За інформацією: Суспільне Чернігів.
Спасо-Преображенський монастир та будинок купця Медведєва у Новгороді-Сіверському. Наталія Найдюк
До осені 2025 року про війну у найпівнічнішому місті України Новгороді-Сіверському нагадували віддалені звуки вибухів на прикордонні з Росією, переселенці з обстрілюваних сіл та церемонії прощання із загиблими на війні містянами.
21 жовтня 2025 року, у розпал робочого дня, російські військові обстріляли місто касетними боєприпасами. Загинуло четверо людей, 17 отримали поранення. Потім за "касетами" полетіли безпілотники.
Відтоді мала батьківщина князя Ігоря Святославича та другого Президента Леоніда Кучми живе під регулярними обстрілами. За півроку тут пошкоджена центральна площа, історичні пам’ятки, житлові будинки, центральний універмаг, адміністративні будівлі, підприємства.
Поки писався цей репортаж, Новгород-Сіверський ще двічі був під обстрілами: востаннє 7 квітня, коли росіяни зруйнували офіс податкової у центрі міста.
Як живе найпівнічніше місто України, як місцеві звикають до звуків російських дронів та постійних вибухів, чи є небезпека потрапити в російську кілзону та що зі спадщиною, яку залишив із часів свого президентства Леонід Кучма — читайте в репортажі Наталії Найдюк.
Засинає і прокидається під вибухи
Маршрутка на два десятки місць щоранку о 7:37 вирушає з Чернігова до Новгорода-Сіверського. Вона заповнена людьми та багажем, хоча геть не пристосована для його перевезення. Сумок так багато, що вони ледь вміщаються на майданчику біля водія. Ряди сидінь стоять щільно. Сидіти доводиться міцно, притиснувшись до спинки, інакше — ноги не вмістити.
Сумки пасажирів ледь вміщаються на майданчику біля водія. Наталія Найдюк
Атмосфера в маршрутці — ніби з 90-х чи початку нульових. Тільки без російського шансону, і замість розмов пасажири занурені у смартфони.
За майже три години в дорозі Новгород-Сіверський зустрічає залізничним вокзалом, який на фоні міської забудови має вигляд новобудови. Але через російські обстріли потяги тут не ходять. Цей вокзал на початку 2000-х побудували за сприяння тодішнього Президента Леоніда Кучми. Він родом із села Чайкине, що за 35 км від міста. І якщо перша відома людина з Новгорода-Сіверського — князь Ігор — залишив по собі епос та можливості пишатися історією і розвивати туризм через тисячу років, то Кучма — сприяв розбудові інфраструктури для цього. Так, у часи його розквіту тут збудували готель "Слов’янський", відреставрували комплекс Спасо-Преображенського монастиря, школи та лікарню. А загалом імена відомих земляків містяни закарбували в назвах закладів та вулиць: державний ліцей імені Костянтина УшинськогоКостянтин Ушинський — педагог і правознавець українського походження, один із засновників педагогічної науки та народної школи в Російській імперії, кандидат юриспруденції. Автор праць з теорії й історії педагогіки, підручників для початкової школи і статей з педагогіки., вулиці Михайла ЧалогоМихайло Чалий — перший біограф Тараса Шевченка., Дмитра СамоквасоваДмитро Самоквасов — археолог, який розкопав курган Чорна могила у Чернігові, та історик права.. Тютюновому магнату Зіно Давідоффу встановили пам’ятну табличку, з приміткою, що це не пропаганда куріння. Зараз її фоном став зруйнований будинок.
Сергій Андрієнко поруч зі знаком про Зіно Давідоффа. Наталія Найдюк
"Це місто було сірим, тут нічого не будувалося, не розвивалося. А завдяки Кучмі в 2000-х почалося життя, були туристи. Шкода, що зараз збудоване ним занепадає", — говорить колишній вчитель та історик Сергій Андрієнко. Його тато із Сумщини, мама — із Санкт-Петербурга. Але для Сергія це місто стало рідним: родина оселилася тут після Другої світової війни.
Чоловік живе у батьківській квартирі неподалік від площі Князя Ігоря. Через прильоти, які почалися торік, у нього розбиті вікна навіть всередині, у ванній та туалеті.
"Раніше у нас спокійно було. У 2022 році прилетіло по двом школам, а після того — тиша на три роки. Я навіть знайомим казав, щоб приїжджали жити до Новгорода. Тепер не раджу. Я не сплю ночами після того, як по площі опівночі було два прильоти. Люди навколо теж стали нервові, засмучені… Війна на всіх вплинула", — ділиться спостереженнями чоловік.
Площа Князя Ігоря. Наталія Найдюк
Площа Князя ІгоряКнязь Ігор — правнук Ярослава Мудрого. Був князем новгород-сіверським у 1180–1198 роках та чернігівським з 1198 до 1202. У 1185-му році ходив у похід проти половців і зазнав поразки. Потім невідомий автор чи автори написали епос "Слово о полку Ігоревім".неодноразово потерпала від обстрілів. Про це нагадує чимало свіжих ран на будівлях. Серед них — побитий універмаг. Він носить ім’я дружини князя — Ярославни. До 17 березня 2026 року тут жваво йшла торгівля. Але вночі прилетіли два безпілотники. Орендарі з’їхали. Лише в коридорчику тюллю та іншим крамом торгує Валентина Петрівна, вона одна з сотні співвласників закладу.
Універмаг «Ярославна» Наталія Найдюк
Тюлем та іншим крамом торгують у коридорчику Наталія Найдюк
26 березня опівдні жінка розказує, як тиждень до того вночі почула вибухи, зник зв’язок та інтернет. Тож про обстріл універмагу, де вона працювала 40 років, дізналася зранку від доньки. Товар дивом уцілів. А ось приміщенню добряче дісталося: вікна та частина даху знищені.
Капітоліна Абашкіна. Наталія Найдюк
До торгового столу в коридорчику підходить 83-річна жінка з рідкісним іменем — Капітоліна Абашкіна. Вона шукає відріз вузького тюлю. В її будинку вибило два вікна після обстрілу, тюль розірвало. Також тріснула стіна, пошкоджена стеля.
"Я тепер до 4-5 години не сплю. Страшно. Лягаю вдягненою. Думається, а як на голову прилетить, то куди бігти в сорочці. Нервую, напружуюся. Зранку погано почуваюся, а треба вставати", — ділиться жінка і йде з "Ярославни" без покупок, бо вузький тюль у продавчині розібрали.
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
«Ярославна» всередині Наталія Найдюк
За більше ніж тиждень після прильоту, в універмазі не прибрано: на підлозі скло, зі стелі звисають частини обірваних ламп та матеріалів, з фасадів — подерті рекламні плакати. Крізь розбиті вікна гуляє вітер і видно, що попри обстріли та небезпеку, князь Ігор на площі — на коні.
Князь Ігор – на коні. Наталія Найдюк
Сирена часто не встигає, але кілзони тут немає
Від "Ярославни" до парку Шевченка та будинку культури йде вулиця Захисників України. Сюди прилітало неодноразово: спалена будівля поліції, приватні хати. Вікна в них завбачливо досі заклеєні скотчем навхрест. Але це допомогло не всім. На тротуарах подекуди під ногами хрустять залишки скла. Хоча комунальниці активно приводять місто до ладу перед Великоднем.
Пошкоджені будівлі в центрі Новгорода-Сіверського Наталія Найдюк
Пошкоджені будівлі в центрі Новгорода-Сіверського Наталія Найдюк
Пошкоджені будівлі в центрі Новгорода-Сіверського Наталія Найдюк
Пошкоджені будівлі в центрі Новгорода-Сіверського Наталія Найдюк
Історична пам'ятка архітектури кінця XIX — початку XX століття, будинок купця Медведєва, дуже побитий. Сюди прилетіло 13 березня. Багато місцевих жалкують за цією блакитно-білою спорудою, що гармонійно поєднує в собі елементи різних напрямів, епох та культур.
Концертна зала в будинку культури, куди прилетів російський безпілотник. За кілька днів до того тут проводили репетиції діти. Наталія Найдюк
Концертна зала в будинку культури, куди прилетів російський безпілотник. За кілька днів до того тут проводили репетиції діти. Наталія Найдюк
Цього року кілька безпілотників прилетіли й по будинку культури. Вони впали на місце, де був зал зі сценою. Працівники кажуть, що за кілька днів до прильоту діти проводили там репетиції: співали та танцювали.
Тема обстрілів стала ключовою для міста. Воно часто з’являється в новинах. Цю реальність щодня фіксують працівники Новгород-Сіверської районної військової адміністрації. З минулого року її очолює Олександр Селіверстов. Він родом зі сходу, бачив на власні очі, як у 2014-му почалася війна з Росією. Був учасником АТО, у 2022-му — захищав Чернігів. Місце його роботи — будівля РВА, яку місцеві називають "білим домом", — теж зазнала руйнувань.
Тріумфальна арка — одна з візитівок Новгорода-Сіверського. Наталія Найдюк
"Після 2022-го місто три роки не чіпали. А в серпні 2025-го ворог вдарив по підстанції. З того часу почалося. Спочатку прилітало раз на два тижні, потім частіше. 21 жовтня місто обстріляли касетними боєприпасами із систем залпового вогню «Торнадо С». Тут усе вибухало, я не міг до автомобіля доповзти. Уламки летіли скрізь по центру, по лікарні, по парку. А це ж середина дня, люди на вулицях були, на роботах. Багато з них потрапили під обстріл", — пригадує загострення ситуації в Новгороді-Сіверському Олександр Селіверстов.
Раніше місцеві відчували війну швидше емоційно: чули вибухи з прикордоння та сусідньої громади Сумщини, прощались із загиблими на війні. Але з осені 2025 року прийшло фізичне відчуття. Олександр Селіверстов розповів, що крім "Торнадо С", по місту б’ють безпілотниками типу "Герань" різної модифікації, "Ланцет", "Гербера", FPV. Одного разу навіть долетіли дрони на оптоволокні: напряму до Росії — 35 км.
Також ворог скидає міни. Але якщо міни іноді уважні містяни можуть помітити, то ось безпілотники часом летять "невидимі".
Олександр Селіверстов. Наталія Найдюк
"У 20% влучань по Новгороду-Сіверському повітряної тривоги не було. Через близькість до кордону та особливості рельєфу — ліси, русла річок, горбиста місцевість — іноді не встигаємо зафіксувати безпілотники, як вони йдуть на ураження. Тому моніторимо застосунок, і, буває, вмикаємо тривогу вручну, коли бачимо загрозу", — каже Олександр.
Наслідки російських обстрілів. Наталія Найдюк
Попри такий широкий арсенал зброї та можливості зненацька обстрілювати місто, очільник РВА стверджує, що наразі процес тут контрольований, кілзони немає.
"Кілзона — це коли ворог повністю контролює територію і будь-який рух там смертельно небезпечний. У нас такого немає. Навіть у Семенівці (місто на Чернігівщині у 12 кілометрах від кордону з Росією, його щодня обстрілюють, — ред.) росіяни не контролюють кожен метр. Але села в п’ятикілометровій зоні від кордону під вогнем. Туди майже неможливо доїхати, щоб допомогти цивільним. Із розвитком технологій не обов’язково фізично просуватися територією, аби розширювати вогневий контроль. Але ж і ми не сидимо на місці, тому росіянам це не просто зробити", — наголошує Олександр Селіверстов.
Міська рада платить 300 тисяч гривень і дає житло, щоб привабити лікарів
Олександр Селіверстов зауважує, що цілі ворога в Новгороді-Сіверському — цивільні. Так, від обстрілів неодноразово потерпала центральна міська лікарня. Її значення для громади важко переоцінити: сюди привозять поранених унаслідок обстрілів, тут місцеві можуть отримати медичну допомогу, пройти обстеження тощо.
У лікарні працює сім стаціонарних відділень, зокрема, акушерсько-гінекологічне, хірургічне, реабілітаційне, паліативне та поліклінічне. У хірургічному, серед іншого, проводять і лапароскопічні операції. Є власна клініко-діагностична лабораторія. Пацієнти можуть пройти рентгенологічні обстеження, колоноскопію, УЗД тощо.
Людям важливо мати медзаклад саме у місті, адже до найближчої кластерної лікарні Чернігівщини — 115 км, до обласних — майже 185. Зараз цей прифронтовий заклад потребує підтримки.
"Ми далеко від інших лікарень області, тому намагаємося надавати широкий спектр послуг пацієнтам. Могли б і більше, але зараз людей мало: через обстріли значна частина жителів виїхала. Тому лікарні складно надати таку кількість медичних послуг, яка б дозволила утримувати заклад та виплачувати зарплати в повному обсязі. І разом із тим — у нас не вистачає лікарів", — пояснює гендиректорка закладу Оксана Черненко.
Вона додає, що зараз тут працює 42 лікарі та 115 середніх медпрацівників. Заклад додатково потребує анестезіолога, невролога, офтальмолога, хірурга, лікаря функціональної діагностики. Аби заохочувати медиків їхати до прифронтового міста, міська рада ухвалила програму на 2026-2030 роки. За нею новоприбулим лікарям надаватимуть одноразову виплату в 300 тисяч гривень та житло.
Цього року на пропозицію поки ніхто не відгукнувся. Та завдяки схожій програмі в попередні роки до міста приїхало п’ятеро лікарів. Умови були трохи інші: місто одноразово платило їм 120 тисяч гривень та ще по 10 тисяч гривень щомісяця впродовж трьох років.
Під час війни за грантові кошти в лікарню придбали нове обладнання Фото надане лікарнею
Під час війни за грантові кошти в лікарню придбали нове обладнання Фото надане лікарнею
За роботу в зоні активних бойових дій медики мають доплату. Із нею проблем немає. А ось із посадовим окладом є. У лікаря він складає 28 тисяч гривень, у середнього медперсоналу — 18 тисяч. Аби сплатити його повністю, лікарня має надати певний обсяг послуг. Та це складно виконати, бо людей у громаді мало і вони "розпорошені" по великій території.
"Ми збиралися, обговорювали це питання. Змогли налаштувати роботу так, що за основною посадою лікар отримує 28 тисяч, медсестрам платимо менше. Це без врахування доплат. Враховуючи умови життя на прикордонні та потреби людей, — вочевидь, лікарня тут потрібна. Зараз ми пропонуємо запровадити для нас додатковий підвищувальний коефіцієнт — подібний до того, як застосовують у гірській місцевості (він означає, що лікарня отримує більше грошей за ті самі медичні послуги, ніж заклад у звичайній місцевості. – ред). Та остаточне рішення — за урядом", — говорить Оксана Черненко.
Крім цивільних травм та хвороб лікарі на прикордонні лікують і ті, що спричинені російськими обстрілами. За даними РВА, у 2025 році в районі було 70 поранених, цього року їх уже 19. Та найскладнішим днем у роботі медики називають 21 жовтня 2025 року, коли Новгород-Сіверський обстріляли дронами та касетними боєприпасами.
Лікарня після обстрілів 21 жовтня 2025 року. Фото надане лікарнею"Це сталося в розпал робочого дня. Обстрілів зазнала й сама лікарня. У цих умовах довелося надавати допомогу постраждалим. Під вогонь потрапила велика територія міста. Були загиблі та поранені. Я дуже дякую працівникам, які попри все були на робочих місцях і надавали допомогу. Усі медики були зібрані. Та потім, коли небезпека минула, коли закінчили роботу, зрозуміли який жах пережило місто і ми всі", — ділиться Оксана Черненко.
У кабінеті жінка досі зберігає осколок. Вони тисячами розліталися того дня, аби вразити якомога більше людей та споруд.
21 жовтня війна наблизилася впритул
У розмовах саме 21 жовтня 2025 року містяни сприймають як переломний, трагічний день, коли вони відчули, що війна наблизилася впритул. Того дня загинули четверо цивільних людей, 17 дістали поранення. Серед них був 11-річний Кирило Свириденко. Хлопець займався боксом, тоді тільки повернувся з обласних змагань, де зайняв перше місце у своїй категорії.
Читати ще
Читати ще
«Головне, що він живий»: батько пораненого у Новгороді-Сіверському хлопчика розповів про стан сина та як все сталося
Парк, де зазнав поранення 11-річний боксер Кирило Свириденко. Наталія Найдюк
"У нього заняття було на 16 годину, тому він у парку гуляв. Я тренував молодшу групу. Почався обстріл. Ми перемістили дітей у частину будівлі без вікон. А в перерві між обстрілами спустили в укриття. Там уже були вчителі, перехожі. Хтось із дітей, які прибігли з вулиці, сказав, що Кирило в парку лежить. Ми з товаришем кілька разів намагалися вийти за ним, але знов летіло. Коли нарешті дісталися до місця, то хлопця вже не було. Він встиг набрати мамі, вона викликала тата. І так його відвезли до лікарні", — розказує тренер з боксу Віктор Балабко. Він є заслуженим працівником фізичної культури і спорту України, почесним громадянином Новгорода-Сіверського.
У міській лікарні Кирилу надали першу допомогу. У Чернігові — прооперували. А потім доставили в "Охматдит". Віктор Балабко каже, що бачив хлопця в січні цього року. Він разом із батьками приходив привітати його з днем народження. Поки про бокс йому довелося забути, він продовжує реабілітацію та лікування.
Тренер Віктор Балабко навпроти фото своїх успішних спортсменів. Наталія Найдюк
Віктор показує зал клубу боксу "Лідер", де тренує дітей. Тут сучасне знаряддя. На стіні, навпроти різних за формою та вагою боксерських груш, висять портрети успішних випускників секції, — переможців всеукраїнських чи міжнародних змагань. Секцію відвідує понад сотня дітей. Третина вихованців виїхала з міста, коли почалися обстріли. Але дітей менше не стало: додалися переселенці з прикордонних сіл.
"Ми постійно говоримо з дітьми про безпеку. Це виклик і велика відповідальність тренуватися під час тривог. Але ми маємо алгоритм дій, моніторимо ситуацію. Укриття в нас є. Тому, працюємо. Ми не можемо скасовувати заняття, випадати з календаря тренувань, інакше результатів не буде", — зауважує Віктор.
Тренер Віктор Балабко. Наталія Найдюк
Хоча діти в Новгороді-Сіверському навчаються переважно в дистанційному чи змішаному форматі, однак тут працює чимало спортивних секцій, є творчі гуртки. І поки молодші містяни за допомогою спорту та творчості намагаються тримати ритм звичного життя, старші — живуть спогадами, коли цей ритм обірвався. Жінка на ім’я Любов працювала неподалік від парку. При згадці про 21 жовтня її очі стають вологими, голос тремтить. Але жінка стримує сльози.
"Тривоги не оголошували, почалися вибухи. Люди почали тікати, ховатися в укриттях. Усе розлітається. Дуже страшно. Обстріл стих, але потім полетіли «шахеди», — пригадує жінка.
Вона працює в Новгороді-Сіверському з 2017 року. Родом із прикордонного села, яке зараз під обстрілами. У 2023-му довелося евакуювати маму, їхня хата згоріла вщент. Зараз родина оформлює документи, аби отримати сертифікат на житло.
Населення міста зменшилося на 860 людей: ВПО зайняли місця місцевих жителів
Попри небезпеку, вдень на вулицях Новгорода-Сіверського людно. Статистика каже, що населення зменшилося на 860 осіб. Та структурні зміни серйозніші. Місцевих виїхало більше, але їхні місця зайняли ВПО з прикордоння. Станом на 1 січня 2026 року тут жило 11 666 людей, із них 1 404 дитини.
Руйнування приватних будинків у Новгороді-Сіверському. Наталія Найдюк
"По закінченню навчального року багато родин із дітьми планують виїжджати з Новгорода-Сіверського. Тут важко. Торік у місті було п’ятеро загиблих та 18 поранених, цього року вже є загиблий та п’ятеро поранених. Люди їдуть переважно самотужки. Також працює громадська організація, яка допомагає з евакуацією. Вони вивозять навіть маломобільних. Є місця в модульних містечках по області. Є будинки в Понорниці, інших громадах. Звісно, це не будуть ті самі умови, які люди мали вдома. Але є варіанти, де влаштуватися", — розказує Олександр Селіверстов.
Серед тих, хто залишається у прикордонних селах попри небезпеку, — переважно старші люди. Вони до останнього тримаються за дім. Голова району каже: поки ще можна спокійно вивезти майно, тварин, люди відмовляються їхати. І зрештою змушені покидати домівки з однією валізою.
"Я дуже переживаю за цих людей. Я знаю, як це — залишити все і почати з нуля. Тому повторюю: життя — найцінніше. Поки ти існуєш, можна щось змінити. Сидіти на валізах — не вихід. А якщо є люди, які думають, що Росія прийде, все заспокоїться і буде добре, — то це не так. Людей з окупованого сходу України активно переселяють у Сибір, заходять російські холдинги, привозять своїх працівників. Вони не залишать місцевих у спокої. Це треба зрозуміти. І тому в нас немає іншого шляху, ніж вибороти цю свободу", — емоційно говорить Олександр Селіверстов.
Ситуація з житлом у місті непроста. Модульне містечко для переселенців побудувати не встигли: у донорів припинилося фінансування. Але багато будинків відремонтували, аби дати квартири ВПО.
Переселенка з Грем’яча Любов Осипенко. Наталія Найдюк
Попри обстріли, в Новгороді-Сіверському є попит на житло, тому вартість оренди піднялася. Про це говорять переселенці, з якими вдалося поспілкуватися. За місце в будинку люди платять від однієї до чотирьох тисяч гривень. І там практично немає комфортних умов.
Любов Осипенко з Грем’яча на собі відчула, як це — шукати житло. Вони з чоловіком Анатолієм до останнього не хотіли виїжджати. У квітні 2025-го зазнали поранення ніг, коли неподалік впав безпілотник. Працівник сільради відвіз подружжя в лікарню до Новгорода на огляд та перев’язку. Після цього випадку люди шукали хату в селах неподалік. Планували забрати й господарство — кіз, курей, техніку. Але не встигли. У липні Анатолій знову зазнав поранення. Його поклали в лікарню.
"За три тижні мені повідомили, що він у важкому стані. Я пішки йшла з села кілька кілометрів, потім брат чоловіка підвіз. Анатолій помер 29 липня. Я толком не знаю, в чому справа. Усе нормально було, тільки поранення. А тут за три тижні людина згоріла, кажуть, хвороба. Я поховала його на місцевому кладовищі і додому більше не потрапила. Худоба, речі, фото — усе там залишилося. А в жовтні наш дім згорів", — зі сльозами розказує Любов.
На тротуарах у Новгороді-Сіверському наприкінці березня ще лежав сніг. Наталія Найдюк
Кімнату в Новгороді-Сіверському допомогли знайти родичі. Жінка орендує її за тисячу гривень на місяць та комуналку. Умови не найкращі, але вибору немає. Вона хоче отримати сертифікат за зруйнований у Грем’ячі дім і купити житло. Та для цього потрібне фото руїн. Любов уже зверталася щодо цього в мерію, РВА. Але відповідь одна: через обстріли прикордоння це зробити складно, тому чекає.
"У селі як було: гроші віддав і живеш, ніхто документами не займався. Тепер треба. Я вже зробила паспорт на дім, у нотаріуса була. Залишилося сфотографувати згарище. Не знаю, як і хто це робитиме, але дуже прошу допомогти з цим", — бідкається жінка. Їй 58, має 3-ю групу інвалідності. Чоловіку на момент смерті було 70. Разом вони жили з 2008 року.
Під час розмови до Любові під’їхала її подруга Наталія. Вона теж із прикордоння, у Новгороді-Сіверському живе з 2024 року. Двічі наймала вантажівку, аби забрати корову та урожай. Ці поїздки обійшлися в сім тисяч гривень.
Спочатку жила у Новгороді-Сіверському з чоловіком та бабусею безкоштовно. Навела лад у будинку, побілила стіни, грубку. А потім господиня виставила хату на продаж. Хотіла 8 000 доларів. У родини таких грошей не було.
Шукаючи, куди їхати, вона натрапили на ще одне оголошення про продаж частини в будинку барачного типу. За неї просили 5 000 доларів. Люди наважилися на інвестицію
Дві жінки-переселенки. Наталія Найдюк
"Досі роздаю борги. Кредит у банку мені не дали, бо я ВПО. Тому гроші на дім позичила. Ціни в місті дуже підняли і на оренду, і на продаж. Де це таке: 5 тисяч доларів за 16 квадратних метрів. Умов ніяких. Двір маленький, довелося продати корову, збути курей. Отак і живемо", — каже Наталія.
Більше їхати жінка нікуди не хоче. Про повернення додому навіть не мріє — там випалена земля.
Поки переселенці шукають житло, у місті пустує готель
Готель «Слов’янський» у Новгороді-Сіверському без електроенергії. Наталія Найдюк
Попри складнощі із житлом для ВПО, у місті пустує збудований за підтримки Кучми готель "Слов’янський". Він належить державі і має складну історію. Його мали приватизувати в 2020-2021 роках. Кілька разів виставляли на торги, спочатку за 58 мільйонів гривень, потім ціну знижували. Під час одного з аукціонів переміг бізнесмен Роман Кійовський. Але гроші так і не сплатив через перевірку фінмоніторингу. Угоду розірвали. Потім був корупційний скандал, де фігурувало ім’я бізнесмена й тодішнього заступника голови Чернігівської ОДА Олександра Савченка. Тож готель так і не продали.
Останній відвідувач зупинявся в "Слов’янському" до Нового року, нині він не працює через відключену за борги електроенергію. Відтоді життя тут неспішне, темне та холодне. Наприкінці березня з північної частини готелю ще лежить сніг. З південної — троє жінок прибирають територію. Усе має доглянутий вигляд, тільки шрами від уламків нагадують про обстріли. Одна з жінок, яка працює на подвір’ї, — т.в.о. директорки Ірина Зєнькова розповідає:
"У нас 17 березня відключили електроенергію, бо маємо борг 452 тисячі гривень за два місяці. Була важка зима, відключення світла, система водопостачання замерзла, порвалися труби. Ми якось перезимували, думали, будемо працювати. Але ні, знову перешкоди. Ми й раніше мали борг. Але за літо відпрацювали: погасили те, що винні, і платили поточні рахунки. Тут, бувало, волонтери цілі поверхи орендували. Тепер все зупинилося. Вони (компанія-постачальник електроенергії — ред.) хочуть, аби ми віддали борг. Але як ми його віддамо, якщо не працюємо. Тут потрібен власник, інакше все занепаде і зруйнується".
Звичайні номери та президентський люкс у готелі «Слов’янський» Наталія Найдюк
Звичайні номери та президентський люкс у готелі «Слов’янський» Наталія Найдюк
Звичайні номери та президентський люкс у готелі «Слов’янський» Наталія Найдюк
Звичайні номери та президентський люкс у готелі «Слов’янський» Наталія Найдюк
Керівниця показує готельні номери. Їх 30. Коштують 500, 900, 2000 гривень залежно від комфорту. Президентський люкс на 103 квадрати здавали за 5000 гривень на добу. Тут зупинялися Юлія Тимошенко, один із синів Януковича, Юрій Бойко. Загалом, серед відомих людей — більшість представники проросійських сил.
Вид з президентського люксу на монастир та Десну. Наталія Найдюк
Усередині готелю охайно. Без гостей залишився ресторан, більярд. Ірина каже, що вона та двоє жінок працюють без заробітних плат уже майже рік.
"Ми маленьке, але гарне підприємство"
Як і по всій країні, у місті говорять про кадровий голод. Через мобілізацію на робочих місцях у Новгороді-Сіверському — переважно жінки. На вулиці в іншій частині міста троє з них тримають великі плити ДСП. Це працівниці меблевого підприємства "Берест".
Жінки розвантажують ДСП-плити. Наталія Найдюк
Поряд — директор Василь Правдивий. Він — чоловік старшого віку, у замшевому капелюсі та камуфляжній куртці. Такі в малих містечках та селах усе ще носять як робочий одяг.
Василь Правдивий. Наталія Найдюк
Чоловік заснував "Берест" у 1992 році. За час роботи запатентував столи, табуретки, шезлонги з дерева, які компактно складаються. Усю продукцію виготовляв із дуба разом із працівниками, їх тут було до 10 чоловіків. Зараз усіх мобілізували. Тому на роботу найняв жінок. Вони виготовляють полички та іконостаси для дому. Власне, з цього наразі й живе підприємство і чекає на повернення чоловіків, аби відновити виробництво запатентованих товарів.
"Ми маленьке, але горде підприємство. Наш цех зазнав пошкоджень, постраждала продукція. Зараз працюють четверо-п’ятеро жінок. Нам складно виживати, але ми робимо це назло москалям", — каже Василь і проводить екскурсію.
Василь Правдивий проводить екскурсію підприємством Наталія Найдюк
Василь Правдивий проводить екскурсію підприємством Наталія Найдюк
Василь Правдивий проводить екскурсію підприємством Наталія Найдюк
Інтер’єр відображає історію останніх місяців міста. Поспіхом обладнані буржуйки, творчий хаос, пахне деревиною. Прямо біля робочого місця є куточок, де жінки готують обід. Одна із жінок приводить на роботу песика, він сидить прив’язаний біля її робочого місця.
"Нам потрібна фінансова підтримка, гранти якісь, розголос, аби відновитися. Дах після третього прильоту провалився. Вікна позашивали плівкою, а треба склити. Ми єдине виробниче підприємство в районі, яке збереглося. Шукаємо підтримки, щоб вижити", — резюмує керівник.
Василь Правдивий показує запатентовані меблі Наталія Найдюк
Василь Правдивий показує запатентовані меблі Наталія Найдюк
Василь Правдивий показує запатентовані меблі Наталія Найдюк
Попри труднощі з бізнесом, життя у місті не зупиняється. У кав’ярні людно. Тут вечеряють, п’ють каву. Але 19-річна баристка Карина зауважує, що після обстрілів гостей поменшало. Тільки молодь, переважно дівчата, — постійні клієнти закладу. Вечорами вони купують каву і йдуть у центр, до площі, де проводять час біля пам’ятника Князю Ігорю. Його ж дружину Ярославну вшановують на околиці над кручею. Але у місцевих те місце не надто популярне.
Місто великої історії та парадоксів
Пам’ятник Ярославні – дружині князя Ігоря. Наталія Найдюк
Сам пам’ятник Ярославні стоїть біля комплексу Спасо-Преображенського монастиря XVI-XIX століття. Ця місцевість поєднує в собі, на перший погляд, протилежні явища. Так, тут співіснують світський український музей та монастир, який належить до УПЦУПЦ раніше мала приставку МП — Московського патріархату. Цю конфесію Державна служба України з етнополітики та свободи совісті пов’язує з російською церквою.. Музейники зайшли сюди на початку 90-х, а монахи — наприкінці.
Музей та монастир знаходяться на одній території. Наталія Найдюк
А під час Другої світової війни на території монастиря нацисти облаштували табір для військовополонених та цивільних заручників. Тих, хто помирав від нестерпних умов чи гинув від рук нацистів, — закопували в ямі за брамою. Зараз тут встановили пам’ятник та меморіал.
Пам’ятник жертвам Другої світової війни, які загинули в Новгороді-Сіверському. Наталія Найдюк
Ще один парадокс комплексу — поховання. Під час реставраційних робіт у 1997-2004 роках на території знайшли рештки людей, які жили, імовірно, у ХІХ столітті. Їх склали в кілька трун і поховали, встановили дерев’яний хрест. Пізніше останній спочинок тут знайшли двоє монахів. Та на цьому фоні виділяється ще одна могила. Вона світська, належить меру Новгорода-Сіверського Олегу Бондаренку, який помер у 2020 році.
Поховання на території монастиря. Наталія Найдюк
Думки місцевих розділилися щодо доцільності поховання мера на цій території. Але час минув, розмови стихли. А ці парадокси помітні хіба туристам, які приїжджають дізнатися про битву князя Ігоря з половцями. До російського вторгнення їх було близько 60 тисяч на рік.
Олена Радченко. Наталія Найдюк
Заступниця директорки з наукової роботи Новгород-Сіверського музею-заповідника "Слово о полку Ігоревім" Олена Радченко розповіла, що туристи цікавилися музеєм та іншими спорудами на території Спасо-Преображенського монастиря. Віруючі відвідували храми – їх у місті три. У центрі ходили на екскурсії в краєзнавчий музей. Гуляли історичним центром біля торгових рядів та складів, фотографувалися під Тріумфальною аркою. Можна було замовити екскурсію на вапняний кар’єр неподалік від міста. Відвідати "Боян" — дитинець Новгорода-Сіверського, де народився князь Ігор. Загалом історію тут можна вивчати 3-4 дні. Люди приїжджали з різних країн.
Територія Спасо-Преображенського монастиря Наталія Найдюк
Територія Спасо-Преображенського монастиря Наталія Найдюк
Територія Спасо-Преображенського монастиря Наталія Найдюк
Територія Спасо-Преображенського монастиря Наталія Найдюк
Територія Спасо-Преображенського монастиря Наталія Найдюк
"Є особливості географії міста. Ми за 40 км від кордону, поруч Брянщина. До 2014-го були тісні зв’язки між регіонами, родичі могли жити з обох боків кордону, люди спілкувалися. На Москву ходив прямий потяг. Тому було багато туристів із Росії. Після 2014 року їх поменшало. З початком повномасштабної війни до нас приїздило багато людей із сусідньої Сумщини, Київщини, звісно ж, із Чернігівщини та інших областей. Тим, хто захоплюється історією, було цікаво подивитися, де народився князь Ігор", — розказує Олена.
Монастирсько-музейний пес Бася. Наталія Найдюк
Коли обстріли міста посилилися, туристів практично не стало. Науковиця каже, що працівники активізували роботу в онлайні: проводять виставки, заходи. У фейсбуці розповідають про музей, його фонди, експонати.
"За рік маємо 70 тисяч відвідувачів наших сторінок", — ділиться Олена, проводячи екскурсію територією монастиря. Біля храму працюють монахи: згрібають листя та впорядковують газон. На доріжці лежить місцевий улюбленець — пес Бася. Він супроводжує і монахів, і музейників.
Вид на Десну з монастиря. Наталія Найдюк
Комплекс монастиря стоїть фактично серед дикої природи. З гори видно Десну та її розливи на полях. Тут панує спокій. І коли в тиху днину дивитися в небо, то геть не усвідомлюєш, що за чотири десятки кілометрів — росіяни, які регулярно обстрілюють прикордоння.
Алея пам’яті у Новгороді-Сіверському Наталія Найдюк
Алея пам’яті у Новгороді-Сіверському Наталія Найдюк
У парку Шевченка довга алея з десятків портретів військових, загиблих із 2014 року. Фото захисників сучасної України стоять навпроти бюстів радянських військових.
***
Остання маршрутка до Чернігова відправляється близько 15 години. На вигляд просторіша, ніж вранішня. На імпровізованій стоянці чекають пасажирів мікроавтобуси до Києва та Шостки.
На тротуарах та зелених зонах подекуди лежить сніг. Містяни чекають справжньої весни та миру. І якщо сніг щодня тане все активніше, то вибухи навколо міста не вщухають. Тривожність читається в обличчях перехожих. Її помітно серед гостей у кав’ярні, які після вибуху занурюються в смартфон, аби дізнатися, куди прилетіло. Та у розмовах з містянами, які хоча й погоджуються на розмову, та фотографуватися здебільшого відмовляються.
Тут вібрує невідомість, і вона викривлює сприйняття часу. Відчувається так, ніби він зависає між вибухами у періоди тиші. І в цих паузах люди встигають жити. Наперекір усьому, вибирати тюль, стригти кущі біля готелю, інвестувати в житло та клеїти скотчем вікна, сподіваючись, що він таки врятує від вибухової хвилі.
Читати ще
Читати ще
Невидимі жертви війни: чому після деокупації хворіють та помирають колишні бранці підвалу в Ягідному
Читати ще
Стіни звели, вікна поставили, далі — за свій кошт: пенсіонери з Чернігова четвертий рік ремонтують житло після обстрілів
