За інформацією: Суспільне Чернігів.
На фото точками зображена карта каральних операцій, підготовлена Вуковарі та угорські війська у Чернігові й під час каральних операцій 1941-1943 роках. Колаж Суспільне Чернігів
Терміни "геноцид" та "злочини проти людяності" вперше використали під час Нюрнберзького процесу над нацистами. Він тривав із 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946 року. Тоді судили 21 найвпливовішого з живих керівників нацистської Німеччини. Та ще протягом декількох років потому суди над нацистами та їхніми союзниками відбувалися в різних містах і країнах.
Так, у Чернігові 17 листопада 1947 року в міському кінотеатрі імені Щорса (нині Молодіжний центр, — ред.) розпочався відкритий судовий процес над угорськими та німецькими військовими, яких підозрювали у воєнних злочинах на окупованій території тодішньої УРСР. Зокрема — півночі. Тоді на лаві підсудних були 16 підозрюваних, серед них — 13 угорських військових, — ідеться в книзі "Чернігівський процес" дослідника Віктора Моренця. Більшість із них свою провину "визнавали частково або ж узагалі заперечували".
Усіх їх звинувачували в "особливо жорстокому поводженні з цивільним населенням". Це вбивства, катування, рабство та спалення сіл. Один зі свідків цього процесу пригадував: "Мадярські частини дійшли до села Старої Гути (Остерська громада, — ред.), яке повністю спалили. Дорогою вони збирали мирних громадян: матерів, немовлят, дідів, бабусь. У ніч із 9-го на 10-те спалили 104 людини…".
Таких історій не одна. За час німецької окупації Чернігівщини, з 1941 по 1943 роки, угорські союзники вбили та закатували 38 611 цивільних. 12 139 людей заслали в рабство до Німеччини. За цей час угорці провели 11 великих каральних операцій на території області.
До Дня пам'ятіУ 2023 році Верховна Рада встановила 8 травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У цей же день дату відзначає більшість європейських країн, проте у країнах колишнього Радянського Союзу День перемоги досі святкують 9 травня. та перемоги над нацизмом Оксана Рекун поговорила з дослідником Віктором Моренцем та 89-річною Лідією Лаєвською, яка є живим свідком воєнних злочинів угорських військових під час Другої світової. У 1943 році, коли їй було 7 років, угорські частини зайшли до її села Корольча.
У цій статті ми розповімо, чому під час Другої світової угорські військові воювали на боці нацистів, яку "брудну роботу" виконували та чому відзначалися "особливою жорстокістю" у поводженні з цивільними. Також згадаємо про суд над ними в Чернігові 1947 року та чому їх через три роки після визнання воєнними злочинцями почали реабілітовувати.
Розповідь 89-річної Лідії Лаєвської
Чернігівці Лідії Лаєвській у 1941-му було п'ять років. Її батько, у 1942 році, потрапив у полон в Криму. Був у концтаборі в Румунії. Звільнили його у 1944-му та направили воювати. Пропав безвісти восени 1944 року. Тож вона його і не пам'ятає.
"Ми тоді жили в Любецькій громаді, селі Корольча. Воно неподалік траси. Ще у 1941-му німці окупували нас. Стояли вони в кінці села, де була наша хата. Вони часто стріляли з мінометів; ще неподалік поле було. Мені запам'ятався тоді такий момент. Це було літо. Мама забрала мене із собою на поле збирати пшеницю. Аж бачимо, на нас танк німецький їде. Прям розігнався на всю, а солдати, які на верху сиділи, реготали. Мама каже: «Лягай мені у поділ, як задавлять, то двох одразу» (плаче, — ред.). Ми так перелякалися, а вони щосили розвернулися перед нами, що нас аж землею присипало тоді. Страшно було. Та з німцями ще можна було якось жити. А от коли прийшли мадяри…".
Лідія Лаєвська. З особистого архіву Сергія Лаєвського
Лідія згадує кінець літа — початок осені 1943 року, коли в село зайшли угорські військові.
"Був великий рівчак у лісі села Кувечичів. Там стояли партизани. Вони знищили німців, які їздили на мотоциклах через села. І з часом прийшли угорці. Вони спалили там усю вулицю за це. Люди так кричали тоді, бо вони ж і живцем кидали у вогонь, когось дострілювали, хто втікав. Це було чутно в сусідніх селах".
Зі слів жінки, про прихід угорських військових до її села вона дізналася від брата. Він побачив їх, коли пас корів.
"Він забіг і кричить: «Їде каральний загін. Буде всіх палити та вбивати!». Поруч з нами жила сім'я з шістьма дітьми, то ми всі згуртувалися і конями з возами поїхали у Мокрі Велички у ліс ховатися. Там був глибокий рівчак, куди ми і заховалися. Та через деякий час прийшли мадяри до нас. Напевно, хтось розповів, куди ми поїхали ховатися. Бо в рівчаку була велика частина нашого села і з сусідніх теж. Мадяри походили, оглянули нас, посвітили ліхтарем і кажуть: «Жінки з дітьми в одну сторону, чоловіки — в іншу». З ними ще перекладач був, але деяких можна було і розібрати, що вони кажуть".
Угорські військові розстрілють мирних жителів. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
"У ту ніч, — розповіла жінка, — угорські військові розстріляли всіх чоловіків". Їх із мамою та ще однією родиною з дітьми приютили у дворі сусіднього села. Та доки вони добиралися, розповідає Лідія, чули звуки розстрілів. Наступного дня вони дісталися свого села, а потім дорослі жінки пішли в той ліс забирати тіла чоловіків, щоб поховати.
"Такий крик тоді стояв. На все село. Але добре, що хоч село не спалили".
Чому угорці воювали на боці Німеччини та що робили в Україні
У 1939 році угорські військові захопили Карпатську Україну.Після Першої світової війни територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938 року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю в Хусті була створена Організація народної оборони "Карпатська Січ". У ніч на 14 березня 1939-го Угорщина напала на Карпатську Україну. Як розповів Віктор Моренець, робили це вони фактично із дозволу Адольфа Гітлера.
"Через певний час угорцям дозволили відібрати у Румунії Трансильванію. Це така місцевість у Румунії, яка заселена етнічними угорцями. Опору румунська армія особливого не чинила. І їм, як компенсацію за Трансильванію, повісили шматок радянської України. Вони в продовження виконання свого союзницького обов'язку перед нацистською Німеччиною стали учасниками нападу на СРСР. Але вони не дуже хотіли нападати, бо угорська армія була не чисельна і технічно не дуже забезпечена. І для того, щоб якось стимулювати угорців напасти на радянську Україну, мабуть, знову за наказом Гітлера, так звана «совєтська авіація» кинула бомби на словацьке місто Кошице. Це південь Словаччини, який теж у 1939-му віддали угорцям за «великі заслуги». Це бомбардування провели німці. Вони просто використали для цього «совєтські» авіабомби, які вони, мабуть, захопили в західних областях України під час свого наступу".
Дослідник Віктор Моренець. Facebook/Віктор Моренець
Наступали угорці на Україну через західні області. І так вони дійшли до Чернігівщини.
"На території окупованої німцями України оперували два окупаційні корпуси угорської армії. Саме 8-й корпус керував північчю — Волинська, Рівненська, Житомирська, частина Київської, Чернігівська, Сумська області та трохи Брянщини, тобто всі етнічні українські землі. Деякі з них зараз перебувають на території Білорусі та Росії. Саме командирів цього загону судили в Чернігові у листопаді 1947 року".
Карта каральних операцій, підготовлена угорським генерал-майором Вуковері Якобом. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
До липня 1942 року 8-м угорським корпусом командував генерал-лейтенант Боккої, з липня 1943-го — генерал-лейтенант Ласло Дежіч. Згодом, у 1946 році, він був засуджений до смертної кари як один із головних угорських воєнних злочинців.
Читати ще
Читати ще
Чернігівська Стародубщина: як етнічний український регіон опинився у складі Росії"Вермахт відчував нестачу людського ресурсу. Вони (угорські військові, — ред.) виконували всю брудну роботу, як і інші союзники німців. Тому що боєздатність їхніх підрозділів вважалася на фронті дуже слабкою. У першу чергу вони виконували функції забезпечення порядку на окупованій території. Це охорона залізниць, різних складів, проведення каральних операцій, мобілізація населення, відправка молоді до Німеччини. А чи відрізнялися угорці від німців особливою жорстокістю? Так, це я чув особисто. Я зустрів чотирьох людей, для яких мадяри просто поза всіма нормами людяності та порядності були".
"Брали колючий дріт, протикали чоловікам щоки, а кінці дроту прив'язували до кінських хвостів"
Про особливу жорстокість саме угорських військових пригадували й інші свідки тих подій. У праці "Чернігівський процес"Автор цієї книги працював з архівами СБУ та мав розмови з угорським перекладачем, який був присутній на судовому процесі у 1947 році. опубліковані деякі з них. На сам суд запросили 35 свідків, прийшли — 24. А всього на першому засіданні були присутні 700 людей, — ідеться в книзі. Також "велика кількість жителів Чернігова стояла біля кінотеатру і слухала по радіо трансляцію".
Як Лідія Лаєвська, так і деякі зі свідків "Чернігівського процесу" підтверджують та кажуть, що з німцями можна хоч якось було жити, не порушувати правил та працювати. З угорцями ж було страшно.
Сам же дослідник пригадує один із показових випадків, який підтверджує слова Лаєвської.
"У Житомирській області, в одному із сіл, перебував батальйон угорської армії. У Чернігові якраз судили його командира. Угорці забрали чоловіків і просто погнали на заміновану територію. Ще одне «показове» їх ставлення до місцевого населення — вони брали колючий дріт, протикали чоловікам щоки, а кінці дроту прив'язували до кінських хвостів. Коли угорці лупнули батогом, то коні кинулися вперед і потягнули чоловіків. Їм там і щоки, і все інше порвало".
Угорські військові вішають мирних жителів. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
На суді в Чернігові в 1947 році один зі свідків, який у ті роки був священником, розповів таке:
"6 травня мод'ярські (таке написання з архіву, — ред.) частини просувалися з Чернігова прямим сполученням до Остра, і коли вони дійшли до села Смолин Михайло-Коцюбинського району, то в цьому селі спалили всі хати. Там було близько 500 дворів, залишилося — 35. І ось люди із села Смолин почали звідти тікати й повідомили про це нашому як сусідньому. Ми теж у паніці почали розбігатися, хто куди, намагаючись врятуватися… У ніч з 9-го на 10-те спалили 104 людини…".
"36 жінок і дітей розстріляли на місці"
Майже всі обвинувачені у воєнних злочинах угорські військові пояснювали свою жорстокість тим, що "це був наказ", "я це не робив, а особисто бачив" або "це був не мій район відповідальності".
З 28 січня по 25 вересня 1943 року, зі свідчень на судовому процесі, "угорці вчиняли такі звірства":
"На околицях Чернігова: у Яцевому, Малієвому рові, Ялівщині, Мар'їному гаю… У цей період тут ще навпроти школи на вулиці Шевченка, у садибі, що належить міській раді, була свердловина глибиною 50 метрів, яку вони (угорці, — ред.) закидали майже доверху трупами людей. Перш ніж убивати, підвісили коня над цією діркою. Садили людину на цього коня, стукали жертві по голові і: «Поганяй, де ваша влада!». Там зараз братська могила: загинуло близько 200 людей".
Перехрестя вулиць тодішньої Радянської та Шевченко 1942-го у Чернігові. Марш угорських військових. З особистого архіву Костянтина Ягодовського
Під час цих каральних операцій у Чернігові і Чернігівщині батальйоном 32-го полку 105-ї піхотної дивізії командував майор угорської армії Бердефій Дейзо Ференц. На судовому процесі участь у катуванні та вбивстві мирного населення він заперечував.
Військові цього батальйону також знущалися з цивільних й у селі Ведильці (Михайло-Коцюбинська громада, — ред.). Свідок розповідала, як 6 травня 1943 року угорці зробили облаву в лісі. З її слів, тоді вони зловили 36 жінок і дітей, яких розстріляли на місці.
Угорці у Ведильцях. З особистого архіву Олександра Ясенчука"На 11-ту добу я вирішила прийти в село вночі. Удень було тихо, і я залишилася на день в селі. З моєї родини не стало двох сестер, батька і дітей (п'яти років та семиденної). Їхні трупи знайшли обгорілими в сараї й вирішили поховати. У цей час наскочило п'ять підвід з 15 мадярами. Серед них був офіцер, який сміявся над цими обгорілими трупами, кажучи: «Кінчиться війна, ми поїдемо додому, а ви залишитеся з трупами»".
Ще один свідок з Ведильців розповів таке:
"…7 травня 1943 року в наше село прибув угорський загін. Переночувавши, угорці вибули в хутір Хропатого, останній повністю спалили й, повернувшись у Ведильці, почали палити село і розстрілювати всіх поголовно мирних жителів, які не пішли в ліс. У цей день спалили майже все село: згоріли приблизно 500 хат, клуб, школа, медпункт, колгоспні будівлі — та розстріляно до 400 мирних жителів, у тому числі багато старих, жінок та дітей. … Не обмежуючись цим, угорці зловили на вулицях села 18 чоловіків, жінок і дітей, загнали їх у млин, де розстріляли і спалили. Відразу ж після цього із сусіднього села Малійки увечері знову прибули на возах угорці й почали грабувати, а награбоване везли назад в Малійки, де розміщувався їхній штаб…".
Угорські військові у спаленому ними селі. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Усього у Ведильцях за час німецько-угорської окупації спалили 500 будинків та знищили 800 жителів, — ідеться у "Чернігівському процесі".
"Розстрілювали або ж кидали живцем у вогонь"
Серед спалених угорцями сіл варто пригадати Єліне (Сновська громада, — ред.), яке нині обезлюднене й частково спалене через російську агресію.
Тоді ж, 2 березня 1942 року, до Єліного прибув каральний загін угорців. Командували ним фелькомендант міста Щорс (нині Сновськ, — ред.) підполковник Чендеш Імре та майор Тота Ейне, — ідеться в книзі. З тих свідчень відомо, що вони почали розправу над місцевими через те, що "село розташоване біля лісу і люди, можливо, лояльно ставилися до партизанів".
"Угорці підпалили село з усіх боків і заборонили населенню залишати палаючі приміщення. Тих, хто вибігав, розстрілювали або ж кидали живцем у вогонь. Усього тоді спалили 296 мирних жителів, а від села не залишилося нічого".
Угорські військові палять українське село. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Як розповів Віктор Моренець, за час окупації угорці провели 11 великих каральних антипартизанських операцій.
"Скільки всього знищено населених пунктів, я сказати не можу. Але це були великі операції, які проходили не один день, а, скажімо, до місяця. Тому що, наприклад, блокувався район, дороги, діяли антипартизанські групи. Потім заходили війська, проводилися різні заходи, оперативні, агентурні. Це така складна робота — боротьба з партизанами. Військова німецька адміністрація дала вказівку угорським військам зробити відселення населення на побережжі Дніпра. Це район Остерської та Козелецької громад. Я не знаю, що було в тих наказах, але угорці просто розстрілювали чоловіків у цих прирічкових селах. Щоб ви розуміли, наприклад, масштаб репресій і жертв. То, коли радянська армія зайшла до Бахмача, у районі угорської комендатури відкопали ями, де було закопано близько п'яти тисяч тіл".
Подібні ями, каже дослідник, відкопали й у нинішньому Сновську. Там, за його даними, було 5,5 тисяч тіл. Але це приблизні цифри.
Депортація до Німеччини та Корюківська трагедія
Окрім убивств і катувань, угорські військові також займалися й депортацією молодих людей до Німеччини. Про це розповідав свідок "Чернігівського процесу" з Корюківки.
"Офіцер запитав нас: «Ви згодні їхати до Німеччини й залишитися в живих?». Ми сказали: «Не треба». Нас відправили в гестапо до міста Щорс, де я сидів чотири доби, потім втік".
Нацистська листівка. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Довідка МДБ на свідка Афанасія Житника. 1947 рік. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Про Корюківську трагедію, в якій є провина угорських військових, ми розповідали в наших попередніх матеріалах.
Читати ще
Читати ще
Корюківська трагедія: розвінчуємо міфи
Читати ще
Корюківська трагедія в обличчях: історії жертв, які пережили каральну операцію нацистів
Угорські військові вбили майже 40 тисяч цивільних на Чернігівщині
Загалом під час німецької окупації Чернігівщини, з 1941 по 1943 роки, угорські союзники вбили та закатували 38 611 цивільних. Також 12 139 заслали в рабство до Німеччини. За той час від дій угорців постраждали 12 районів Чернігівської області: Грем'яцький, Городнянський, Корюківський, Менський, Новгород-Сіверський, Понорницький, Сосницький, Семенівський, Михайло-Коцюбинський, Холменський, Щорський та Чернігівський.
Постраждалі райони Чернігівщини та шкода завдана угорськими військовими протягом 1941-1943 років. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Німецько-угорські війська було вигнано з Чернігівської області у 1943 році. Та, як каже Моренець, був один цікавий нюанс у документах:
"Узагалі, коли ми візьмемо документ 1944-го, у нас по Чернігівщині працювала державна комісія по воєнних злочинах, і вони писали про той період як про угорсько-німецьку окупацію, а вже чомусь у 1945-му почали писати саме німецьку окупацію".
Суд у Чернігові над угорцями. 1947 рік
17 листопада 1947 року в Чернігові, у колишньому кінотеатрі імені Щорса, відбувся відкритий судовий процес над колишніми угорськими та декількома німецькими військовослужбовцями.
Перший день засідання військового трибуналу. Листопад 1947 рік. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Сам процес відбувався поспішно, каже Моренець. Він проходив із 17 по 25 листопада 1947 року.
"Саме слідство, підготовка до судового засідання велися дуже поспішно. Тоді навіть не всі свідки змогли приїхати. Чому так поспішали? Я так зрозумів, що цього процесу взагалі б не було. Якби не такий момент. Угорські аристократи і державні діячі почали звертатися до міністрів, наприклад, Великої Британії Клемента Еттлі, щоб той звернувся до Сталіна для звільнення деяких угорських офіцерів із відомих дворянських родин. І Сталін вирішив показати англійцям: подивіться, кого ви просите звільнити. Це така, знаєте, непублічна версія самого судового процесу. Але я тільки про таку знаю".
"Солдат міг схопити дитину і кинути прямо у вогонь"
Віктор Моренець також поділився спогадами про розмову з одним з угорських перекладачів — Степаном Сігетієм, який восени 1947 року працював у Чернігові. Цю бесіду він опублікував на своїй Facebook-сторінці. Перекладач також підтверджує знущання угорців із мирного населення: "Солдат міг схопити дитину і кинути прямо у вогонь". Також він казав про те, що в німецьких джерелах були такі твердження: "8-й угорський корпус поводив себе гірше, ніж німці".
На цьому відео Сігетій розповідав і про судовий процес у Чернігові.
"Серед підозрюваних 13 угорців на лаві підсудних, 12 — угорських офіцерів і лише один солдат — Борош Янош. Ще троє — німці. Сам трибунал був і закритий, і відкритий. Було дуже цікаво слухати всі ці свідчення. А коли свідки розповідали про вчинені звірства, або угорці підтверджували свої діяння, люди, які були в залі, плакали. Також ми ходили під час слідства в тюрми, де тримали підозрюваних генералів. Особисто я працював з генерал-майором Вуковері Дьордь Якоб".
Степан Сігетій працював на службі держбезпеки Закарпатської України та був одним із перекладачів на «Чернігівському процесі». З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Зі слів Сігетія, генерал-майор під час слідства "показував височайшу культуру та інтелект".
"Ми допитували в камері тюрми, а коли закінчився допит і підписали всі протоколи, то одразу організували столик з вином, делікатеси – наприклад, ікра червона була. І ми втрьох у камері ще й випивали. Генерал і в камері поводився як офіцер, як рівний".
Свідчення одного з головних угорських підозрюваних — генерала-лейтенанта Алдя-Папи
Сігетій також пригадував одного з головних угорських підозрюваних — генерала-лейтенанта Алдя-Папа, який, із його слів, узяв мікрофон і підтвердив, що вони порушували закони війни. Зі слів перекладача, Алдя-Папа поза засіданнями говорив, що не визнавати вину не личить офіцеру.
Наведемо фрагмент цієї розмови з протоколу ранкового засідання 18 листопада 1947 року, яке почалося з допиту угорського генерала-лейтенанта Алдя-Папа, де він визнає себе винним у каральних операціях:
ПРОКУРОР: Чому так сталося, що населення тікало при наближенні угорських частин?
АЛДЯ-ПАП: Вони боялися каральних частин.
ПРОКУРОР: Скажіть, будь ласка, які каральні заходи здійснювалися вами в Ніжинському районі?
АЛДЯ-ПАП: У Ніжинському районі я пам'ятаю два випадки. Один випадок, коли оберфельдкомендатура хотіла зробити облаву. Там були дві облави: одна в Мрині, друга — у Кропивній.
ПРОКУРОР: Ці облави проводилися за допомогою військ?
АЛДЯ-ПАП: За допомогою військ 105-ї дивізії.
ПРОКУРОР: Значить, ви себе вважаєте винним у тому, що ваша дивізія (нерозбірливо)?
АЛДЯ-ПАП: Я вважаю себе як командира дивізії повністю відповідальним у всіх операціях і в усьому, що мої частини зробили в перебігу цих операцій.
ПРОКУРОР: Чи вважаєте ви себе і підлеглі вам частини винними в тому, що вони знищували мирне населення?
АЛДЯ-ПАП: Так.
ПРОКУРОР: Чи вважаєте ви себе винним у тому, що підлеглі вам частини спалювали населені пункти?
АЛДЯ-ПАП: Так.
ПРОКУРОР: Грабували майно мирного населення?
АЛДЯ-ПАП: Так.
ПРОКУРОР: Що підлеглі вам частини вели воєнні дії способом, що суперечить міжнародним правилам?
АЛДЯ-ПАП: Так.
ПРОКУРОР: Мене цікавить таке питання: що вам відомо про договір Гітлера з Хорті.Міклош Хорті — регент Угорського королівства (1920—1944).
Зустріч Адольфа Гітлера з Міклошем Хорті. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
АЛДЯ-ПАП: Це було наприкінці 1941 року – Гітлер хотів, щоб держави, які підтримують гітлерівську політику, такі, як Угорщина, надали йому допомогу.
ПРОКУРОР: Тобто послали б угорські частини на фронт для боротьби з Радянською армією?
АЛДЯ-ПАП: Так.
ПРОКУРОР: Звідки ви це знаєте?
АЛДЯ-ПАП: Це було відомо в Генеральному штабі в Будапешті, і ми знали про це.
ПРОКУРОР: Що Хорті відповів на це?
АЛДЯ-ПАП: Оскільки угорська армія була нечисленною й озброєння угорської армії було несучасне, Хорті хотів дати Гітлеру поменше частин для фронту. І тоді було порушене питання, що якщо Угорщина не може дати більше військ на Східний фронт, значить можна дати війська для забезпечення тилу, для окупаційної армії.
ПРОКУРОР: Можна розуміти так, що угорські війська випросили собі окупаційну поліцейську службу в тилах, так?
АЛДЯ-ПАП: Так. Угорські офіцери не вважали ганебним таке завдання, тому що це завдання вважалося значно легшим і давало можливість економити угорські сили.
ПРОКУРОР: Чому не була вражена ваша солдатська доблесть, честь, коли ви воювали з жінками та дітьми, відмовилися воювати з Червоною армією?
АЛДЯ-ПАП: Справа не в тому, що ми не хотіли воювати проти Червоної армії, а в тому, що на окупованій території ми були зброєю Гітлера і це виконували беззаперечно і старанно.
25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах
В останній, восьмий день судового процесу, 25 листопада, військовий трибунал виніс вирок: кожного з 16 звинуваченихГенерал-лейтенант Золтан Алдя-Пап (командир 105-ї дивізії угорської східної окупаційної групи), генерал-майор Ласло Сабо, генерал-майор Іштван Бауман, генерал-майор Дердь Вуковарі і генерал-майор Геза Ерлих, полковники Шандор Захар, Ференц Амон, Бела Шафрань, Міклош Мічкеи и Тівадар Секей, майори Ласло Шіпрак и Дезе Бердефі, гонвед Йожеф Борош, а також троє німців: підполковники Бруно Байер, Стефан фон Тюльф та командир військової округи Генріх Дросте. засудили до 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах.
"Від страти їх врятувало те, що 26 травня 1947 року Радянський Союз скасував смертну кару. Угорці перебували в радянських таборах. У цей час у країнах Центральної Європи (зокрема в Угорщині, — ред.) активно розбудовувався соціалізм, а отже, історія повинна була забути, що вони воювали на боці нацистської Німеччини. Парадокс у тому, що, на відміну від СРСР, Угорщина з 1945 року притягла до відповідальності своїх же військовослужбовців за скоєні воєнні злочини. У них, на диво, було жорстокіше. Там тисячі військових притягнули до відповідальності, багатьох засудили до смертної кари", — розповів дослідник.
У залі судового процесу у Чернігові 1947-го над угорськими військовими. З книги Віктора Моренця «Чернігівський процес»
Усього за 1945-1951 роки в Угорщині відкрили 21 000 судових справ проти 27 000 угорців за воєнні та антинародні злочини. 477 військових засудили до смертної кари, 189 вироків було виконано.
Та з 1950-го, каже Віктор Моренець, засуджених угорців почали звільняти.
"Усіх засуджених під час проведення «Чернігівського процесу» відпустили".
"Угорська влада не визнає за собою ні політичної, ні моральної відповідальності"
Провести ширшу версію Нюрнберзького трибуналу для союзників Німеччини так і не вдалося, – ідеться у матеріалі "Європейської правди". Керівник прогітлерівської Угорщини Міклош Хорті, який відповідав за численні злочини проти людяності, виступив у Нюрнберзі лише як свідок. Йому не висунули звинувачень і звільнили.
Пізніше, у 1992 році, усі угорські воєнні злочинці були реабілітовані Вищим воєнним судом Угорщини. Підставою для цього стало рішення РФ на чолі з тодішнім президентом Борисом Єльциним, коли він був у тому ж році з офіційним візитом в Угорщині.
Нинішня угорська влада не визнає за собою ні політичної, ні моральної відповідальності. А як пише "Європейська правда", "уряд Орбана побудував на цьому всю свою політичну лінію аж настільки, що, схоже, сам став у неї вірити".
"Як наслідок – в Угорщині в широких верствах суспільства відсутній наратив покаяння за злочини, які вони зробили. Більшість угорців про це не замислюються. Про це знають і це розуміють представники угорської інтелектуальної еліти, але широке суспільство й далі живе в парадигмі того, що Угорщина – це жертва".
На Чернігівщині щорічно проводять заходи вшанування за жертвами німецько-угорської окупації. Наприклад, у Корюківці ці заходи проводять 1 березня.
Голова Корюківської громади Ратан Ахмедов розповів, що вони щороку направляють лист-запрошення на заходи вшанування до посольств Німеччини та Угорщини. З його слів, Німеччина відвідує і підтримує Корюківку майже щорічно. Щодо Угорщини, то Ратан Ахмедов каже, що "угорці навіть жодного разу не відреагували на наш лист".
Читати ще
Читати ще
Висота, яка завжди зустрічає ворога: бої у Новоселівці у 1941 та 2022
