Повномасштабне вторгнення стало неабияким стресом для всіх українців. Навіть більше, воно поділило життя на «до» і «після». Зокрема, чимало чернігівців у пошуках порятунку змушені були виїхати за кордон і вже там вчитися жити по-новому.
Це стосується й Анастасії Конопацької, яка призвичаюється до життя в Румунії, але водночас мріє про повернення додому. Про це й не тільки – в розмові з Анастасією.
Анастасіє, чи правильно розумію, що ваше життя з дитинства постійно супроводжує творчість?
Так. Із дитинства я любила малювати, писати вірші, вигадувати історії й інші творчі заняття, брала участь у проєкті «Жива шафа». У п’ять років вступила до музичної школи № 2 імені Євгена Богословського, також навчалася в чернігівській загальноосвітній школі № 3. Після дев’ятого класу вступила до Київського державного музичного ліцею імені Лисенка, який закінчила в 2023-му. Зараз готуюся вступати до музичної академії.
Повномасштабне вторгнення змінило життя всіх. А що ви в той момент відчували?
Мене війна застала в Києві. Втім, особливо сильно я відчувала страх за рідних і друзів у Чернігові. Пам’ятаю також, що був жах від новин і невідомості. Повномасштабне вторгнення дійсно перевернуло моє життя з ніг на голову, і це ще м’яко кажучи.
Нині ви за кордоном. Чи важко призвичаїтися українцям до тамтешнього життя?
Так, я – в Румунії, місто та люди чудові, призвичаїлася, але морально важко, і я щодня думаю про поїздку додому. Зате моя сім’я зі мною і це неймовірно радує. До того ж тут велика українська спільнота, що теж допомагає почуватися краще.
.
