Одну з цікавих сторінок минулого Подесення приховує панська садиба у селі Великий Дирчин (розташоване на р. Снов). Нині тут краєзнавча кімната, сільклуб та бібліотека. А на початку XX ст. тут влаштовувала прийоми сім’я Олександра та Анни Антіох-Вербицьких.
Будинок збудував Олександр, молодший брат Миколи Вербицького, співавтора тексту гімну України. В кінці ХІХ ст. він придбав у Великому Дирчині землю та завершив будівництво садиби у 1903 році.
Саме тоді вся панська родина переїхала у Великий Дирчин. Олександр Вербицький працював у Городні землевпорядником і щодня кіньми долав 25 кілометрів, щоб добратись на роботу. А Анна Кіндратівна безкоштовно лікувала людей.
Своїх дітей подружжя не мало, але вони радо приймали у себе друзів та родичів, які гостювали у Великому Дирчині усе літо. Їдучи до родини Антіох-Вербицьких, гості везли на підводах і фортепіано, й інший інвентар для відпочинку та розваг.
Територія садиби займала десять гектарів. Тут був великий сад, де й досі збереглась одна з яблунь, алея з бузку та жасмину. Пані дуже любила квіти, тому коло садиби було насаджено багато квітів та троянд. У саду досі ростуть та весною радують око місцевих жителів модрини, які були привезені з Сибіру.
Алея вела до озера, яке розташоване за садибою. Через озеро був прокладений місток, який вів до альтанки, де й проводили своє дозвілля пани та гості. В господарстві була велика кількість тварин — коні, корови, собаки, птахи і навіть верблюденя, якого залишили помирати цирківники шапіто в Чернігові, але завдяки старанням прибулих на літо гостей Вербицьких він був виходжений.
Пан Олександр та пані Анна добре ставились до людей. Тому, мабуть, й до сьогодні про них згадують лише хороше, а місцеві зберегли родинне гніздо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Махаон: один з найвідоміших метеликів,який зустрічається і на Чернігівщині
Саму ж родину, на жаль, спіткала трагічна доля. Хоч революційний вогонь їх не знищив, а загинули вони через просту людську заздрість та жадібність. Служниця, яка працювала у панській родині, була пов’язана з макишинськими бандитами. У ніч з 2 на 3 лютого 1920 року вона прийшла до родини, постукала й сказала, що хвора та їй потрібна допомога. Господиня чи господар відчинили двері, й таким чином у садибу увірвалася банда.
На основі слідчих досліджень встановлено, що тіло Олександра Вербицького з вогнепальним пораненням було знайдено у першій кімнаті, де він, ймовірно, був убитий, можливо, під час спроби відкрити двері. У другій кімнаті було виявлено труп Анни Вербицької з раною у підборідді, а поруч із нею — труп собаки з раною голови. У результаті обшуку в будинку виявлено порожні скрині та розбите майно.
У ході слідства було встановлено, що підозрювані мали достатньо часу для обшуку та крадіжки цінних речей. З викрадених предметів, вилучених у підозрюваних, виявлено скрині, годинник-будильник, грамофон, платівки, столові прибори, одяг та постільну білизну. Унаслідок судового розгляду виконавці злочину (7 людей) були засуджені до покарань, які варіювалися від 15 років до 3 років позбавлення волі, відповідно до ступеня їхньої вини та ролі у вчиненні злочину.
В ту трагічну ніч у садибі гостював один хлопчик — Дмитрик, онук Миколи Вербицького. Йому єдиному вдалось врятуватися. Про ці події він потім писав у своєму листі: «Дорога мамо, діда Санька та бабу Анюту застрелили. Я спав у кімнаті Альвася і вони туди не зайшли, і я залишився живим».
Після смерті Вербицьких в їхньому будинку була хата-читальня, з 1922 року по 1976 рік розміщувалась школа. А під час Другої світової після відступу німецьких військ одна з кімнат була облаштована під своєрідний шпиталь — тут лежали поранені солдати, яким надавали медичну допомогу. В літній період 60-х — 70-х років в колишньому маєтку діяв районний піонерський табір. А з 1997 року і понині тут розташовуються сільський клуб та бібліотека з краєзнавчою кімнатою.
У селі й сьогодні з теплом відгукуються та згадують сім’ю Антіох-Вербицьких чуйним словом. В пам’яті мешканців Великого Дирчина живуть лише хороші спогади про панську родину, яка мала таку світлу й печальну долю.
–
Джерела: Новини Городнянщини, Суспільне Чернігів, wikipedia
