За інформацією: Суспільне Чернігів.
Дмитрій Ященко та орден «Золота Зірка». Дмитрій Ященко
29-річний Дмитрій Ященко з Чернігівщини, маючи при собі три гранати та один ріжок з набоями, півтори години відбивав штурми російських військових. Було це біля Покровська на Донеччині, коли боєць під час одного з боїв на п'ять діб залишився сам на позиції.
Протягом цього часу без води, їжі та зв’язку Дмитрій з позивним "Ірландець" знешкодив щонайменше 10-х військових РФ. Це сталося під час першої ротації військового на передову, яка тривала понад 2,5 місяці.
Після цих подій бійцю 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Дмитрію Ященку присвоїли звання Герой України та нагородили орденом "Золота Зірка".
У коментарі Суспільному Дмитрій розповів, що росіяни навіть не здогадувалися, що він на позиції залишився сам, та викликали підкріплення через рацію. Чи вірив "Ірландець", що вибереться живим, чи був полон варіантом для нього та як йому вдалося вибратися — детальніше про це читайте у матеріалі Альони Марчан.
Я був готовий у будь-який момент піти служити
Дмитрію Ященку 29 років. Він родом із села Мохначі Чернігівського району. Після закінчення училища деякий час працював у лісництві. Його старший та молодший брати наразі теж несуть службу у війську.
Дмитрій Ященко. Дмитрій Ященко"Я постійно був на обліку, я не ховався. Я оновлював дані кожних три місяці. У мене ВЛК була пройдена. Тобто я вже був готовий у будь-який момент піти служити".
У вересні 2025 року Дмитрія мобілізували.
"Мене відправили до одного з навчальних центрів. Потім почалися обстріли і нас евакуювали до іншої області, де ми далі проходили базову загальновійськову підготовку".
Саме під час проходження навчань Дмитрій отримав свій позивний — "Ірландець".
Дмитрій Ященко. Дмитрій Ященко"Це побратими дали — через бороду, так і пішло. Замовив потім собі шеврон".
Після навчання Дмитро потрапив до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
"Пройшли злагодження в підрозділі і пішли на виконання завдання, бо треба було міняти хлопців на позиціях".
20 кілометрів добиралися чотири дні
Дмитрія відправили виконувати завдання на Донеччину, на Покровський напрямок, 5 грудня 2025 року.
"Ми 20 кілометрів добиралися чотири дні, до самого Покровська. Чотири доби були прильоти, літали FPV. Ми посадками пересувалися і це було найскладніше, бо йдеш і за тобою постійно дрони літають. Наші, то це зрозуміло. Але ж і ворогів, які намагаються тебе «задвохсотити»… Було, йдеш посадкою, дивишся, половини дерев немає і треба перебігати метрів двісті, а на тобі рюкзак, екіпірування — кілограмів двадцять точно. Це без бронежилета. В основному там постійно хотілося води, а їсти — не дуже".
Дмитрій Ященко. Дмитрій Ященко
Це було перше та поки що єдине бойове хрещення Дмитрія. Він із побратимами тримали позиції на околицях міста. Пригадує одну із ситуацій.
"Наш перший спостережний пункт був – це кут хати. І було так, що двоє росіян, одягнені в цивільне, прийшли по воду, а це в одному дворі — від нас буквально метрів 10-15".
Тоді росіян ліквідували. За словами Дмитрія, в той період українські військові проводили як наступально-штурмові дії, так і утримували позиції.
"Було, що ми сидимо вже на позиції, з’являються росіяни. Ну все — ми їх «валимо». І виходить, коли ми вже їх купу знищили, російське командування просто відправило піхоту. Чисто перевірити, куди зникають їхні хлопці. І вони встигли передати командуванню і нас почили атакувати FPV-дронами".
Зазвичай, розповів Дмитрій, росіяни ходили по 2-3 людини, але після того, як українські військові знешкодили їхню значну кількість, противник організував групи по 5-6 людей.
Один на позиції з трьома гранатами та ріжком набоїв
Після того, як росіяни атакували українські позиції, Дмитрія контузило і він зміг дістатися до українських військових на сусідню позицію.
"Я знайшов двоповерховий дім, і там у підвалі провів ніч. Потім на ранок перемістився до своїх хлопців. Вони оглянули мене, а я увесь синій, контужений, кров з носа, з рота. І там нас теж почали штурмувати росіяни".
Дмитрій Ященко. Дмитрій Ященко
"Ірландець" разом з побратимом тоді врятувалися та переховувалися у різних будинках, щоб відірватися від росіян.
"Ми були в хаті, двох росіян там ліквідували, один – «трьохсотий». Ми тоді почали переміщуватися. Побратим вибігає на відкриту територію, його «трьохсотить» і потім його накривають FPV-дронами. Я із-за кутка намагався до нього добігти. І по мені просто відкривають вогонь, тоді мені дають наказ — назад".
Після цього Дмитрій на п’ять діб залишився сам. Він перебував у приватному секторі на околицях Покровська. Військовий говорить: коли він залишився сам, найстрашніше було вдень. Тоді він максимально намагався не висовуватися, щоб не видати себе.
"Тому що вночі пі**ри не штурмували. Вони просто могли переміщатися. Цих п’ять днів я вже не знаю, про що й думав. Було таке, що: «Добре: виживу – так виживу. Не виживу, то не виживу». А полон – це ні. Для себе граната завжди була".
Адже контакт з росіянами тоді був близький.
"У мене сіла «радійка», я залишився без зв'язку. Добре, що командування побачило з дронів, куди я переміщаюся. І все: я сиджу без води, без їжі кілька днів. Потім мені скинули павербанк, кілька цукерок і воду, яка швидко розійшлася. На ранок, я думаю, сходжу по воду, взяв каструлю. Я виходжу з хати, набираю воду. А мені із-за паркана пі**р каже: «Ти з якої бригади?». А я вийшов без автомата, без броніка, щоб не привертати увагу. Я тоді виллив воду, не розгубився і швидко зайшов до хати. Наступного дня я чую, що десь через «радійку» пі**р визвав своє командування".
Після цього українського військового почали штурмувати росіяни.
"Один штурм я відбиваю, другий — теж. Вони не розуміли, що я там один. Вони спочатку подумали, що нас там чимало".
Загалом бій із росіянами тривав півтори години. За цей час військовому вдалося відбити три штурми та ліквідувати 10 росіян.
"Їх – по п'ять, по шість людей. І постійно в рацію вони кричали: «Блін, давайте нам підмогу, давайте підкріплення»".
У той час у Дмитрія зі зброї були три гранати та один ріжок з набоями.
"Викурив цигарку, потім раз стріляю, знову цигарка — кинув одну гранату. А вони вибігають із-за кутка і чергою стріляють. Коли вони закинули гранату, вона вибухнула і мене контузило, трохи дезорієнтувало. А потім я дивлюся – пі**р у хаті, де і я. Я його ліквідую, забираю у нього пару ріжків і далі веду бій".
Дмитрій відстрілювався, а потім був змушений покинути своє сховище. Тоді, каже, йому пощастило, бо почали підходити інші росіяни.
"Потім вони закидали мене гранатами, почала горіти хата. Я зрозумів, або я зараз піду з прострілом на вулицю, або мені кінець. Я вибігаю на вулицю, дивлюся, а вони за парканом. Фух, думаю, пощастило. Я у дровник перебіг. Вони знову почали штурмувати. Я відстрілювався. Потім наші почали відпрацьовувати FPV-дронами, пробили мені дорогу, щоб я перемістився, і тоді я дістався до суміжників".
"Війна — як була, так і є"
Після цього Дмитрій ще близько двох тижнів ніс службу біля Покровська. Наприкінці лютого, після 2,5 місяців на позиціях, боєць отримав команду вийти на ротацію. Тоді Дмитрій супроводжував пораненого побратима.
Дмитрій Ященко. Дмитрій Ященко"Треба було йти відкритою територією. А на тій дорозі, якою ми заходили до Покровська, там вже сиділи пі**ри у посадках. Суміжника «трьохсотого» я довів до визначеної точки. А далі рацією його повело його командування, а мене — моє. Ліворуч і праворуч — лісопосадки, відстань між ними — метрів 700. І я центром поля йшов. Звідти і звідти стріляють. Це був ранок, і добре, що був великий туман".
Коли Дмитрія вивели з позицій, командування подало його кандидатуру на удостоєння звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка". Боєць каже: після того, як президент 24 березня підписав відповідний указ, його життя жодним чином не змінилося.
"Може, я ще не усвідомив, що Герой України. Я не знаю просто. Війна — як була, так і є. А що може змінитися? От якщо б не було війни… Я дуже дякую командуванню, якби не воно я б точно не вийшов би. Тобто все залежало не тільки від мене".
Наразі Дмитрій продовжує нести службу на Покровському напрямку.
Читати ще
Читати ще
На милицях на передовій, 11 судів та бої з «Вагнером»: ексбійці 119-ї бригади ТрО з Чернігівщини про проблеми на службі
