Проєкт «Городнянщина. Мобілізація ресурсів довкола спадщини» триває на Чернігівщині.
Він – про прикордонну Городнянську громаду, її культуру, своєрідний діалект і збереження цієї спадщини, попри роки та зовнішній вплив.
Анжела Савченко, менеджерка проєкту зазначає, що недарма зацікавила саме Городянська громада.
«Вона межує з білоруссю і росією. І ступінь впливу цих держав часом встановити важко. Бо ідентичність, з одного боку, розмивалася цими моментами, а також радянською владою, коли все зливалося в єдиний народ.
Але саме тим, що громада знаходиться на прикордонні, вона й цікава. Бо в ній збереглася особлива говірка. Також це край, у якому збереглося багато традицій, ремесел, елементів архітектури, оскільки він віддалений від великих міст. Важливо це все зафіксувати. І дуже шкода, що це все робиться трохи запізно. Треба було робити це значно раніше», – в коментарі для ЧЕЛАЙН пояснює Анжела Савченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три громади Чернігівщини опинилися під ворожим вогнем
Проєкт працює для громади та в громаді, і, безумовно, дослідники не змогли б працювати без підтримки та без опори на відділ культури, сім’ї, молоді та спорту Городнянської громади, а також місцеві бібліотеки й клуби, що входять до цієї системи. Допомагають старости і просто місцеві люди.
«На жаль, знайти автентичний спів і фольклор дуже складно, практично вже неможливо. І якщо його немає на Городнянщині, то, відверто кажучи, не уявляю, де на Чернігівщині його можна знайти.
Свого часу керівники клубів уже перевчили всіх на народну пісню, орієнтуючись на ті хорові колективи, виступи яких транслювали по радіо чи телебаченню. Але попри це є ще осередки, де пам’ятають весільні обрядові пісні. До речі, їх трішки співали в Дібрівному, там, де збереглася фольклорна традиція. Записали ми кілька цікавих старовинних щедрівок. І до речі, в Невклі також згадували весільний обряд – пісні, а ще щедрівки співали в Автуничах.
Зокрема, унікальним є село Здрягівка, де Галина Олексієнко співає в колективі. І через те, що вона постійно співає, вона пам’ятає ці пісні. А в людей, переважно немолодих, які не захоплюються співами, пісні зникають із пам’яті», – наголошує Анжела Савченко.
Для дослідників цікава традиція співу, технічне виконання, манера виконання. Усе це намагаються зафіксувати та зберегти. І важливо було б, аби цю традицію підхопили діти. Але, на жаль, за словами менеджерки проєкту, з цим складно. Бо діти більше тяжіють до того, що чують через інтернет.
«Цікавить ще так званий білий спів – відкритий. Нині це дуже актуально. Його намагаються врятувати в Польщі, але він зникає скрізь. Бо зникають села й автентична традиція співу, що зародилася в селі, яка селом виплекана.
Ще як варіант. Одна з форм традиційного співу, де він як, хоч і дивно, але фіксується, це під час поховань, тобто спів вічної пам’яті. Це в народній традиції і це цікаво, бо співають на два чи три голоси. Але, на жаль, це відходить», – каже Анжела Савченко.
Проєкт стартував у травні й триватиме до середини серпня. Хоч він обмежений у часі, але активістам хочеться зробити якомога більше.
–
Ірина Осташко
