За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Танцює та бігає на протезі у 74 роки. Любов Прочухан з села Анисів на Чернігівщині у березні пішла доїти корів. В той день російський літак скинув на ферму кілька бомб. Жінка отримала поранення та втратила частину ноги. Завдяки волонтерам з Києва вона потрапила на протезування та реабілітацію до Австрії.
Позитивна і завжди усміхнена: за це Любов Миронівну полюбили австрійські лікарі й ставили її у приклад іншим українцям, що втратили кінцівки.
Любов Миронівна. ФОТО: Суспільне Чернігів
Жінка отримала поранення 21 березня. Тоді росіяни на ферму скинули чотири авіабомби. Вона в той день вперше прийшла допомагати доїти корів, адже кілька місцевих доярок разом із сім’ями виїхали з села. Тоді вдалося надоїти 100 літрів, це молоко безкоштовно роздавали місцевим, з нього ж жінки готували сир для військових.
Зруйнована ферма. ФОТО: Суспільне Чернігів
Жінка вже сіла на велосипед та почала від’їжджати від ангара, як пролунав вибух.
"Я не пам’ятаю нічого, тільки шум, і з сараю чорний дим повалив. Воно у сарай попало і сюди хвилею вибило. Я впала, потім думаю, ага, казали треба котитися, а потім думаю, куди ж котитися, стіни ж нема. Я зразу себе перевірила, де що в мене не так, нога чую, що не слухає".
Любов Миронівна. ФОТО: Суспільне Чернігів
Від осколкових поранень тоді загинули майже вісім десятків малих телят, 60 новонароджених і понад чотири десятки корів.
Загиблі тварини. ФОТО: Суспільне Чернігів
Швидка забрала жінку до найближчої лікарні, у Куликівку.
"Там я пролежала 10-11 днів, а потім заходить молодий, красивий хлопець бородатенький такий: "Я — Славик", кажу, ну і добре, що ти Славко", – розповіла Любов Миронівна.
Киянин В’ячеслав Запорожець виявився керівником фону "Центр спасіння життя". Він працює із військовими та цивільними пораненими. У березні та квітні він разом з іншими волонтерами вивозив важкопоранених з Чернігова та області.
"В один з днів я зайшов в лікарню, у нас було місце вільне у швидкій. Кажу, у вас є поранені? І лікар каже, є бабуся, але вона добре себе почуває. Я підійшов, дивлюся. Що не дуже добре у неї все з ніжкою. А він мені каже, не потрібно везти до Києва, вона через тиждень буде плигати. Ні кажу друже, я її забираю", – сказав волонтер В’ячеслав Запорожець.
В’ячеслав Запорожець. ФОТО: Суспільне Чернігів
Жінку транспортували до "Охматдиту".
"Там відразу зробили МРТ, прийшов травматолог і каже, що там вже гангрена. Завжди так при осколкових пораненнях кінцівок".
Любов Миронівна у лікарні. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Ввечері приходить професор, показує мені на мобілці, оце така рана і я бачу, що ниточки стирчать, сухожилля. Каже, треба видаляти. Ну треба, так треба. Вони 7 числа взяли. А я така любопитна, вони задрали мені ногу і обробляють, а я дивлюся, що ви робите. Вони тоді раз – фіранку закрили. Кажу, що закрили, щоб я не підглядала? Отут мене оперують, поруч на іншому столі інших оперують, надивилася – це жахи. Тобто ви були у свідомості? – У свідомості, навіть чула, як ножівкою мені кістку пиляли. Чую чигирк-чигирк, думаю пилкою пиляєш, пиляй-пиляй. Думаю, у людей гірше, а в тебе тільки трохи ноги немає, єрунда", – каже Любов Миронівна.
З того часу жінка не раз демонструвала свою мужність, витривалість та заряджала усіх навкруги своїм оптимізмом.
На протезування та подальшу реабілітацію у серпні В’ячеслав відправив жінку до Австрії. Там вона провела місяць, навчаючись ходити на протезі.
"Була зарядка, треба було перекочуватися через голову, з протезом, вони вчили як падати. Я кажу, я оце в 74 роки і мені через голову перекидатися? Він каже: "Так, так". Треба, значить треба. В баскетбол, в кошик м’яча кидати. Він мені подає м’яч, я десять раз бах, нате вам. Хода в 10 годин, спорт об 11, о 12 обід, потім о 13 ще що-небудь, о 15 масаж робили. Ще був басейн, так в мене купальника не було, в басейн не ходила", – розповідає жінка.
Любов Миронівна. ФОТО: Суспільне Чернігів
В день виписки Любов Миронівна станцювала на протезі для австрійських лікарів.
Танець в день виписки. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Вона синок мене називає, каже синку. Я так рада, що мені кінцівку відрізали: я побула у Відні. Мені робили масаж, зачіску. Це заслуговує уваги і поваги. Я показую її приклад усім хлопцям. Багато хто втрачає кінцівки, вони дуже сумні, депресія. ПТСР, я зажди показую бабусю", – розповів В’ячеслав Запорожець.
В’ячеслав Запорожець з Любов’ю Миронівною. ФОТО: Суспільне Чернігів
За його словами, через рік на Любов Миронівну очікує зміна протеза на більш функціональний.
Тепер бабуся мріє, щоб до весни Україна перемогла у війні. Адже тоді вона зможе спокійно саджати город.
Детальніше дивіться у сюжеті:
