Якщо ми вже почали розбирати сотні Чернігівського козацького полку, то не можемо не згадати ту, що знаходилася на північ від полкового центру – Чернігова, охоплювала собою значну частину колишнього Ріпкинського району та простягалася аж до Дніпра та Сожа. Мова про так звану Роїську (ще зустрічається варіант назви Ройську) сотню, адміністративним центром якої було село Роїще нинішньої Новобілоуської територіальної громади Чернігівського району.
Історія
Скажемо одразу, що при підготовці нашої інформаційної довідки ми звернулися до надзвичайно грунтовного дослідження чернігівських істориків Сергія Горобця та Ігоря Ситого «Чернігівщина козацька. Ройська сотня». Саме з цього видання і взятий основний фактологічний матеріал.
Отже, історія сотні з центром у Роїщі розпочинається у роки національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. І хоч у Зборівському реєстрі 1649 року козацька сотня з такою назвою у складі Чернігівського козацького полку не фігурує, можна припустити, що її територія входила до складу полкової сотні.
За інформацією С. Горобця та І. Ситого, перша згадка саме про Ройську сотню міститься в універсалі гетьмана Івана Виговського від 11 лютого 1659 року. Тоді вона перебувала у складі тимчасового Седнівського козацького полку, який пізніше було скасовано, а сотню включено до складу Чернігівського козацького полку. Територія сотні охопила майже всі землі чернігівської козацької хоругви, а також Ріпки. Розташування Ройської сотні давало змогу контролювати шлях Чернігів-Гомель, аж до Яриловичів.
Слід сказати, що сотенний центр не завжди перебував у Роїщі, оскільки вже через кілька років, у 1664 році, з документальних джерел взагалі зникають згадки про Ройську сотню, натомість згадується Сиберезька сотня. До прикладу, сиберезький сотник Філон Свяцький фігурував у Глухівських статтях 1669 року гетьмана Дем’яна Многогрішного. Також Сиберезька сотня згадується у 1688 році. Остаточне закріплення Ройської сотні у документах Чернігівського полку дослідниками простежується тільки з 1699 року.
Окрім Ройської та Сиберезької сотень, на даній території певний час згадується і Осняківська сотня. Науковці припускають, що існування цієї назви було пов’язане з тимчасовим переміщенням сотенного центру з Роїща до Осняків.
Після цих пертурбацій Ройська сотня у незмінному вигляді проіснувала аж до 1777 року, коли її було поділено на дві. Але це вже був фактично кінець козацького адміністративно-територіального устрою на українських землях. Ройську сотню було ліквідовано у 1782 році, а її територію включено до складу новоствореного Чернігівського намісництва. Козаки ж сотні увійшли до складу Чернігівського карабінерного полку.
Ройська сотня як військова частина
Як складова частина Чернігівського козацького полку, Ройська козацька сотня не мала постійної кількості козаків у своєму складі. Відомо, що на момент своєї ліквідації у 1782 році її кількісний склад налічував 707 козаків.
Козаки сотні брали участь у багатьох військових походах 2-ї половини XVII-XVIII століть. Зокрема, відомо, що у чигиринському поході 1676 року загинув ройський сотник Іван Рашевський-Малик; у польському 1734 року та очаківському 1738 року походах брали участь ройський сотник Яків Бакуринський та його син Леонтій. Останній у очаківському поході проявив значний героїзм, за що отримав сотницький уряд після відставки свого батька. Відомий також кримський похід 1774 року.
Територіальний устрій
Станом на 1730 рік Ройська сотня як адміністративно-територіальна одиниця займала територію близько 593,7 км₂ і включала 32 населені пункти. На заході вона межувала з Любецькою сотнею, на півдні з Білоуською, на сході з Городнянською сотнею Чернігівського полку.
Серед населених пунктів Ройської сотні можна назвати наступні: містечко Ріпки, села Буянки, Велика Вісь, Вербичі, Голубичі, Горностаївка, Грабів, Гусинка, Даничі, Добрянка, Задеріївка, Звеничів, Каменка, Маслаківка, Осняки, Петрушин, Познопали, Постовбиця, Роїще, Садилівка, Свинопухи, Сибереж, Старі Познопали, Старі Яриловичі, Хутор, Халявин, Церковичі, Ямище, Яриловичі, слобідки Вербівка, Добрянка, Нові Познопали, Строїн, Роїська слобода, хутори Вир, Глинянка, Пилипча, Чудова Гора, млин Киселівський, рудні Лизунівська та Яриловицька, папірня Яриловицька. З 1769 року до складу сотні також приписані села Вовкоперебродівка, Рутки та Чепігівка.
Список ройськихсотників
В. М. Заруба у своїй праці «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 роках» наводить наступний перелік сотників Ройської козацької сотні:
1) Хома Ращенко (1659-1660);
2) Іван Рашевський – Малик(1672-1676);
3) Іван Ращенко (1676);
4) Степан Шихуцький (1680-1681);
5) Микола Грембецький (1689; 1692);
5) Петро Шихуцький (1699-1715);
6) Яків Бакуринський (1716-1738);
7) Микола Шихуцький (1733);
8) Яків Шихуцький (1735);
9) Леонтій Бакуринський (1738-1760);
10) Яків Круп’янський (1760-1771);
11) Іван Нехаєвський (1771-1782);
12) Петро Красовський, 2-йсотник (1777-1782).
Серед козацької старшини сотні найбільш відомими були родини Ращенків, Шихуцьких та Бакуринських, представники яких неодноразово займали посади сотників. Слід відзначити, що посаду ройського сотника була однією з найпрестижніших у Чернігівському полку, щоб його отримати слід було мати потужний послужний список та мати значні військові заслуги.
Так, Микола Грембецький спочатку був «слугою» гетьмана Дем’яна Многогрішного (1672 рік), у 1676 році військовим товаришем, у 1677 році значковим військовим товаришем – тобто займав вищі військові посади у Війську Запорозькому. Яків Бакуринський почав службу у 1688 році у козацькому війську, у 1710 році дослужився до військового товариша Чернігівського полку, а потім був військовим канцеляристом.
У той же час, своєю військовою відвагою перші ройські сотники Хома Ращенко, Іван Рашевський (далекий предок відомого чернігівського художника Рашевського) та Микола Грембецький заслужили для своїх нащадків можливість отримати дворянське звання.
Також дослідники відзначають, що часто уряд ройського сотника ставав трампліном для подальшої кар’єри у Чернігівському полку. Так, вже згадуваний нами Микола Грембецький після сотництва у 1696-му та 1699 роках був осавулом Чернігівського полку, у 1698—1711 роках — обозним Чернігівського полку, у 1698 році та 1712—1713 роках — наказним полковником Чернігівського полку.
Підготував Андрій Подвербний
