За інформацією: Суспільне Чернігів.
Болдина гора в Чернігові. Суспільне Чернігів
У Чернігові на Болдиній горі є залишки старого кладовища. У різних формах воно існувало ще з часів Русі. Останні могили датовані серединою ХХ століття. Більшість із них — занедбані. Але є одна, до якої часто приходять віряни з проханням здійснити мрію чи полегшити життя. Вона має вигляд звичайного поховання: білий металевий хрест, гранітний надгробок, квіти. На табличці – напис "схимонах Герман", цитата з Біблії та фото чоловіка.
Що відомо про могилу, біля якої моляться люди? В архівах та усних розповідях відповіді шукала Наталія Найдюк.
На Болдиних горах людей ховали з часів Київської Русі
Болдині гори — це місцевість на правому березі Десни в Чернігові. З дохристиянських часів тут було курганне кладовище. Перша літописна згадка місцевості датована 1069-м роком: монах Антоній Богородичний заснував тут монастир.
Максим Блакитний . Наталія Найдюк
Історик та керівник Чернігівського обласного історичного музею Максим Блакитний розповідає, що з часів Русі тут залишилися кургани "Гульбище", "Безіменний". Через те що тут були монастирі, місцевість вважалася святою.
"Чоловічий Іллінський монастир діяв до кінця XVIII століття. Із його закриттям церква стала парафіяльною. До неї входили мешканці Лісковиці, а також сіл Гущин та Жавинка. Тобто люди хрестили дітей, брали шлюб, сповідалися, тут відспівували покійників. Частково збереглися метричні книги 1880-1917 років. Відомо, що церква налічувала 1500-1600 парафіян. Це були селяни, міщани, збіднілі козаки та дворяни. У ті часи на цьому кладовищі могли ховати служителей церкви, монахів, а також заможних людей. Місце для поховання було недешевим, також потрібен був дозвіл влади. Більшість містян у той час ховали на загальному кладовищі – зараз його називають Руським чи Петропавлівським”, – розповідає Максим Блакитний.
Занедбані старі могили на Болдиній горі. Наталія Найдюк
З відомих людей у XIX-XX столітті на кладовищі Болдиної гори поховали етнографа-фольклориста, громадського діяча Опанаса Марковича, він також був першим чоловіком письменниці Марка Вовчка.
Могила Опанаса Марковича. Наталія Найдюк
Через яр від нього, на краю гори поховали письменника Михайла Коцюбинського та його дружину Віру. Навколо збереглися кілька могил невідомих широкому загалу людей: за деякими ще доглядають родичі, але в більшості час уже стер імена та роки життя.
Могила Михайла Коцюбинського знаходиться через яр від Марковича. Наталія Найдюк
"Герман за життя допомагав людям. Продовжує це робити вже з іншого світу"
Могила з написом “Схимонах Герман”, до якої приходять помолитися віряни. Наталія Найдюк
Могила з написом “Схимонах Герман” та фотографією чоловіка – одна з найбільш відвідуваних на Болдиній горі. Тут сучасний металевий хрест білого кольору, огорожа, на самій могилі – гранітна плита. Біля поховання – плитка, є місце для квітів. Хтось на літо приніс кімнатні рослини, прикрасивши штучним цвітінням.
Серпневого вечора біля хреста читають молитву дві жінки років 40-50. Вони назвалися Марією та Оленою. Через приватність не бажають фотографуватися. Марія розповідає:
"Я знаю про Германа від своєї тітоньки. Вона померла три роки тому, їй було 78. Вона особисто його не знала. Але казала, що він помер в один час із Лаврентієм Чернігівським. Це десь 1950-1951 роки. Тітонька часто до нього зверталася з різними проханнями, скаргами, потребами. Казала, що після цього їй приходили ідеї, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Причому ідеї, думки — абсолютно їй не притаманні – виявлялися правильними. Я почала ходити до Германа десь із 2000 року. Пам’ятаю: тут стояв звичайний блакитний хрест, написів не було, фотографії теж. Вона пізніше з’явилася".
Олена додає, що про Германа знають за межами Чернігова. Про цю могилу їй розповідали люди у Сновській та Варвинській громадах.
"Тітонька казала, що Герман за життя був прозорливий (передбачав майбутнє, — ред.). Підказував людям, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Виходить, люди радяться з ним і після смерті. Моя тітка була науковицею. У часи СРСР до релігії було неоднозначне ставлення, були часи, коли одна церква працювала. Тітонька не могла приходити сюди відкрито, усе робили потайки. Подробиць про Германа особливо не розповідала. Але я скажу так: до порожньої криниці люди не ходять", – додає Марія.
Олена Горелько. Наталія Найдюк
Інша чернігівка Олена Горелько часто гуляє Болдиними горами на самоті. Каже, бачить біля могили людей різного віку, приходять навіть родини з дітьми.
"Мені про Германа розповіла знайома років десять тому. Я звертала увагу, що могила доглянута, тут багато квітів, лілії сортові. Люди переповідають, що це був святий. Герман за життя допомагав людям. Продовжує це робити вже з іншого світу. Тут кожен просить про своє. Є традиція залишати (на могилі, — ред.) монетку як подяку за допомогу. Я сама колись просила для себе полегшення в житті. Важкий період був. І знаєте, може, це збіг, а може, і справді то він допоміг", – з легкою посмішкою каже Олена.
"Юродивий" старець чи єпископ у вигнанні: дві легенди про Германа
Поспілкувавшись з істориками, екскурсоводами та місцевими, які відвідують могилу, можемо чітко виділити дві історії-легенди про монаха Германа. Одна частина людей сприймає монаха як чоловіка, що жив і помер до 1917 року. Він був мандрівником, можливо, психічно хворим або вдавав із себе такого, мав дар передбачення. Таких людей ще називали "юродивими". Друга частина вірян говорить про нього як про священника, монаха, який доживав віку в Чернігові. Помер після Другої світової війни.
Екскурсоводка та медійниця Олександра Федоренко каже, що вперше про могилу Германа її запитали самі туристи.
Олександра Федоренко. Наталія Найдюк
Коли вона почала цікавитися, ким був цей монах, то виявилося — історичних даних немає, а розповіді – суперечливі. Хтось називає його Германом, хтось Гермогеном. Так само в Олександри викликає питання напис "схимонах" — це найвищий ступінь чернецтва, коли людина повністю зрікається світського життя. Такі монахи ходять у схимі – одязі з капюшоном. На фото ж – чоловік із непокритою головою. На думку Олександри, або Германа взагалі не існувало, або він не був схимонахом.
"Історія загалом вкладається в романтизм кінця XIX – початку XX століть. Жив до революції 1917 року, був мандрівником. Останні роки перебував у Чернігові в будинку для бідних. За ним доглядала і вважала своїм духівником незаміжня жінка, що мала якийсь титул. Потім щось із ним трапилося: чи то під коня потрапив, чи інфаркт стався. Він помер, не дійшовши ані до монастиря, ані до притулку. Ця жінка його опізнала, придбала місце для поховання на Болдиній горі. До кінця життя вона за нею доглядала. Це така типова легенда. Схожі є в Седневі про Гриця Золотюсінького, але то ж хоч реальна постать. А про Германа я не зустрічала жодних документальних свідчень", – розповідає екскурсоводка.
Інша легенда говорить про те, що монах Герман помер у 1950-1951 роках. Учасники Білоруської автокефальної православної церкви (БАПЦ) вважають його своїм.
Святослав (Логін). Святослав (Логін)"За нашими даними, це був єпископ, висвячений в роки Другої світової війни. БАПЦ вийшла з тіні у 1942 році. Це були часи окупації, коли німці дозволили діяльність різних церков. Потім у Білорусь зайшли радянські війська. Багато духівництва відступало з німцями. Деяких священників висвятили в єпископи й залишили в Білорусі. Герман був одним із них. Якийсь час він жив у Жировицькому монастирі. У 1947 році його заарештували за участь в БАПЦ. Герман захворів на туберкульоз. Згодом його відпустили, проте заборонили жити в Білорусі. Так він і приїхав у Чернігів у 1948-1949 роках, тоді чимало людей так їхали сюди. Служив у Троїцько-Іллінському монастирі. У КДБ знали, хто він, тому запроторили у психлікарню. Там він і помер у 1950 році. Монахи поховали його біля монастиря на Болдиній горі", – розказує архієпископ БАПЦ Святослав (Логін).
Він додає, що свого часу черниця, на ім'я Вероніка, з Єлецького жіночого монастиря в Чернігові збирала інформацію про схимонаха Германа, аби його канонізували. Але дізнавшись, що це єпископ БАПЦ, справу загальмували.
Черниця Вероніка дійсно жила в монастирі в Чернігові. Її досі там пам’ятають. Однак, за словами черниць, вона 20 років тому виїхала до Москви. Про те, що Вероніка збирала дані про Германа, ніхто з монашок не підтвердив. Так само й архієпископ Святослав не бачив документів, які б доводили реальність існування схимонаха Германа чи взагалі священника БАПЦ середини XX століття, який мав би таке ім’я.
Історія життя схимонаха Германа живе в усних розповідях чернігівців. Час та домисли могли дещо спотворити її. Та з цих розповідей можна знайти й історичне підґрунтя. Річ у тім, що в Чернігові з 1920-1930 роках існувала "катакомбна" церква. Так називали релігійні громади та течії, які служили в підпіллі через переслідування радянської влади. Учасником такої церкви був і схиархимандрит Лаврентій Чернігівський (Проскура). Історик Віталій Шумило досліджував його біографію та життя інших монахів, священників, черниць цієї течії в Чернігові. Багатьох із них арештували чи вбили.
Сам Лаврентій у 1930-1940-х роках жив у будинку чернігівки Олени Голоти біля Болдиної гори. Там же проживали й деякі черниці, яких згодом репресували. Герман міг належати до такої "катакомбної" церкви. Тому й з’явилися нашарування спогадів місцевих про доживання віку у світської людини, про репресії, життя та смерть поряд з Лаврентієм. Останній помер 19 січня 1950 року.
Пошуки істини в архівах
У пошуках бодай якоїсь згадки про схимонаха Германа ми зверталися до кількох архівів. У Чернігівській єпархії УПЦ МП розповіли, що не мають архівів з повоєнних часів. Ці документи ще за радянської влади передали в Санкт-Петербург. Там, зокрема, свого часу шукали інформацію про Філарета Гумілевського.
Дані про людину з Білорусі чи священника з розладами психіки могли б бути в архіві обласної психоневрологічної лікарні. Але там запевнили, що історії хвороб зберігають 25 років, а потім їх знищують. Тому наразі в установі немає документів періоду після Другої світової.
Так само неможливо встановити, кого саме ховали на Болдиній горі під час і після Другої світової. Історики кажуть, що записів немає.
Частково про поховання дорадянських часів можна дізнатися з метричних книг Іллінської церкви, яка була парафіяльною. Там, зокрема, знаходимо дані про поховання позаштатного священника та сина псаломщика.
Скріншот із метричних книг Іллінської церкви, які свідчать, що працівників церкви ховали на Болдиній горі на початку ХХ століття. Скріншот із метричних книг Іллінської церкви
Скріншот із метричних книг Іллінської церкви, які свідчать, що працівників церкви ховали на Болдиній горі на початку ХХ століття. Скріншот із метричних книг Іллінської церкви
У Державному архіві Чернігівської області ми вивчали документи на релігійну тематику, які там збереглися. Вони стосуються конфіскації церковного майна, зведення щодо діяльності різних релігійних течій в області, є документи Троїцько-Іллінського жіночого монастиря тощо. На жаль, жодних згадок про монаха чи священника з іменем Герман чи Гермоген немає.
Архівні документи, де вказані імена священнослужителів Троїцько-Іллінського жіночого монастиря. Наталія Найдюк
Архівний документ, де вказані імена священнослужителів Троїцько-Іллінського жіночого монастиря. Наталія Найдюк
Архівний документ, де вказані імена священнослужителів Троїцько-Іллінського жіночого монастиря. Наталія Найдюк
Також в архіві зберігаються акти РАЦСу про смерть. Вивчивши 1947-1948 роки, вдалося знайти факти смерті кількох білорусів, людей із психлікарні та безхатьків, деякі з них були хворими на туберкульоз. Однак немає доказів, що хтось із цих людей міг бути монахом Германом. Записів про смерть священника в ці роки у Чернігові не знайшлося.
Довідки про смерть пізніших років наразі зберігаються в архіві РАЦСу. Однак, аби отримати інформацію звідти, потрібно знати справжнє ім’я людини. Так само справжнє ім’я потрібно для пошуку в галузевому державному архіві СБУ. Там, потенційно, може бути справа монаха Германа, якщо він дійсно був репресований.
Легенда, в яку вірять місцеві
Історик, археолог і колишній керівник Антонієвих печер Володимир Руденок стверджує, що постать схимонаха Германа – лише легенда. Чоловік каже, що на власні очі бачив, як формувався культ.
Фотографія схимонаха Германа на могилі на Болдиній горі. Наталія Найдюк"Я пам’ятаю цю могилу зі школи. Нічого там не було, хрест без напису стояв, залізний, із труб зварений. Фото і табличка з’явилися в 1990-х або й на початку 2000-х. Особливість цієї могили в тому, що хрест знаходиться не в головах, а в ногах. Думаю, через це могилу обрали для поклоніння. Насправді ж розташування хреста – це просто звичай певної місцевості. Я пам’ятаю, як біля могили ходили монахи чи священники, не знаю яких конфесій. Вони й придумали цю легенду. У різний час казали, що там священник похований, потім – ієромонах. Потім казали, що то білоруський єпископ. Ім’я Герман чи Гермоген пізніше з’явилося. Я вважаю, це все вигадка", – каже Володимир Руденок.
І додає, що коли біля могили почали збиратися монахи-мандрівники, він ходив у єпархію, аби дізнатися, хто там похований. За словами Руденка, покійний митрополит Чернігівський та Ніжинський Антоній (Вакарик) так само нічого не знав ані про монаха Германа, ані про ту могилу.
"Немає жодних свідчень, хто там похований. Ці могили часів Другої світової війни й одразу після неї. Там є люди, які потрапили під бомбардування й загинули. Потім низка поховань зникла, бо кладовище нерегульоване. А частина залишилася, бо люди почали туди ходити, привели до ладу, казку розповіли. Але це все не підтверджено ніким і нічим. Повірте мені, це була моя територія, я ходив усюди, дізнався. Немає конкретних фактів", – каже Руденок.
Заступник завідувача наукового відділу "Антонієві печери" НАІЗ "Чернігів стародавній" Олег Васюта теж пам’ятає це місце, коли там була звичайна могила. На паломників історик звернув увагу у 2010-х роках. До могили приходять як постійні послідовники, так і нові люди, бо час від часу у працівників печер запитують шлях до поховання Германа.
Олег Васюта. Наталія Найдюк"Іноді не треба офіційно проголошувати святість – це люди самі роблять. Наприклад, Феодосій Углицький, покровитель Чернігова, помер у 1696 році. А канонізували його лише за 200 років після смерті. Люди вірили в цілющість його мощей усі ці 200 років. Культ навколо могили Германа міг створитися, лише якщо щось відбулося безпосередньо на могилі або хтось знав цю людину і вона за життя чимось відзначилася", – вважає Олег Васюта.
Версія про смерть Германа у психіатричній лікарні історик називає дивною, оскільки в такому випадку було мало шансів поховати його на Болдиній горі.
Виходить, що задокументованих даних про ченця Германа знайти не вдалося. Так само як і документів, які б вказували, хто похований у тій частині Болдиної гори.
P.S. Олена Шеремет два роки тому перенесла інсульт. А торік дізналася про могилу Германа. Відтоді приходить сюди молитися і просити про здоров’я. Каже, стає легше. І їй не потрібні докази чи біографія монаха. Жінка впевнена, що віра – це щось сильніше за факти чи записи в архівах.
Читати ще
Читати ще
Страву «Тушений гурок» внесли до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Чернігівщини
Читати ще
Досліджував Антонієви печери, шукав останки солдат, був партизаном: яким пам’ятають Герарда Кунєцова
