Через повномасштабне вторгнення у 2022 році багато людей не хочуть святкувати Новий рік та Різдво. Вони аргументують це тим, що празник – не на часі.
Але психологи притримуються іншої думки: свята є частиною нашої життєвої рутини. Тому навіть попри втрати, блекаути та тривоги радять реалізувати традиції з урахуванням цьогорічного контексту.
«УП.Життя» запитала у психологинь Наталії Глинянюк та Дар’ї Панченко про:
- сором і провину через святкування у війну;
- чому не варто ставати Грінчем для самих себе;
- доречність святкування при втраті;
- організацію святкового настрою та столу;
- подарунки для дітей і дорослих.
Не варто красти свято у самих себе
«Багато українців переповнені відчуттям провини: хтось не на фронті й винуватить себе, хтось, можливо, вважає, що мав би більше допомагати ЗСУ тощо.
Це почуття досить складне, а його переживання – їдке. Воно дуже часто змушує ставити собі питання та сумніватися: а чи маю я право на певні речі? Чим більше людина відчуває почуття провини, тим більше вона намагається взяти ситуацію під контроль«, – каже психологиня Наталія Глинянюк.
Вона пояснює: в ці моменти людям, які поглинуті почуттям провини, може здаватися, що святкування Нового року – це геть неправильно у сучасних реаліях. Звідси в голові виникає режим «покарання», тобто рішення позбавити себе свята.
Саме тому, на думку психологині, у соцмережах активно ширяться дописи про те, що святкувати цьогоріч Новий рік або Різдво – недоречно.
«Відчуття провини треба усвідомлювати, говорити собі вголос про це. Воно не повинно людину їсти зсередини, виснажувати емоційно. Оце страждання тільки ворогу на руку.
Не треба «відвойовувати» свята у загарбників: треба робити так, як ми вважаємо за потрібне», – додає фахівчиня.
Свято як рутина для мозку
Психологи радять: варто визначитися, чи це свято для мене, моєї сім’ї, чи є воно традицією.
«Тут є суто психологічний контекст: Наш мозок сприймає циклічну рутину, як знак «все добре». Наприклад, зійшло сонце, людина прокинулась, вмилась, попрацювала, повернулась додому, повечеряла і лягла спати.
Свято – це теж циклічна рутина. Наприклад, Новий рік, Різдво, день народження тощо. Якщо люди звикли його святкувати, то різке «скасування» празника для мозку буде сигналом про небезпеку і різко підвищиться рівень тривоги«, – розповідає Наталія.
Психологиня наголошує, що це особливо стосується дітей. Якщо вони вже пам’ятають Новий рік та згадують величне свято, забирати його певною мірою небезпечно для їхньої психіки.
«Безумовно, свято треба трансформувати і адаптувати під нові реалії. Але сама змога зібратися у родинне коло, підтримати один одного, відчути цінність цих моментів, коли попри все ми можемо бути разом.
Це великий ресурс як для дорослих, так і для дітей, який показує, що є острівок безпеки, куди можна занурюватися«, – зазначає Дар’я Панченко.
Підготовка та святковий настрій
«Мені здається, що свято не міняється. Для когось це традиція, для когось це великий натхненний процес з підготовкою, подарунками, столом тощо. Воно і має продовжувати бути таким для людини в суб’єктивному контексті«, – каже Наталія.
Психологи нагадують, що свято – це не лише про підготовку або святковий стіл.
«Цьогоріч – це про рух у своєму темпі та святкуванні у тому масштабі, який ми зараз можемо для себе створити і витримати.
Раджу спробувати сприймати це як гру і виділити для себе цінності: мені важливо мати 5 чи 12 страв на столі, чи мені важливіше провести час із родиною, відчути душевний спокій«, – пропонує Дар’я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новорічний стіл цього року подорожчає на 40-50%
Вона додає, що відключення світла теж варто сприймати як елемент гри і можливість створити затишок.
Наприклад, купити якусь красиву різдвяну свічку або гірлянди на батарейках, чи якийсь смішний ліхтарик.
«Новий Рік, Різдво – це момент віри в чудо, момент віри в найкраще і, я думаю, що людям, як ніколи, зараз треба мати можливість доторкнутися до цього моменту, переключити свою увагу і повірити, що отам от далі, за Новим роком, життя теж продовжується», – зазначає психологиня.
Подарунки для дітей і дорослих
Психологині одностайно кажуть: дорослі люди домовляються про подарунки, тож так само можуть вирішити не дарувати їх цьогоріч.
Наталія Глинянюк радить слухати дитину та її роздуми, почути її суб’єктивну оцінку.
«Нам деколи здається, що дитина це така, як я, тільки трохи менша і менше розуміє. Насправді це зовсім інший світ, який інколи зовсім по-іншому інтерпретує реальність.
Для того треба говорити з дитиною, не переконувати її, а з’ясовувати, як це для неї, що це для неї? Бо може дитина скаже, що вона заслуговує на подарунок, а може запропонує відправити його на фронт«, – пояснює психологиня.
Як приклад, Наталія розказала історію зі свого дитинства.
До сім’ї майбутньої психологині, яка жила на території Західній Україні, приїхали родичі з іншої частини СРСР. Це було взимку, у період свят. Діти розповідали один одному, що їм подарував Святий Миколай. А родичка Наталії не отримала подарунка, бо для її батьків це не було святом.
Коли прийшла її мама, дівчинка запитала, чому це її Миколай оминув. Жінка подивилась на дітей навколо і стала голосно розказувати, що жодного Миколая не існує – усі подарунки поклали батьки дітям під подушки чи в чоботи. Дівчинка вислухала, а тоді запитала: «То всім дітям батьки подарунки поставили, а ти мені – ні?»
Психологиня наголошує, що часом відсутність подарунка дитина може сприйняти як те, що її не люблять, а її життя не має значення.
Фахівчиня Дар’я також радить запитати дитину, але все одно створити хоча б символічні сюрпризи та подарунки.
«Це можуть бути, не знаю, мандаринки чи цукерки, щось дуже легеньке та простеньке. Не обов’язково подарунки на тому рівні, які вони були раніше. Але варто зберегти момент чуда настільки, наскільки це можливо для нас по ресурсу«, – каже вона.
Відсутність чи втрата за святковим столом
Наталія Глинянюк зазначає, що кожне окреме свято має свою особливість та контекст подій, які трапилися з тими, хто зібрався за одним столом.
«Коли люди цьогоріч сядуть за новорічний стіл, у святкування буде своя особливість. Можливо, хтось плакатиме за кимось з друзів чи близьких. Хтось – через втрату знайомих чи рідних. Свято не обов’язково має бути надзвичайно радісним. Це більше про те, щоб зібратися разом та провести спільно час«, – каже психологиня.
Але лишатися на самоті у своєму горі чи провести час з близькими – свідомий вибір кожного.
Наталія зазначає, що ми, наше життя і свято – набагато більше, ніж війна. Бо війна має початок і кінець, а ми її возвеличуємо до чогось більшого і намагаємось себе в чомусь утиснути.
«Втрата насправді нікуди не дінеться, і людина, яка проживає це, точно буде у своїх почуттях. Я вважаю, що людина «гріється об людину» теплими, щирими стосунками з обіймами, розумінням, мовчанням та відчуттям, що ми разом з цим впораємося.
Тож переживати почуття втрати поруч з близькими – не легше, якось інакше, з розумінням, що ти не сам у тому горі«, – пояснює Дар’я.
Вона додає, що свято – це додаткова можливість зберегти цінність людей, які зараз на фронті. Як для дорослих, так і для дітей важливим є усвідомлення, що когось за святковим столом немає, але ми його чекаємо.
«Треба святкувати з пам’яттю про всіх, хто не з нами, і продовжувати жити. Можливо – з болем у серці, з відчуттям втрати, з сумом.
Гадаю, наші захисники і захисниці як раз таки і борються за те, щоб наше життя тут продовжувалося«, – каже психологиня.
–
