За інформацією: Суспільне Чернігів.
Тетяна Гончаренко. Суспільне Чернігів
У центрі села – школа. Її збудували в 1905 році, розповідає Іван Омеляненко.
"Простояла 120 років. У 80-х роках сюди приїжджали, планували, хотіли зробити якийсь типу пансіонат. Ремонт давай робить, цеглою обкладати її — на цьому і заглохло".
Іван згадує: коли він пішов до школи, то тут залишалась лише початкова ланка.
"Школу будували люди на свої кошти. Коли колгосп розпався, тут забирали майно в Кудрівку. І школу хотіли – люди не дали, і вони не забрали", — каже Тетяна Гончаренко.
Колишня школа у Ляшківцях. Суспільне Чернігів
Без вікон у Ляшківцях стоять будівлі магазину та ФАПу. Між ними — могила партизана. Сюди його перепоховали у 70-х роках минулого століття.
Могила партизана у Ляшківцях. Суспільне Чернігів"У мене дід був одноосібник. Будували хату – забрали ліс увесь, у колгосп вивезли у Кудрівку. І діда забрали на 16 років на Соловки. За що? Діда немає, бабуся померла у 43-му році, залишилося троє дітей, три сироти. Ні хати, нічого. У лозяній будці жили вони там. А дід вже прийшов у 1953 році, коли вже війна закінчилася, коли діти підросли без нього", — каже Іван Омеляненко.
Іван Омеляненко. Суспільне Чернігів
Через колективізацію, каже Іван, життя у Ляшківцях змінилось. І саме через неї село стало нежиттєздатним.
"Десь на 70-ті роки, то згадую, скільки людей було – десь 335 людей".
Хата у Ляшківцях. Суспільне Чернігів
Трохи більше жителів було у 40-х роках, розповідає староста.
"Ганна Іванівна Солодаренко – колишній секретар сільської ради, до якої і належало село Ляшківці, вона казала, що з власної цікавості, для самої себе «піднімала» 1946 рік. То от у 1946 році в селі налічувалось 370 жителів і 70 дворів", — каже староста.
Колишня жителька села Раїса Шкеда переїхала до Кудрівки у 2005 році. У Ляшківцях прожила два десятки років. Працювала в магазині. Жінка розповідає, нові жителі тут не з’являлися з 70-х років.
Раїса Шкеда. Суспільне Чернігів
У 2015-му пів села знищила пожежа.
"Весна була суха. А у нас яка натура – як тільки є суха трава, то треба спалити все. Воно горіло, горіло. Повиходили, трохи загасили до вечора. Тоді мені дзвонить Сергій і каже, щоб приїздили, бо ніч стереже і вже не має сил, просить, щоб вранці приїхали. Ну я з зятем (покійний вже зять, загинув два роки тому, — ред.), ще бабуся жила тут, ми приїхали вранці", — розповідає Іван Омеляненко.
Тоді згоріло до двох десятків будинків. Зараз про них нагадують де-не-де обгорілі стовпи.
Будинок у селі Ляшківці. Суспільне Чернігів
Згоріла і хата Раїси Шкеди.
"Згоріла моя хата, то переживала дуже. Не все перевезли. Багато чого у мене там погоріло, ну душа боліла сильно".
Більшість вулиць Ляшківців спускаються до річки.
"Коли ходили до школи, то приїздили в основному сюди на літні канікули, бігали постійно на річку, пам’ятаю. Мені дуже подобалась річка тут, бо була чиста-чиста, вода завжди була прозора. Дуже багато дітей з’їжджалося. Я всіх не знала", — згадує донька колишнього жителя Ляшківців Аліна Авраменко.
Аліна Авраменко. Суспільне Чернігів
У Ляшківцях був свій діалект, не схожий на кудрівський.
"Якщо на кудрівському, то у нас не говорили «пішла», у нас говорили «пошла». У нас і зараз кажуть так. Він і відрізняється від кудрівського, то говорили, що тут був кордон і було поділено: тут — Україна, там — поляки", — каже Тетяна Гончаренко.
Читати ще
Читати ще 10 років одна у селі і без пенсії: як живе єдина жителька Селища на прикордонні Чернігівщини
Читати ще Без електрики, зв’язку та під обстрілами: як живуть люди села Архипівка на Чернігівщині, що за 2 км від кордону з РФ
