За інформацією: Суспільне Чернігів.
Колекція метеликів. Суспільне Чернігів
В мене є свинцева куля 1854 року, якою стріляли під час російсько-турецької війни в Криму. Мені її друг привіз, подарував. Знав, що я колекціоную, він теж військовий.
Свинцева куля 1854 року. Суспільне Чернігів
Колись я привіз з-за кордону, у літаку давали маленькі пляшечки алкоголю для більш спокійного польоту. Я їх не пив, так і поставив. Думаю, це вже мініколекція. Треба продовжувати. Зробив полички й почав потім далі збирати. Колекція росте, хтось мені щось віддає, десь я щось знаходжу. Тобто, я і гроші не вкладаю.
Наприклад, є дуже специфічна шашка, але дуже рідкісна. Чернігівський історик Олександр Бондар подарував одну шашку, знайдену в Седневі, яких взагалі існує тільки дві у світі.
Шашка від історика Олександра Бондаря. Суспільне Чернігів
Є різні речі. Але вони більш епохи 100-120 років тому. У мене є кілька книжечок 1890-1901 років. Їх колись в київській бібліотеці просто викидали на смітник, бо закривали бібліотеку. Я вирішив забрати.
Костюм Статуї Свободи. З особистого архіву Ярослава
Є така традиція в нашій компанії — на колядки ходити один до одного та до родичів у певних костюмах. На останні мої колядки, до повномасштабного вторгнення, де я був з друзями, я одягався, як католицький священник. Був костюм Статуї Свободи, костюм чумного доктора. Тоді в мене було дуже багато вільного часу. Я зробив саквояж, маску, нарукавники, тростину. Так ходив по місту.
Ярослав у костюмі чумного лікаря. З особистого архіву Ярослава
Я дуже люблю різні маскаради. Тому що це шанс людини бути кимось іншим хоча б на один вечір. Роблю собі костюми. Я зробив собі одного разу костюм, хто знає такого персонажа Джейсона з "П'ятниця 13-те". Я обійшов в ньому п'ять закладів за вечір, де виграв у конкурсах на найкращий костюм.
Ярослав у костюмі Джейсона з фільму «П’ятниця 13-те». З особистого архіву Ярослава
Є такі костюми, звичайно, піксель, мультикам, дуже популярні (сміється, — ред.). Але якщо брати те, що було до повномасштабного, ці вечори костюмовані, то звичайно на це немає часу.
Після 24 лютого 2022 року
Коли почалася повномасштабна війна з Росією, то за 250 метрів від мого будинку прилетів "Град". І я зрозумів, що все, почалося. Так і опинився в армії.
Тоді ситуація була дуже складна. Ми були на обороні Чернігова. Війна взагалі це дуже страшно. Це вже потім, коли якась частина життя йде на лад, тоді розумієш, що це було патріотично, це було гідно піти захищати. Але в той момент ти про це просто не думаєш.
Ярослав у перші дні повномасштабного вторгнення. З особистого архіву Ярослава
Якщо казати про оборону Чернігова, то я, як в сорочці народився. Був момент, коли ми копали окоп на розі доріг під закинутим магазином. І ми вирішили випити води. Тільки відійшли метрів 20 і пряме влучання танка в цей магазин.
Один з моїх побратимів привіз з собою індіанський роуч. Це головний убір, який складається з пташиного пір'я. Дуже гарний. Він спеціально його привіз, щоб сфоткатися у формі, бо любить цю тематику.
Ярослав в індіанському роучі на голові. З особистого архіву Ярослава
Я до повномасштабної війни захоплювався індіанською тематикою, я сам робив ловців снів. Це такий круг з плетінням та з пір'ям. За повір'ям, він повинен висіти на місці, де сходять перші промені сонця. Цей ловець снів захоплює всі погані сни, які тобі приходять, і сонце їх спалює з самого ранку на сході.
Оскільки я зараз в армії, то є три штик-ножі різних моделей. Є радянський пістолет-кулемет, ручний кулемет Калашникова. Справжні, але деактивовані. Є гранати. Є одна граната часів Другої світової війни, яку ми відкопали. Все висипали і я забрав у колекцію.
Залишки від снаряда до «Урагану». Суспільне Чернігів
Під час повномасштабної війни я додав деякі речі до колекції. Це снаряд від "Урагану", гільзи різного калібру, кулеметні стрічки, шоломи, уламки гранат, міни пусті. Найулюбленіша річ, мабуть, це РКК — ручний кулемет Калашникова. Вся зброя у мене деактивована, з документами. І в колекції нема жодної краплі пороху, щоб це не порушувало закон. Але я за останні два роки на цю колекцію майже не дивився.
Взагалі мети відкривати музей нема, бо це більше не музей, це мій дім, де я живу. В мене це все так, більш для душі.У мене на другому поверсі, навіть, є своя майстерня. Я не тільки колекціоную предмети, я ще роблю різні речі з металу, шкіри, дерева. А в армії дисципліна, графіки, ієрархія, тому на це зараз просто немає часу. Тобто хобі, яке заспокоювало душу, зараз лежить у списку "треба зробити потім".
Після нашої перемоги я планую поїхати в Індію, а потім в Ісландію, щоб зробити чотири фото, де я у різних океанах нашої планети. Дві фотографії в мене є, треба ще дві, з Північного льодовитого та Індійського океанів.
Читати ще
Читати ще «Імперії потрібна війна». Професор Євген Луняк про участь у битві за Донецький аеропорт та повномасштабне вторгнення
