Реалії нині такі, що боротьба триває не тільки за життя українців і майбутнє нашої держави, а й за духовне здоров’я нації. Причому духовна боротьба дуже непроста.
Про це й не тільки – в розмові з протоієреєм Андрієм Ольховиком, настоятелем храму Преображення Господнього в місті Сновську.
Отче Андрію, чи змінюється релігійна свідомість людей, особливо на прикордонні?
Потроху, звісно. Бо люди починають уважніше прислуховуватися, придивлятися до того, що відбувається в релігійному житті. Але не всюди зміни відбуваються. Певний час московські священники мали авторитет. А коли прийшла широка війна, вони почали хилитися до російського боку. Є навіть такі, що виходили з прапором російським і зустрічали російське військо. Я на Чернігівщині не був присутній при цьому, але маю не одного свідка, які про таке знають і бачили. Я особисто таке бачив, але не на Чернігівщині. Під час повномасштабного вторгнення був на Полтавщині і там чув від московських священників молитви за «православноє військо», тобто російське. І навіть у Фейсбуці дописи про це були. Окрім того, в служебниках церковних завжди зазначено, за якого патріарха молиться церква, то в них це – кіріл.
Але люди не звертають на це уваги і не бачать, що їхній священник є ворогом.
Насправді православна церква – це єднання, а не роз’єднання. Натомість московська церква, можливо, скоро піднесе себе на рівень вище за Бога.
Як ви співіснуєте з УПЦ?
На даний час я не зачіпаю їх, поки що не суджуся з ними. Моє завдання – стати кращим, щоб люди зрозуміли це і прийшли саме до своєї церкви. Я молюся, намагаюся краще робити свої духовні справи. Бо людей можна привабити не насильно, а лише добрими справами та любов’ю, щоб їм хотілося приходити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За добу рашисти 12 разів вдарили по прикордонню Чернігівщини
Що відомо вам про ситуації, коли на похорон українських бійців запрошують священників від УПЦ?
Таке буває, бо ще люди не повністю відійшли від московського патріархату. Люди зазвичай зговірливі в духовному питанні, бо мало на ньому знаються і не хочуть розбиратися.
Я якось в інтернеті дивився проповідь московського священника, все добре він розповідав, але потім наприкінці зауважив: «Чомусь кажуть, що свічки в нас не можна купувати, бо гроші потім йдуть на купівлю куль». Але не договорив, що кожен священник сплачує єпархіальні внески. Це такий порядок церковного життя. Натомість єпископи роблять внески до своєї митрополії. То всім відомо, якому патріарху вони платять – російському. Це затверджено їхніми основними документами. І взагалі без схвалення російського керівництва вони нічого не роблять.
Але люди звикли до цих священників, бо вони вже років 20 чи 30 служать у парафіях. Це просто людська звичка, якого священника покликати на похорон.
Яким надалі бачите майбутнє УПЦ?
Вважаю, що надалі УПЦ не повинно бути взагалі. Щоправда, є один варіант. Це якщо вони визнають себе за російську церкву в Україні. І можливо, є якийсь законний спосіб, коли етнічні росіяни, як за кордоном, уторять діаспору. То в таких діаспорах за кордоном є свої церкви.. Тільки таким чином вони можуть існувати. Якщо це якимось законом буде затверджено.
Але я не бачу способів їхнього існування нині з тієї причини, що в Україні – війна. Усі інші храми, особливо історичні, вони повинні звільнити.
–
