Кажуть, що в XXI столітті вже не залишилося родових таємниць і скарбів. Уже, нібито, все знайдено і розшукано. Але, виявляється, не так сталося як гадалося – в Чернігові залишилося таємниць чимало! І ходимо ми повз, не відаючи, що перед нашим поглядом одна з них.
Модний район
Є в нашому місті район, який називають «П’ять кутів». Колись на цьому роз’їзді була торгова площа селянського ринку. Торгували там селяни з усієї округи. Шумно було і людно. Недалеко і поштовий двір розмістився. Район чимось нагадував нинішній Центральний ринок. Навіть зараз можна ще побачити в цих краях забиті двері з боку вулиці, що ведуть в старі приватні будинки, які були раніше магазинами і різного калібру лавками. Селилися в окрузі цієї знатні люди. Одним з них був начальник жандармерії.
Побудував він собі великий будинок, який до цих пір знаходиться на вулиці Боднарука. Будинок для тих часів був дуже великий. Величезний (до 40 метрів квадратних) зал, спальні, ванна кімната, оздоблена плиткою (адже була вже і каналізація), та ще й другий поверх з балконом-терасою, щоб влітку чаї пити і в карти грати! І це не рахуючи кухні, веранди та інших дрібних приміщень. А в напівпідвалі жила численна прислуга.
Влада змінилася…
Височить тепер жандармський будинок, нічим не примітний для перехожих. І складно повірити, що сто років тому це була одна з найсучасніших і модних будівель! І відкритий парадний ганок, що виходить на проїжджу частину (тепер зашито в стилі радянського балкона), і балкон, – були предметом заздрості. А чого вартий сад розміром в цілий гектар! Красиво жили, що сказати.
Однак революція 1917 року все змінила. Жандарм емігрував. А його будинок перетворився в державну лабораторію ветеринарної медицини. Будівля-то капітальна і не маленька. Після 1945 року заселили в цей будинок простих громадян, поділивши його на шість квартир. Так як опалення було пічне, а в деяких квартирах навіть камінне, вирішили незабаром зробити капітальний ремонт. Та робота виявилася не проста.
Стіни були складені на такому розчині, що вирубка одного вікна займала до трьох днів. А ось коли валили грубку в підвалі під верандою, то виявили вмуровані в стіні шпагу і глиняний горщик! Шпага пронизувала горщик зверху до низу.
А скарб досі там
Навіть малограмотному зрозуміло, що це вказівний знак, але куди? Шукали-шукали, та так нічого і не знайшли. Заклали входи в той підвал, так і залишили. Минув час і в 1980 році з’явився в наших краях син того самого жандарма, господаря будинку. Походив він навколо родового гнізда. Подивився. Поспілкувався з мешканцями. Так ось і фразу зронив: «А грошей ніхто під час ремонту не знаходив? Повинні бути десь. Батько казав, що повинні». Так, поблукавши, і подався на нову батьківщину. А таємниця скарбу залишилася.
Живуть там люди досі. Змінюються мешканці. Забувається історія про той прихований скарб. Однак кажуть, що все таємне колись стає явним. Може, і скарб просто чекає свого часу.
Анатолій Ярошенко, тижневик «Еспрессо», №13 (99)
Сторінка «Старий Чернігів»
