ФОТО: Суспільне Чернігів
На "Українському радіо: Чернігівська хвиля" відбулася презентація книги чернігівської журналістки Олени Лазун "Щоденник моєї війни".
24 лютого для Олени почалося з шоку від нерозуміння ситуації, що відбувається. За її словами, вони з родиною зробили найбільшу помилку, тому що не виїхали в той же день. Але завдяки цій помилці й з’явилася книга, де описано, який жах вони пережили, проводячи тижні в підвалі. Оговталися вони швидко, але дуже зволікали з виїздом, адже влада стверджувала, що всі шляхи заміновано. Коли врешті зробили першу спробу, виїхати не вийшло, тому що вже йшли бої під Количівкою.
До війни Олена з родиною готувалися: були зібрані тривожні валізи, усі потрібні речі, продукти. Але вона не може пояснити, чому вони в перший же день не поїхали власною автівкою. Мабуть, через те, що все швидко відбувалося, а вони не могли так швидко реагувати на це.
«Червоною ниткою по книзі проходить те, що скільки б ми не готувалися, ми не знали, що буде, до якого жаху нам готуватись»
Щоденник Олена почала вести з першого дня. Коли вона зайшла до соцмереж у перші дні активних бойових дій, вона була шокована кількістю негативу, болю, страждань, агресії в дописах. Олена зрозуміла для себе, що вона не робитиме постів в інтернеті, але не писати про те, що відбувається, було неможливо, тому журналістка почала вести нотатки в телефоні.
«Це не щоденник подій, це, скоріше, щоденник емоцій, відчуттів, побутових ситуацій»
Кожного дня був опис певний ситуацій, певних подій, однак вони локальні – ті, що стосувалися родини Олени та людей, які були навколо них. Вони жили в інформаційному вакууму у своєму підвалі.
17 березня Олена з родиною, ризикуючи, виїхала з Чернігова до столиці, а далі – на захід України. Тож далі щоденник іде не кожного дня, а опис подій, коли було про що писати: дорога, облаштування на новому місці, становлення їх як переселенців. Щоденник завершено 25 травня.
Мрія видати книжку була в Олени давно, але не такого спрямування. Спочатку ідея була видати книгу для своїх рідних і близьких.
«На мою думку, саме мій щоденник варто прочитати звичайним жінкам, людям, родинам цивільним. Прочитати, щоб зробити роботу над помилками. Які помилки ми допустили, що їх не варто робити людям. Ватро виїхати з міста, чим варто запасатися, як варто себе поводити»
"Коли ми евакуювалися з Чернігова, треба було все зібрати докупи, однією книгою, щоб усе це прочиталося на одному диханні. Можливо, це має більшу силу, коли людина читає книгу від початку до кінця. Вона бачить усю картинку", – розповіла Олена.
