Після жовтневого перевороту 1917 року доля багатьох панських маєтків невтішна. Їх руйнували, палили, грабували, заганяли в них свиней… Садиби, яким пощастило більше, використовували як гуртожитки, навчальні заклади, клуби.
Панський маєток у селі Пекарів на Сосниччині зберігся, але нині стоїть пусткою. Причому дах, вікна, двері, внутрішнє оздоблення – умовні. Між тим, стіни ще міцні, бо зведені з добротної деревини. І якісні дерев’яні колони перед входом збереглися. ЧЕЛАЙН якось розповідав про цей маєток в одній зі своїх публікацій, а також інформував, що будівля може отримати друге життя: львів’яни, які начебто займаються збереженням культурно-історичної спадщини, мають намір відродити маєток. Для цього депутати селищної ради навіть змінили статус споруди – із «приміщення школи» на «нежитлову будівлю». Але на той час особливих зрушень у справі не відбувалося.
Однак не так давно про старий панський маєток знову заговорили. Мовляв, краща доля його таки очікує.
Об’єкт проданий восени 2023 року Сосницькою селищною радою і не перебуває в комунальній власності, а належить фізичній особі, яка представляє «Спадщину UA».
«Наразі жодні роботи там фізично не почалися. Хоча відновлення планується. Люди, які хотіли його відновлювати, викупили цей маєток за більш ніж 200 тисяч гривень. Тож нині це – приватна власність. Власники займаються історичними вишукуваннями і, ймовірно, займаються підготовкою до реставрації», – пояснив Андрій Портний, голова Сосницької громади.
Сосничанин Андрій Ткач, який цікавиться історією рідного краю, розповів, що маєток дійсно був величним.
«Маєток – двоповерховий, цікаво, що грубки в ньому були двоповерхові й обкладені гарними кахлями. Гвинтові сходи були, щоправда, нині вони поруйнувалися. У будівлі також особливий підвал. Місцеві розповідають, що навіть коли велика вода підходила до панського маєтку, підвал ніколи не затоплювало. А в дворі з парадного боку росли унікальні дерева, зокрема верба пахуча, якої не так багато в Україні.
У дворі стояли спеціальні грубки, щоб варення варити. Є навіть фотографія, як це відбувалося», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначив Андрій Ткач.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові був свій Азаров: історія про керівника міста в період нацистської окупації
Після 1917 року маєток став школою для сільських дітей. Після закриття школа стояла зачинена. Але знайшлися люди, місцеві і сторонні, які проникли до будівлі та почалося грабування школи та занепад. І покрівля пропадала, і всередині всілякі сумнівні люди влаштовували пожежі, можливо, грілися, чи з якоюсь іншою метою розпалювали багаття. Там чимало слідів їхньої діяльності. Руйнування почалося ще до того, як Пекарівська сільська рада увійшла до об’єднаної громади.
Андрій Подвербний, чернігівський історик, розповідав, що господар Пекарівського маєтку Григорій Карпович Долинський (1722 – 1799) був доволі відомим представником знатної козацької старшини часів пізньої Гетьманщини. Його батько та дід займали високі посади в козацькому війську.
«Сам Григорій зробив непогану кар’єру за часів правління останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського: від звичайного канцеляриста дослужився до полкового осавула Ніжинського полку, а пізніше став бунчуковим товаришем, тобто увійшов до кола козацької старшини найвищого рангу. Під час своєї служби завідував поштовими та різними господарськими справами. Після звільнення зі служби, яка збіглася фактично з часом скасування Катериною II гетьманства в Україні, залишався близькою людиною до Кирила Розумовського. Також Долинський відомий тим, що змагався за відновлення автономних прав України. Це проявилося під час виборів 1767 року до імперської законодавчої комісії, коли Долинського було обрано представником від Ніжина і Батурина, що спричинило конфлікт із дуже впливовим на той час очільником т.зв. Малоросійської колегії Петром Рум’янцевим. За це Долинський навіть потрапив під слідство, проте пізніше помирився з Рум’янцевим, і навіть зробив непогану кар’єру на державній службі російської імперії – від батуринського підкоморія в чині надвірного радника до голови земського суду Новгород-Сіверського намісництва в чині дійсного статського радника. Після відставки у 1790 році ще деякий час працював суддею в Чернігові, а роки старості доживав у Пекарівському маєтку, що після його смерті перейшов нащадкам», – розповів історик.
Ірина Осташко
