Фермерське подружжя Олега й Зої Оглобель у Пекурівці Городнянської громади знають як невтомну й працьовиту родину, яка власними мозолями й безперервною тяжкою селянською працею, починаючи з нуля, створила свій маленький сільськогосподарський бізнес, який успішно розвивався рік за роком. Спеціалізується фермерське господарство на зернових та картоплярстві. Стартували з обробітку трохи більше гектару землі, трудились на яких у дві пари власних рук. Про сімейний бізнес 55-річна Зоя Генріхівна говорить небагатослівно, каже, вона в ньому мало розуміється: -Я ж родом із села, хоч і з далекої Чувашії, з Чебоксарського району. Тож до сільської роботи привчена змалку. Сюди, на Городнянщину, тридцять років тому мене привіз Олег, коли ми побрались. Приїжджала рідня до мене потім у гості, й мама бувала. Подивилася кругом, на людей, на село, їй тут дуже сподобалось. Однак сказала: “Як і всюди, трудитися треба”. Ми й трудилися. Як фермерством зайнялись – все своїми силами спочатку, без механізації. І ми в землі зранку й до вечора греблися, й дві наші доньки поруч з нами. Зараз вже дорослі, обидві в Києві живуть, вже й крихітну внучку маємо. Та що там про нас розказувати? Ми звичайні люди. Я й взагалі в тому бізнесі не розуміюсь. Все вирішує Олег. А я просто завжди з ним поруч, чим би не займались. Коли кажуть мені, що я хороша господиня, то я всім відповідаю: бо в мене чоловік хороший, тому мені гарно у житті й ведеться. Що гарно то гарно. Такому будинку і затишку та зручності в ньому будь-хто позаздрить. От що вмілі господарські руки можуть зробити з батьківської хати в селі. І хата, і подвіря – не просто господа, а куточок, в якому живуть добро і щастя.
Незважаючи на сучасний ремонт, господарі піч не викинули – просто надали їй дизайнерського вигляду. Зоя каже, що коли приїжджають діти чи гості ,першим ділом чекають на її фірмові пироги з картоплею та мясом. Сама за фахом кухар, господиня пригощає нас на великій кухні запашним пирогом з яблуками й корицею та запашною кавою. Каже, що любов до кулінарії їй передалась від матері, яка своїми пирогами та домашнім пивом славилась на малій батьківщині.
Про Чувашію Зоя говорить з ледь помітним акцентом. який майже стерся за тридцять років життя на Городнянщині, й з ноткою суму: -Хоч і далеко звідси, аж дві тисячі кілометрів, але я все одно щороку їздила до рідні на гостини. Зараз вже батьків нема, один брат залишився. І не знаю тепер, чи побуду ще колись на батьківщині через війну. Хтось мені казав, коли батьки йдуть, не так починає тягнути до рідної хати, але то не про мене. Тягне ще більше. Мені Городнянщина вже теж рідна, я тут приросла корінням. Але й за місцем, де народилась, скучаю. Виходимо з будинку – на столику у веранді лежать якісь дивні клубні, я таких за життя не бачила. Зоя посміхається: “То батат. Солодка картопля. Кажуть, смачна. Я тільки пробую розводити, побачимо, що вийде”. Та в гості до Зої з Олегом я не задля пирогів напросилась – мимо такого подвіря в селі не пройдеш і не проїдеш. Навіть через паркан видно, як тут квітне яскравими барвами трояндовий рай. Довола будинку – 127 кущів королівських квітів. Високі й низенькі, всіх можливих відтінків кольорового спектру. Зоя каже, що розведенням троянд захопилась лише років із пять тому. Перші кущики облюбованихквітів купувала в Городні на базарі, потім деякі виписувала по пошті. -Ні, догляд за ними часу не багато займає, -сміється у відповідь на моє питання. -Якщо робити з охотою- все швидко виходить. Та й помічник у мене он який, – киває головою в сторну чоловіка. – Обробка хімічними препаратами тричі на рік – то все його. Сам підходить: “Ну що, пішли вже до твоїх троянд?”. Трояндовий рай на подвірї у Олега та Зої квітує все літо. Господиня каже. що після того, як квітка зівяне, суцвіття обовязково треба зламати, інакше нових пагонів не буде. Восени кущики треба обрізати. А на зиму – укрити. Зоя говорить, що випробовувала різні способи укриття – й листям, і тирсою. Але найкраще виходить коли просто огортаєш корінчики землею, як картоплю. А я слухала, милувалась квітами і раптом зрозуміла: секрет всього прекрасного на землі – у любові. Коли у серці живе любов, щастя тобі відповідає взаємністю. Джерело: Новини Городнянщини
