
Всі ми знаємо, що кожного дня в Україні о 9 ранку триває хвилина мовчання.
Одного дня, ідучи на роботу, я застала цю хвилину мовчання не на площі, де всі зупиняються, аби вшанувати пам’ять загиблих героїв, а біля переходу, де навіть не чутно, як оголошується хвилина мовчання.
Я, глянувши на телефон, зупинилася. Рівно 9:00.
Я стояла, згадуючи про те, якою ціною я зараз можу іти спокійно на роботу, говорити українською і так далі. Всі навколо проходили повз, скосо дивлячись на мене.
Підійшла незнайомка і запитала, чи мені стало погано, бо я просто замерла посеред дороги біля переходу. На що я відповіла: «Ні, хвилина ж мовчання.»
Вона зневажливо глянула на мене і пішла далі.
Але згодом біля мене стала одна пані, через пару секунд ще одна. Так, на вшанування загиблих.
Ось чому варто показувати ще і на своєму прикладі важливість таких речей, а не тільки на словах.
Починайте з себе і все буде Україна.
Обійняла
Маргарита Петрова
Источник: format.cn.ua










