За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: трансляція Суспільного
Змушували співати російський гімн, читати російські книжки, погрожували поголити налисо. Натомість полонені сміялися й спілкувалися українською. Вчителька з Чернігівщини Вікторія Андруша на пресконференції розповіла про умови утримання в російському полоні.
Нагадаємо, її викрали російські військові 25 березня у селі Старий Биків. У Вікторії в телефоні побачили повідомлення до чат-ботів, де дівчина повідомляла українським спецслужбам про переміщення окупаційних військ.
"Коли вони знайшли мій мобільний телефон, звучала фраза: "Це вона, забирайте її, пакуєм, їдем". Дійсно, в моєму телефоні було листування з працівниками спецпідрозділу українського, я співпрацювала з українськими військовими. Дуже сподіваюся, що допомогу я все ж надала. Вони надали мені статус "коригувальниця" або "навідниця". Осіб з таким статусом вони ненавидять".
Вікторія каже, її не раз питали, чи є в неї доступ до секретної інформації й навіть не вірили, що вона вчителька. Але довести її провину росіяни не змогли. Дівчину утримували в Курському СІЗО.
"Умови утримання у мене, порівняно із Таганрозьким СІЗО, були дещо кращими. Мені пощастило, тому що я перебувала в одному СІЗО, мене нікуди не перевозили".
За словами Вікторії, не можна було дивитися в очі працівникам СІЗО. Разом з тим, каже, вони не чіпали полонених. Це робили російські спецпризначенці.
"Працівники самого СІЗО ніяким чином не чіпають полонених і пальцем, зовсім. А от працівники, які є найманими, тобто спецназ, всю роботу, весь фізичний вплив, робить саме спецназ".
"І як би ти не говорив, чи це так, як вони хочуть почути, чи це якось по-іншому, спочатку ви є м’ясом для них. Ви з України – ви в усьому винні. Все. Потім починають розпитувати, цікавитися, але це пізніше. Спочатку ставлення є жорстоким".
Полоненим видавали російські книжки, й час від часу перевіряли, чи вони їх читали. А ще змушували співати російських пісень.
Це був обов’язковий гімн – зранку, при підйомі. Якщо хтось із працівників не подобалося, як ви його співаєте: або це було занадто тихо, або ви десь збилися, або якесь одне слово вимовили не так – вони говорили: "Ще раз", і ви співаєте, поки вони не скажуть"Добре". Був список пісень, який повинні були всі співати. І з часом цей список збільшувався. Військового характеру були пісні, проросійські".
Спілкуватися полоненим було заборонено, пересуватися – тільки в одній позі.
"Всі мають бути нахилені на 90 градусів, в жодному разі ви не маєте підіймати голову, руки мають бути обов’язково за спиною, у чоловіків підняті якнайвище до лопаток. Долоні мають бути розкритими".
"Коли ми були там, ми спілкувалися суто українською мовою. Ми робили невеличкий злам їхньої системи, ми не сиділи тихо. Ми могли сміятися – їх це дратувало, вони говорили «Чого ви смієтеся? Вам що, смішно?». Ми говорили: «Ми ж спілкуємось між собою, ми ж не до вас. Не порушуємо ваш режим".
Звільнили з полону Вікторію Андрушу 29 вересня. Що їде на обмін – дізналася вже дорогою, коли її разом з іншими полоненими стали перевозити з одного СІЗО в інше. Коли їй сказали, що вони в Брянській області, зрозуміла – вже скоро буде вдома".
"Коли нас вже посадили в автобус, нам не закривали очі, до нас завели ще чоловіків – ми були впевнені, що їдемо на обмін. Потім була фраза: "Знімайте наручники, вони йдуть далі самі". І ми такі: "Все, клас, ми вже близько!"
Дивіться повну версію інтерв'ю:
