За інформацією: Суспільне Чернігів.
Сергій Помазок. Суспільне Чернігів
До Селища дороги немає — їхати доводиться через зорані поля. Галявина перед ним зрита дикими свинями, тому далі проїхати машиною неможливо.
"Оце кабани порили, бодай вони повиздихали, ой, розвелося. Кабанів не боюсь, а вовків боюсь. По ранній весні йшла подивитись на кладовище. Йду назад – п’ятеро вовків, та й чорні, бодай вони подохли. Вийшли на дорогу, а я стала кричати: «Тю га! Тю га!» І вони як двинули через дорогу кущами".
Ганні Войток. Суспільне Чернігів
Ганна Войток живе у Селищі сама останніх 11 років. Жінці доводиться косити, щоб не заростало навколо городу та на корм козам. Город жінка скопала лопатою. Кози та городина — це все, з чого вона харчується. На городі посадила картоплю.
"Якби мені пенсія добра йшла, я б чхала, я б трошки посадила, отаку вузеньку полоску, — хвате з мене. Минулого року (2024 року, — ред.) сніг вивалив і я не ходила по хліб, так я на бульбинці жила. Так я посаджу та жука трохи поганяю", — каже Ганна Войток.
Город Ганни Войток. Суспільне Чернігів
Єдиний її постійний дохід – виплати за оренду землі. Живе на ці гроші. По хліб та продукти ходить до магазину у найближчому селі — Жадовому. Доходить туди за півтори-дві години.
"Кілометрів п'ять-шість до Жадового мені, якщо в кругову, то буде і сім. Раз на тиждень я ходжу по хліб. Хліб подорожчав, був по 23, а тепер по 24 буханка".
Ганна Войток порається по господарству. Суспільне Чернігів
Селище — село на одну вулицю. Її протяжність близько кілометра. Обабіч у хащах покинуті будинки.
"Тут було 50 дворів, а потім стало 30 — це при мені вже було, коли я працювала, а потім уже зарості пішли кругом і стали люди всі помирати, хто виїжджати – і я залишалась одна".
Будинок Ганни Войток. Суспільне Чернігів
Журналістам Суспільного жінка показала свій паспорт, який наразі вважається недійсним.
Ганна Войток показує свій паспорт. Суспільне Чернігів
Їхати до райцентру, вклеювати фото, жінка відмовлялася. Каже: боїться, бо з юності не була у місті.
"Я там як пень, не розумію Корюківки тієї, я проїжджала тільки автобусом, але ж я не була там і не знаю, де там паспортний стіл, як зайти. Треба, щоб мене грамотне завело, щоб мене сфотографували і чи щоб одразу наклеїли, щоб мені десять разів не їздити".
Журналістам Суспільного таки вдалось вмовити Ганну Войток поїхати вклеїти фото.
3 червня староста Сергій Помазок на авто відвіз пані Ганну до Корюківки. Після отримання паспорта жінці оформлять соціальну пенсію, сказав староста.
Читати ще
Читати ще
10 років одна у селі і без пенсії: як живе єдина жителька Селища на прикордонні Чернігівщини
