Років десять тому тільки лінивий не розмірковував, що, для того аби підростаюче покоління було убезпечено від негативних впливів, його треба забрати з вулиці. А нині – коли діти та підлітки поголовно засіли перед моніторами комп’ютерів та гаджетів – риторика дорослих дещо змінилась. Хай ідуть на вулицю, аби лише займалися там чимось корисним. Наприклад, спортом.
За останні років п’ять практично всі міста й містечка України пережили справжній бум будівництва спортивних майданчиків і стадіонів. Їх зводили за кошти місцевих бюджетів. Їх відкривали різноманітні благодійники, особливо часто ті, хто хотів, щоб під час чергового вияву народовладдя виборці ставили галочки у бюлетенях саме навпроти їхнього прізвища. І сьогодні жителям практично всіх обласних центрів, у тому числі й Чернігова, стало набагато важче жалітися на те, що їхнім дітям ніде поганяти м’яч. Утім хороші наміри не завжди призводять до таких же результатів. Адже долю, яка спіткала новенький стадіон біля ринку «Стрілецький», навряд чи можна назвати доброю.
Метаморфози однієї локації
Роман Пузан, житель одного з будинків, що знаходяться неподалік стадіону, про який піде мова, згадує:
– У роки мого дитинства там було лише піщане поле з двома воротами, на яких навіть не було сітки. Незважаючи на це, ми, бувало, гуляли там у футбол зранку і до вечора. Ніякого паркану навколо стадіону, звичайно ж, не було. Через це м’ячі частенько залітали хтозна-куди і навіть вибивали вікна в павільйонах ринку. До того ж була ще одна незручність. Через поле постійно ходили відвідувачі цього самого ринку, вони ніколи на нас не зважали. Це було незручно. І для нас, і для перехожих.
Саме тому, коли три-чотири роки тому на цьому місці почав зводитися стадіон з високою огорожею, що захищала би м’ячі від вилітання за межі поля, з воротами, на яких була сітка, спеціальним гумовим покриттям та навіть невеличкою трибуною з пластмасовими сидіннями, Роман, згадуючи своє дитинство, був радий за підростаюче покоління.
– Коли звели цей стадіон, я радів. Думав, ось тепер для дітей буде нормальне місце, щоб проводити час. А потім я поїхав з Чернігова на два роки. І коли повернувся… Ну, ви самі бачите, – приречено вказує в бік майданчика співрозмовник.
Спеціальна сітка висить шматками, гумове покриття помітно зносилося, огорожа проламана в багатьох місцях, а окремих секцій взагалі вже немає. Трибуни ж явно частіше зустрічаються з поганими людьми, ніж із хорошими.
На думку Романа Пузана, головна причина такої негативної метаморфози – безвідповідальні люди та відсутність охорони. Адже він сам, проходячи біля стадіону, неодноразово бачив, як на трибунах засідають компанії, які в кращому випадку (насправді – гіршому) будуть ганяти по полю порожні пляшки з-під горілки, а не м’яч.
На запитання, чи звертався Роман до якихось установ, щоб вплинути на ситуацію, він відповів так:
–Мені прикро через те, що відбувається, але наразі для мене ця проблема не актуальна. Та й я не впевнений, що хтось взагалі кудись звертався. Людям байдуже.
Утім, на щастя, в останньому Роман помилився. Людям аж ніяк не байдуже. І про це свідчать хоча б дзвінки до нашої редакції з проханням висвітлити проблему.
Що не так зі стадіоном?
Забігаючи трохи наперед, варто зазначити, що пошуки того, на чиєму балансі знаходиться стадіон (а отже, певно, має його утримувати, проводити ремонти та прибирати), зрештою привели до центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Чернігівської міської ради. Але в процесі пошуку умовного відповідального стало зрозуміло, що зі стадіоном щось не так. Справа в тому, що переважна більшість подібних об’єктів перебуває на балансі шкіл або великих спортивних закладів, в яких є сили та можливості для їх утримання. У такому випадку для того, аби знайти утримувача, достатньо, грубо кажучи, озирнутися навколо. Адже вони знаходяться, так би мовити, на їх території. Біля нашого стадіону ж нічого подібного немає. А в усіх прилеглих закладах житлово-комунального господарства про проблему знають, бо жителі мікрорайону звертаються до них з цим питанням регулярно, утім стадіон на їх утриманні не значиться. З’ясувати, що до чого, вдалося лише у фонді комунального майна. Там дізналися, що до об’єкта пряме відношення має управління молоді та спорту, а вже з нього буквально з порогу перенаправили до «Спорту для всіх», зазначивши наостанок лише, що проблема їм також відома.
«Для цього обрали нас»
– Стадіон був закріплений за нами близько року тому. До цього він, звичайно, вже існував фізично, але знаходився, наскільки мені відомо, на утриманні будівельної фірми, яка його і зводила, – розповідає заступник директора центру Артем Широкий – Ця фірма навіть зробила там гарантійний ремонт. Але безкінечно утримувати вона його не могла. Стадіон треба було комусь передати. Для цього обрали нас.
У колективі центру (а він, до слова, складається лише з п’яти осіб включно з бухгалтером) згадали, що, коли їм на утримання передали стадіон, вони жартували: «Тепер будемо по черзі його охороняти після роботи». І в цьому жарті частка надто вже гіркої правди. Адже у центру від самого початку не було ані фінансових, ані фізичних можливостей навіть для того, аби підтримувати його в належному стані. Не кажучи вже про ремонт. Більше того, це навіть ніколи не передбачалося жодним із покладених на нього завдань. Адже центр займався і займається насамперед організацією спортивного дозвілля жителів міста.
Артем Широкий розповів, що сам неодноразово бачив тих, хто, імовірно, і завдавав стадіону найбільших ушкоджень, – людей, які розпивали там алкогольні напої.
– Я, звичайно, міг би до них підійти та сказати, щоб вони не пили. Але чи послухались би вони – питання риторичне, – каже він.
Утім, на його думку, вони не єдині винуватці. Адже (і про це згадував місцевий житель Роман Пузан) люди звикли ходити через цю територію, аби зрізати шлях до ринку і назад. До слова, два найбільші проломи в огорожі знаходяться на лінії, так би мовити, старої стежки.
Працівники центру розповіли, що роблять усе від них залежне, аби стадіон не занепадав. Наприклад, разом із працівниками ЖЕКу № 13 прибирають територію від сміття. Але ремонт вони зробити не в змозі.
– Я можу прийти туди зі зварювальним апаратом та пробувати щось зробити, – каже Артем Широкий. – Але давайте будемо відвертими: я ж не спеціаліст – ні з ремонтування огорожі, ні зі зварювальних робіт.
Не тільки негарно, але й небезпечно
До слова, у центрі «Спорт для всіх» розповіли, що стадіон має проблему, яку не видно неозброєним оком, але при тому вона чи не найбільша: стан футбольних воріт. Вони розхитані, а тому терміново потребують проведення досить складного та специфічного ремонту.
Головний спеціаліст центру Анатолій Березюк наголосив:
– Якщо з воротами нічого не зробити, рано або пізно вони прийдуть у ще гірший стан і можуть впасти. І дай боже, щоб у цей час біля них нікого не було. Це просто небезпечно для життя. Якщо їх не укріпити, то краще буде просто завалити їх вручну. Це єдиний вихід убезпечити людей.
У всій цій ситуації зі стадіоном найбільшим парадоксом видається те, що корисна на перший погляд справа перетворилася не тільки на головний біль для місцевих жителів та працівників комунальних установ, а й навіть на джерело небезпеки. Парадокс і в тому, що про ситуацію знають усі, хто хоча б якось може на неї вплинути. Так, у центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» нам показували листи, які до них приходили з міської ради у відповідь на скарги громадян, а також зворотні листи, де проблема описувалася у найменших деталях та навіть пропонувалися певні шляхи її вирішення.
Чому ж, як то кажуть, віз і нині там? Незрозуміло. Але це, так би мовити, правова складова проблеми. Є й інша – моральна. І ті, хто скаржиться на поганий стан стадіону, і ті, хто його руйнує, –живуть поряд. Можливо, у сусідніх квартирах. Але чому така колосальна різниця між першими та другими?
Источник: 0462.ua
