На YouTube-каналі «Реальна історія» з’явилося нове відео з назвою «Чи отримають українці трильйон доларів у спадок?». Це відео знову підняло стару як світ легенду про нібито депозит чернігівського полковника Павла Полуботка в англійському банку з фантастичними відсотками.
Звідки взялася історія про «український депозит» у Лондоні
Основа сюжету – легенда про золото Полуботка: перед арештом у 1723 році наказний гетьман Павло Полуботок начебто передав до англійського банку 200 тисяч золотих монет під високі відсотки, а в заповіті нібито визначив, що 80% суми мають повернути незалежній Україні, решту – його нащадкам. У різних версіях відрізняються і назви банків (від Банку Англії до Ллойдз чи навіть «банку Ост-Індської компанії»), і відсоток (2,5% – 7,5%), і навіть «одиниця виміру» – від «двох бочок золота» до «200 тисяч червінців» тощо. Легенда неодноразово «поверталася» в інформаційний простір у різні епохи – від імперських часів до пізньорадянських і пострадянських. В енциклопедичних публікаціях та академічних оглядах наголошується, що популярність Полуботка, його багатство і харизма підживили стійку віру: золото десь «чекає» на націю.
Що кажуть історики та джерела
Про факт депозиту. На сьогодні немає жодного підтвердженого архівного документу, що Павло Полуботок вніс золото до конкретного англійського банку на конкретних умовах. Навпаки, академічні та енциклопедичні огляди класифікують це як фольклорну легенду з безліччю взаємовиключних деталей.
Про спроби «повернення».
У 1990-х медіа фіксували політичні заяви на тему «вимоги повернути золото», які підраховували потенційну суму ледь не у десятки трильйонів доларів, якщо нарахувати «відсотки за три століття». Самі ці оцінки – політична риторика без верифікації, а офіційні установи Великої Британії підтверджень не надавали.
Про науковий контекст.
У спеціальній літературі (зокрема, працях Сергія Єкельчика та інших істориків) феномен «золота Полуботка» розглядають як міф модернізації й мрію про раптове національне багатство, що періодично активізується в перехідні епохи – коли суспільство шукає «просте рішення» складних економічних проблем.
А як виглядає «математика трильйона»?
Частина публікацій апелює до відсотків «7,5% річних» на «200 тисяч золотих монет». Навіть якщо чисто гіпотетично уявити, що такий вклад існував і безперервно нараховувався три століття, ми зіштовхнемося з нерозв’язним для юриста й економіста набором питань:
яка саме валюта/міра вартості? «Червінці» XVIII століття — не еквівалент доларам/фунтам ХХІ століття;
який механізм капіталізації? складні відсотки без прецедентного правового забезпечення протягом воєн, реформ, змін монетарних режимів — фантазія;
яка юридична природа «заповіту»? де оригінал, де нотаріальне оформлення за правом того часу, хто спадкоємці і яким чином державу «Україна» може бути вписано в документ XVIII ст.;
який банк? у легенді одночасно «фігурують» різні установи, тоді як архіви не показують наявності такого рахунку.
Історики наголошують: цифри на кшталт «по 38–40 кг золота кожному» — не наслідок аудиту рахунку, а вторинні публіцистичні метафори, що виникли вже у ХХ столітті й активно розносилися медіа.
Чому суспільство вірить?
Міф про «очікуване багатство» – універсальний сюжет модерної культури. В Україні він нашаровується на колективну травму історичних втрат і багатовікове грабування ресурсів імперіями. У 1990-х тема підсилювалася романтикою відновлення державності й пошуком символічної справедливості – аж до парламентських декларацій і газетних сенсацій. Сьогодні, коли країна переживає війну і величезні витрати на оборону та відбудову, спокуса «простого рішення» повертається у вигляді відео з гучними заголовками.
Висновок: тримаймося фактів
Легенда про «золото Полуботка» – частина українського фольклору та історичної пам’яті. Вона говорить про прагнення до справедливості і багатства, заробленого поколіннями, але не є юридичною підставою вимагати від сучасних британських чи будь-яких інших банків «трильйони» для України. Ані архіви, ані академічні дослідження не підтвердили існування такого депозиту; навпаки – вони показують, як міф множиться у публіцистиці, медіа й поп-культурі.
