очолити довірили саме Олегу Пустовгару.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині є багатовікове село, де ніколи не було церкви, проте є давнє урочище – Церковище
Шість разів на рік учасники громадської організації зустрічаються, проводять навчання, централізовано замовляють медпрепарати для бджіл, мають свою групу у месенджері для обміну інформацією, діляться досвідом, обговорюють важливі питання, зокрема, проблему отруєння бджіл. Створена відповідна комісія у міській раді, куди входить Олег Пустовгар вже як депутат міської ради. Тобто пасічники вже виходять на інший рівень організованості і розвитку свого ремесла, підкреслюючи його важливість і самобутність.
Разом з тим завдяки співпраці Спілки з аграріями, налагоджені партнерські стосунки, ведеться активна робота по укладанню договорів між власниками пасік та аграріями на запилення культур. Такі методи підвищують урожайність до 50%.
А ще пасічники гуртуються навколо допомоги нашим захисникам, постійно надаючи мед для споживання військовим, для виготовлення енергетичних батончиків, діляться воском для виробництва окопних свічок.
Олег Васильович запевняє, що на кожному етапі розвитку бджільництва виникає потреба залучення нових технологій. Надто, якщо пасіка зростає кількісно, виходячи на промислові масштаби. Отож і чоловік цьогоріч за рекомендацією свого колеги по бджільничому цеху, придбав промислове обладнання для відкачки меду. І хоч рік для пасічників України і Європи видався непростим через погодні умови, фактично до 50% недобір меду по всім основним культурам нашого краю, основний взяток -соняшник, однак такий цех- справжній порятунок для бджоляра, а передусім найпершої його помічниці — дружини, бо всі процеси викачки меду тепер механізовані.
Бджільництво — надзвичайно багатогранне. Поки Олег Пустовгар не може повністю віддатися улюбленій справі, адже очолює одне з важливих підприємств у громаді — «Носівка-Комунальник» проте у найближчих планах ще більше можливостей цього ремесла він прагне розкрити. Адже це і вирощування маток, збір пилку, маточного молочка тощо. Наразі він займається селекційною роботою відбирає племінний матеріал, тестує на своїй пасіці, продає малі сім’ї пасічникам-початківцям.
Разом з дружиною прагнуть здійснити її мрію-створити апі-будиночок. Адже біополе бджоли зрідні з людиною. Отож все, що турбує людину, бджола, відчуваючи на енергетичному рівні, може виправити. Це стосується передусім різних захворювань людського організму.
— Бджільництво — це справжня наука, вивчення і вдосконалення якої не має меж. Я дуже мрію, що Україна стане лідером не лише по виробництву, якості та експорту меду у світі, а й по культурі вживання цього продукту й різних його складових, адже все, що пов’язано з бджолою — це про здоровий спосіб життя, про майбутнє. – ділиться думками пасічник.
Він є учасником Всеукраїнського бджолярського кругу. А цьогоріч Олег Пустовгар та Іван Глибчак були нагороджені відзнакою Спілки пасічників України на символічному заході, що проходив в рамках вшанування славетних українців на могилі генія світового масштабу в бджільництві — Петра Івановича Прокоповича, в річницю його 250 ліття.
За більш, ніж чверть століття, відколи на подвір’ї Пустовгарів з’явився перший вулик, до речі, він їх виготовляє сам( татова наука), Олег Васильович багато чого опанував, навчився, відкрив для себе. З таким надбанням теоретичного та практичного досвіду можна вже лекції читати. Але він мріє про інше: займатися тим, що любить і отримувати від цієї справи задоволення. Адже пасічництво хоч і вимагає великої праці, але воно дарує справжню насолоду і любов єднання з природою. Бо бджола-це індикатор екології планети.
–
Джерело: Носівська громада
