Нажаль, 2019 рік став не останнім роком російської агресії проти України на Донбасі.
Попри того, що військова історія України вже шостий рік збагачується вдалими операціями військових підрозділів (про деякі з них особливо останніх років стане відомо ще не скоро), відкриває для українського суспільства нових героїв, однак бойові дії завжди супроводжують людськими втратами.
Ясна річ, втрат вже менше ніж у 2014, або 2015 роках у період активних бойових дій, але загибель кожної людини – це трагедія. Трагедія для держави, трагедія для окремої родини. І нам, суспільству, потрібно пам’ятати про кожного.
Треба зауважити, що зараз крім збереження пам’яті про тих бійців, які загинули під час ведення бойових дій, дуже важливо пильну увагу приділити збору інформації про тих бійців, які свого часу воювали на фронті, були демобілізовані, а нині відійшли у засвіти. Причини дуже різні – тут і незагоєні рани війни (як фізичні, так і психологічні) і просто життєві ситуації. Однак слід відмити, що саме ця робота дуже складна через закритість частини інформації та її невисвітленість у ЗМІ.
Попри це авторам через спілкування з безпосередніми учасниками бойових дій, аналізу публікацій місцевої преси, виступів представників військкомату та інших матеріалів вдалось досить ґрунтовно висвітити питання втрат Чернігівської області в 2019 році і опрацювати наступний список.
Бойові втрати – загиблі під час ведення бойових дій
У цьому році в ході бойових дій загинуло двоє уродженців Чернігівщини – це мінімальна цифра за роки війни. Але ці втрати дуже болючі – в одному єдиному бойовому випадку загинуло двоє хлопців, яким було всього 20 і 30 років…
Рак Владислав Миколайович. Народився 28 грудня 1998 року в містечку Козелець. У 2014 році закінчив 9-й клас Козелецької загальноосвітньої школи № 3, а у 2017 році – Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту за фахами муляра, штукатура й лицювальника-плиточника.
Вступив до Збройних сил України за контрактом 26 вересня 2017 року. Матрос, гранатометник 1-го відділення 1-го взводу десантно-штурмової роти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Загинув 6 серпня 2019 року в районі міста Павлополь Волоноваського району Донецької області: під час облаштування позицій ВОП група морських піхотинців була обстріляна бойовиками. Найімовірніше, постріл було зроблено з РПГ-7 із використанням міни калібром 82 мм, яка була прикручена до реактивного двигуна гранати. Разом з Владиславом також загинули ще троє бійців, в тому числі Олександр Шарко.
Похований 8 серпня 2019 року в Козельці. 7-9 серпня 2019 року в Козелецькому районі у зв’язку із загибеллю Олександра Шарка та Владислава Рака оголошено днями жалоби. Без Владислава лишились батьки, брат і сестра.
Указом Президента України № 625 від 23 серпня 2019 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Владислава Рака на будівлі Козелецької загальноосвітньої школи № 3 у листопаді 2019 року встановлена меморіальна дошка.
Шарко Олександр Олександрович. Народився 20 жовтня 1988 року у місті Братськ Іркутської області (РФ) – саме там проходив військову службу його батько – Олександр Григорович. Мама Жанна Леонідівна працювала медичною сестрою у військовому госпіталі.
Після відновлення незалежності України сім’я Шарків повернулася на батьківщину, до села Олбин Козелецього району, але згодом перебралися до сусіднього села Савинка, де й надалі проживають.
В перший клас Олександр пішов у п’ять разом з сестрою, старшою на рік — вони були настільки близькими, що розділити їх по різних класах батьки не змогли. Продовжив навчання у старших класах Олбинської ЗОШ, яку закінчив із золотою медаллю в 2004 році.
Закінчив Остерський технікум будівництва та дизайну на спеціальністю «програміст». Після технікуму продовжив навчання в Київському торгівельно-економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, здобув освіту правознавця. Працював за спеціальністю — помічником адвоката. Як не вмовляли його рідні, покинув перспективну роботу в столиці і 26 червня 2017 року підписав контракт на військову службу.
Службу проходив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти на посаді помічника гранатометника 1-го відділення 1-го взводу десантно-штурмової роти. Загинув разом з Владиславом Раком та ще двома бійцями свого підрозділу 6 серпня 2019 року в районі міста Павлополь Волоноваського району Донецької області.
Похований 8 серпня 2019 року в селі Олбин Козелецького району.
Указом Президента України № 625 від 23 серпня 2019 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Олександра Шарка та загиблих земляків у містечку Козелець встановлений меморіальний знак.
Небойові втрати
Не менш болючими є небойові втрати, які супроводжують будь яку армію у будь-якій війні. Тим паче, що вони є як у бойових умовах, так і в тилу. За 2019 рік за не бойовими причинами Чернігівщина втратила сімох синів.
Аніч Олег Миколайович. Народився 5 червня 1972 року в Чернігові. У 1994 році закінчив Сумське вище артилерійське командне училище. У 2003 році звільнений у запас за власним бажанням.
Призваний за частковою мобілізацією до Збройних сил України у січні 2015 року. Службу проходив майором на посаді старшого помічника начальника артилерії відділення артилерії 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на Сході України. Звільнений у запас у квітні 2016 року.
Вступив на контрактну службу до Збройних сил України у лютому 2019 року. Майор, викладач циклової комісії підготовки фахівців протитанкової артилерії 356-го навчального артилерійського полку 184-го навчального центру Сухопутних військ Збройних сил України.
Помер 8 червня 2019 року в Яворіві Львівської області.
Похований у Чернігові.
Антиков Дмитро Миколайович. Народився 1 березня 1995 року в Ніжині. У 2019 році закінчив історико-юридичний факультет Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. З 2015 року у складі Національної гвардії України.
Старшина, головний старшина 2-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення НГУ.
Загинув 23 жовтня 2019 року від ураження струмом під час виконання бойового завдання поблизу селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області (Світлодарська дуга).
Похований 26 жовтня 2019 року в Ніжині. У місті 24, 25 та 26 жовтня було оголошено Днями жалоби за загиблим земляком.
6 грудня 2019 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Дмитру Антикову в Ніжинській ЗОШ І-ІІІ ступенів №15. У відкритті меморіальної дошки взяли участь заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Ігор Алєксєєнко, начальник управління освіти Станіслав Крапив’янський, депутат міської ради Наталія Радченко, військовий комісар Володимир Якущенко, вчителі та учні школи, рідні та близькі.
Денисов Микола Віталійович. Народився 27 жовтня 1990 року в Чернігові. Призваний по мобілізації до Збройних сил України у 2014 році. На посаді начальника станції служби зв’язку 13-го окремого мотопіхотного батальйону брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань під час Дебальцевської операції взимку 2015 року.
Указом Президента України № 47 від 16 лютого 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни», відзнакою Начальника Генерального штабу Збройних сил України «Учасник АТО».
З 2015 року на контрактній службі у Військовій службі правопорядку України, старший сержант, начальник групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Чернігівського зонального відділу.
Пішов із життя 22 березня 2019 року у місті Костянтинівка Донецької області. Без Миколи лишились батьки, старший брат і наречена.
Похований 28 березня 2019 року у Чернігові на кладовищі Яцево.
Ребенок Олег Вікторович. Народився 8 жовтня 1991 року в Чернігові. У 2009 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 20.
Військовослужбовець Збройних сил України за контрактом з грудня 2016 року. Молодший сержант, інструктор відділу рекрутингу та комплектування сектору комплектування Чернігівського ТЦ та СП.
Помер 4 листопада 2019 року на Сході України внаслідок раптової хвороби. У загиблого залишилися дружина, 2-річний син, мати і бабуся.
Похований 7 листопада 2019 року в Чернігові.
Страхоліс Юрій Олександрович. Народився 26 квітня 1988 року в селі Любівка Краснокутського району Харківської області. Мешкав в смт Гончарівське Чернігівська область. Закінчив Краснокутський ліцей за фахом електрогазозварника. Після строкової служби у 1-й Сіверській окремій танковій бригаді підписав контракт. З 2014 виконував завдання в зоні АТО/ООС, був поранений на фронті.
7 вересня 2019 року близько 17:00, під час переміщення бронетехніки колоною з смт Гончарівське у бік Чернігова, прапорщик Юрій Страхоліс дістав важкі травми внаслідок затиснення між танком Т-64БВ та БРЕМ, коли від’єднував трос для буксирування. Помер у кареті «швидкої допомоги» дорогою до Чернігівського військового шпиталю. Похований у Гончарівському.
Залишились мати, вітчим, сестра та вагітна дружина.
Антипов Олександр Константинович, 1964 року народження. Старший прапорщик, інструктор 169 НЦ «Десна». Учасник бойових дій проти російсько-терористичних угрупувань на Донбасі. Помер 6 вересня 2019 року біля власного будинку. Родичі військового переконані – внаслідок смертельної травми на полігоні під час навчань. Офіційна версія – серцевий напад. 7 вересня Олександра Антіпова поховали на місцевому кладовищі в Десні.
Васюк Олег Олександрович. Народився 5 березня 1981 року у Козельці. Мешкав і працював у Києві. Призваний до Збройних сил України під час часткової мобілізації. Учасник бойових дій проти російсько-терористичних угрупувань на Донбасі. З 2017 року – на контрактній службі у складі 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот» 53-ї окремої механізованої бригади. Помер 7 липня 2019 року внаслідок зупинки серця. Похований у Козельці.
Демобілізовані ветерани війни, які померли та загинули
Ця категорія загиблих найбільш проблемна для вивчення. І цей список апріорі неповний, тому якщо у когось є додаткові відомості, то велике прохання зв’язатися з автором напряму (через Фейсбук) або через редакцію видання.
Акуленко Геннадій Васильович. Народився 20 березня 1970 року. закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 11.
Призваний до Збройних сил України у грудні 2015 року. Старший солдат 1039-го окремого зенітного ракетного полку. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на Сході України. Демобілізований у квітні 2016 року. Пенсіонер МВС.
Помер 29 травня 2019 року. Похований у Чернігові.
Ананічев Павло Костянтинович. Народився 11 вересня 1985 року в Чернігові. У 2002 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 5. Навчався у Чернігівському державному інституті економіки та управління.
Працював на будівництві. Призваний до Збройних сил України у січні 2015 року. У складі 14-ї окремої механізованої бригади брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на Донбасі. Інвалід війни ІІ групи.
Демобілізований у травні 2016 року.
Помер 22 червня 2019 року. Похований у Чернігові.
Гладкий Андрій. Народився 15 лютого 1988 року в Чернігові. Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 16 та Чернігівський державний інститут економіки та управління. Боєць ДУК «Правий Сектор», а згодом Української добровольчої армії. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на Донбасі.
Помер 25 листопада 2019 року.
Похований 27 листопада 2019 року в Чернігові.
Дасік Юрій Олексійович. Народився 26 листопада 1977 року в Острі. Працював у Остерському коледжі будівництва та дизайну.
Призваний до Збройних сил України у березні 2014 року. Як сержант, мінометник 1-ї окремої «Сіверської» танкової бригади брав участь у боях за Луганський і Донецький аеропорти.
У грудні 2014 року отримав тяжке поранення під Пісками. Після лікування демобілізований. Інвалід ІІІ групи.
Повернувся до роботи у коледжі.
Помер 25 жовтня 2019 року. Похований 27 жовтня 2019 року в Острі.
Нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», нагрудними знаками «Учасник бойових дій», «Учасник АТО», «Знак пошани».
Іващенко Андрій Віталійович. Народився 22 лютого 1976 року у Чернігові. Закінчив чернігівську загальноосвітню школу № 11, Чернігівський комерційний технікум та Чернігівський національний технологічний університет за спеціальністю «інженер-економіст». Працював у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» на посадах провідного інженера та завідуючого відділом.
Призваний до Збройних сил України за частковою мобілізацією у березні 2015 року. Як старший матрос 1-го окремого батальйону морської піхоти брав участь в бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на території Донецької області. Демобілізований у квітні 2016 року.
Працював у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній».
Помер 28 липня 2019 року внаслідок серцевої хвороби.
Похований у Чернігові.
Конах Олександр Володимирович. Народився 14 квітня 1988 року у м. Прилуки. Закінчив Прилуцькі загальноосвітні школи № 4, № 7. Вчився у профтехучилищі. Працював у відділенні «Нова пошта».
Учасник Революції Гідності у складі Правого Сектору БШР «Черепахи». Із травня 2014 року боєць ДУК «Правий Сектор».
Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань в районі Авдіївка, Піски Донецької області.
Трагічно загинув 5 лютого 2019 року.
Похований 7 лютого 2019 року у Прилуках.
Кононенко Ігор В’ячеславович. Народився 29 листопада 1966 року в Чернігові. У 1984 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 6, а у 1989 році – Іркутське вище військове авіаційно-інженерне училище.
Звільнився у запас з військової служби у 1991 році. Працював на різних посадах у різних установах.
Призваний до Збройних сил України за частковою мобілізацією у липні 2015 року. Майор, командир 3-ї мотопіхотної роти 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Брав участь у бойових діях проти російського-терористичних угрупувань на Донбасі. У лютому 2016 року отримав тяжке поранення.
Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Знак пошани». Демобілізований у грудні 2016 року. Інвалід ІІІ групи.
Помер 27 липня 2019 року від хвороби серця.
Похований у Чернігові.
Костючок Віталій Петрович. 1969 року народження. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на Донбасі. Помер 11 грудня 2019 року. Похований у Ічні.
Маляренко Олександр. Уродженець с. Гуринівка Корюківського району. Призваний до Збройних Сил України у вересні 2014 року. Брав участь у боях проти російсько-терористичних угрупувань. Помер 20 грудня 2019 року.
Чуфицький Олександр Євгенович. Народився 26 лютого 1974 року у Коломиї Івано-Франківської області. Займався приватним бізнесом. Призваний до Збройних сил України у 2014 році. Старшина 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Був двічі поранений, у 2016 році отримав третє – тяжке поранення біля шахти Бутівка. Після демобілізації отримав інвалідність ІІ групи, лікувався, активно займався волонтерською справою. Помер 27 травня 2019 року внаслідок інсульту. Похований 29 травня 2019 року в Мені.
Шелест Валерій Васильович. Народився 31 липня 1979 року в селі Білики Козелецького району. Призваний до Збройних сил України у 2014 році. Молодший сержант, номер обслуги 1-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону. Брав участь у боях проти російсько-терористичних угрупувань під Вуглегірськом і Дебальцевим у січні – лютому 2015 року. Демобілізований у 2015 році. Помер 26 квітня 2019 року.
Яцен Юрій Петрович. Народився 5 червня 1981 року у Києві. Із 2011 року жив у селі Рогізки Сновського району. У правоохоронних органах із червня 2014 року. Старшина, військовий кінолог батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів». Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на території Луганської області. Звільнений у 2016 році. Загинув 10 грудня 2019 року внаслідок дорожно-транспортної пригоди.
Вічна пам’ять і слава полеглим героям!
Михайло Жирохов, Сергій Лаєвський
Джерело: svoboda.fm
–
Источник: Челайн
