Як відомо, назва «Подусівка» дещо узагальнена. Адже в Чернігові Подусівок дві – Стара і Нова. Серед містян побутує версія, що ця назва безпосередньо пов’язана з річкою Білоус, яку від мікрорайону та міста в цілому відділяє лісовий масив. Мовляв, Подусівка – це місцина під Білоусом і раніше могла називатися «Подбілоусівка». Згодом же частина з цієї назви випала, і утворилося звичне усім містянам слово.
Ця версія виглядає цілком логічною, а топоніми, тобто назви місцин, які утворювалися за таким принципом, в Україні відомі. Щоправда, якщо трошки подумати, такий ланцюжок виглядає не так уже й досконало, як здається на перший погляд.
Водяні млини, або До чого тут Троїцький монастир
Далеко не всім відомо, але церква як державна інституція (а в ті часи вона була невід’ємною складовою владного апарату) ще заледве більше ста років тому існувала не тільки за рахунок пожертв або коштів, сплачених за свої послуги. Для того аби утримувати таку потужну та багатолюдну інституцію, потрібні були набагато більші, а головне – стабільніші фінансові надходження.
Саме тому за часів кріпосництва, або фактично державного рабства (саме так це явище де-факто виглядало у Російській імперії), за тими ж монастирями закріплювалися не тільки окремі люди, а й, як нині кажуть, виробничі потужності. Одними з найбільш прибуткових, наприклад, три століття тому були заняття, пов’язані з виготовленням алкоголю (винокурні, гуральні) і, звичайно ж, із сільським господарством. У тому числі – виготовлення борошна.
Річка Білоус майже ідеально підходила для будівництва млинів. Так, у різних документах можна віднайти згадки більш ніж про десять таких споруд лише у проміжку між сучасним Новим Білоусом і до місць, де ця річка сходиться з Десною. Значна частина з них належала Троїцькому монастирю.
В «Описі Чернігівського намісництва» за 1781 рік можна довідатись, що й як окремий населений пункт Подусівка формувалася саме довкола монастирського водяного млина.
– Подусівка – хутір чернігівського купця Григорія Єнки, за 3 версти від Євтухового (тобто Нового) Білоуса, під селом Старий Білоус, на проїзній з Чернігова до Сорокошичів дорозі, при лісах та при річці Білоусі з лівої сторони. При млині Романівському Троїцького монастиря на річці Білоус, – зазначається в описі.
На той момент на хуторі Подусівка було лише три хати, де жили «піддані монастиря», які, власне, й обслуговували водяний млин. До слова, опис останнього також зберігся. Зазначається, що він складався з греблі, амбара та двох коліс, які оберталися силою води.
Можна довідатись, що однойменний із нинішньою Подусівкою хутір знаходився досить далеко від сучасного Чернігова. Утім зі збільшенням кількості населення та власне перетворенням хутора у село його розташування змінилося. А от назва залишилася. Але ж звідки вона все ж таки взялася? Та чи й справді походить від наймення річки?
Універсал Івана Скоропадського
Перша писемна згадка, яка й піднімає завісу над історією про походження назви майбутнього мікрорайону, датується 1710 роком. Щоправда, тоді Подусівка не була навіть хутором, який пройшов тривалий процес купівлі та продажу. Утім найпершою відомою власницею названа мешканка Чернігова Ганна Радчиха Подусиха, представниця відомої в ті часи козацької родини Подусів. Власне, про неї згадано не абиде, а в універсалі українського гетьмана Івана Скоропадського, який прийшов до влади на території Лівобережної України одразу після Івана Мазепи. Саме в цьому документі місцина вже називається Подусівськими ґрунтами. У цьому ж універсалі згадані й власники сусідських земель – родини Денисенків та Дум.
Незважаючи на те, що приблизно звідтоді Подуси й не володіли цими землями, назва місцини збереглася.
Власне, і сама родина загубилася у віках. Так, нині в Чернігові носіїв цього прізвища або немає зовсім, або настільки мало, що прослідкувати за відкритими джерелами кількість цих людей неможливо. Можна припустити, що згодом вони перебралися на Слобожанщину, адже саме на території нинішньої Харківської області й живе переважна більшість Подусів.
Ще одна Подусівка
Подусівка стала частиною міста чи не найраніше від усіх околишніх сіл. Так, вона була приєднана майже на 10 років раніше, ніж Коти, Бобровиця або Масани, а саме 1955 року. З того часу на цій території й почалося активне будівництво багатоповерхівок та іншої суто міської інфраструктури.
У 1959 році розпочалася історія Нової Подусівки. Адже того року за рішенням місцевої влади забудовується приватними будинками територія між залізничною лінією Чернігів – Славутич та Забарівкою. Місцевість стали називати Подусівкою, щоправда уже з приставкою Нова, а власне саму Подусівку – Старою.
До слова, одна з частин Старої Подусівки, приблизно в районі сучасної вулиці Гагаріна мала досить цікаву назву, пам’ять про яку серед містян не збереглася. Так, більше ста років тому місцина звалася Полем Розгуляй. В ті часи тут знаходилася надзвичайно популярна серед чернігівців корчма, до якої навідувалися усі хто бажав, так би мовити, розвіятися.
Еженедельник "Семь Дней"
