За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
Від 60 рублів на рік – за користування телефоном, у той час, коли корова коштувала 50 рублів, а десяток яєць – 25 копійок. За такими тарифами обслуговувалися абоненти першої телефонної станції у Чернігові. Спочатку їх було 33 абоненти на все місто (а точніше – на центр міста), а вже згодом телефонна компанія пропонувала навіть додаткові послуги.
Про те, як давно це було, яких правил люди мали дотримуватися при спілкуванні телефоном, за які дії абонента могли оштрафувати й позбавити можливості користуватися зв'язком та що під загрозою звільнення заборонялося телефоністкам – читайте далі у матеріалі
За інформацією Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського, перша телефонна станція у Чернігові запрацювала в 1894 році. На той час минуло 18 років відколи англійський вчений Александер Белл запатентував свій винахід – телефонний апарат. Зробив він це 7 березня 1876 року.
Перша телефонна станція у Чернігові
Перша телефонна станція у Чернігові розташовувалася у двоповерховому будинку поштово-телеграфної контори на вулиці Миколаївській, 34 (нині вулиця Святомиколаївська). На першому поверсі було поштове відділення, на другому – телеграф та телефонна станція.
Тут розташовувалась перша телефонна станція у Чернігові. ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
У липні 1894 року, як кажуть історики, у місто привезли, необхідний для телефонної мережі, дріт, гачки та ізолятор. Протягом кількох наступних днів, як писали у газеті "Чернігівські губернські відомості", купець Гурарій із Новгорода-Сіверського мав доставити стовпи. А на 21 жовтня 1894 року було заплановане офіційне відкриття.
"О другій годині дня в телефонній станції у приміщенні з цієї нагоди відслужать молебень", – повідомляли у газеті.
Першим керівником телефонної станції був Олексій Лукич Малькевич-Ходаковський.
На яких умовах охочі могли встановити у себе телефон
Охочим встановити у себе телефон пропонували подати письмову заяву та сплатити гербовий збір, від якого звільнялися лише урядові установи. Кожен телефон з'єднувався з центральною станцією окремим проводом, який прокладали та утримували коштом казни.
А от будь-які телефонні з'єднання між приватними людьми чи організаціями, категорично заборонялися. Якщо облаштування телефонної лінії потребувало додаткових витрат або зведення додаткових споруд, то підключення здійснювали на спеціально розроблених умовах.
У власності казни перебували не лише телефонні апарати, а й індукційні дзвінки та громовідвід, за пошкодження яких з абонентів утримувалася їх повна вартість.
Правила та заборони
Працівники телефонної станції мали право безперешкодно потрапляти у приміщення, в якому розташований телефон, аби його оглянути та відремонтувати.
Категорично заборонялося передавати встановлений телефон у користування іншим людям, утримуючи з них грошову оплату. За таке порушення карали штрафом та позбавляли можливості надалі телефонувати.
Жінка з телефоном. ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
А також були чітко установлені правила користуванням телефоном. Ці правила забороняли:
- передавати телефоном відомості, які суперечили закону;
- передавати телефоном відомості, які порушували громадський порядок, мораль та містили нецензурні вислови.
Як зростала кількість абонентів
На момент відкриття чернігівська телефонна станція була обладнана комутатором "дошка Гілеланда" на 50 номерів.
Перший перелік абонентів опублікували у газеті "Чернігівські губернські відомості" 20 жовтня 1894 року: він налічував 33 телефонні номери.
Список перших телефонних абонентів у Чернігові. ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
У 1900 році у Чернігові вже було 67 телефонних абонентів, а у 1912-му – 143.
Телефонна мережа в Чернігові була розвинена переважно у центральній частині міста, де розташовувались комерційні підприємства та проживали найбільш заможні верстви населення.
У 1912 році найвіддаленішою телефонною точкою у місті була військова частина, яка розташовувалася за Чорторийським яром.
Які ціни були за користування першими телефонами у Чернігові
Перші абоненти чернігівської телефонної мережі, залежно від місця проживання, поділялися на дві категорії:
- до першої категорії зараховували усі помешкання на відстані не більше двох верств1 верста = 1,0668 км (2,1336 км) від телефонної станції. Користувачі таких телефонів сплачували 100 рублів на рік.
- до другої категорії зараховували усіх інших. Вони, окрім 100 рублів на рік, сплачували ще по 25 рублів за кожну додаткову версту (1,0668 км) прокладеної телефонної лінії.
Прокладання підземного телефонного кабелю. ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
Мінімальний термін угоди, що підписувалась між клієнтом і телефонною станцією, складав від одного (для абонентів першої категорії) до двох років. Одразу після укладання договору клієнт мав сплатити частину визначеної суми. Абоненти першої категорії – за пів року, другої – за рік. Після цього платежі здійснювались кожні шість місяців: до 2 січня та до 1 липня. Якщо гроші не надходили протягом 10 днів після установленого строку, абонента позбавляли можливості користуватися телефоном.
1 липня 1910 року у Чернігові встановили нові телефонні тарифи, згідно з якими:
- за телефон у приватній квартирі абоненти першої категорії сплачували 60 рублів на рік;
- урядові установи, банки, ресторани, готелі, вокзали – 75 рублів на рік;
- абоненти другої категорії – 60 рублів на рік + по три рублі за кожні 100 сажнів1 сажень = 2,1336 м (213,36 м) прокладеної лінії.
Для порівняння, у жовтні 1910 року на базарі були такі ціни:
- пуд1 пуд = 16,3804815 кг картоплі – 14 копійок;
- фунт1 фунт = 453,59237 г коров'ячого масла – 33 копійок;
- фунт свіжого сала – 22 копійки;
- 10 яєць – 25 копійок;
- корова – 50 рублів.
Літній абонемент та ще одна слухавка: додаткові послуги, які пропонували чернігівцям
Клієнт міг встановити на одному дроті, але в різних приміщеннях, два телефони. В такому випадку категорія абонента визначалася за телефонним апаратом, який розташовувався далі.
Одні з перших телефонів. ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)
Також додатково можна було:
- встановити ще один телефонний дзвінок (в іншій кімнаті) – за 10 рублів на рік;
- встановити ще одну слухавку – за три рублі на рік;
- скористатися можливістю надсилати та отримувати телеграми – 10 копійок за одну депешу Депеша – термінове офіційне повідомлення, донесення.. Для цього необхідно було написати заяву та внести грошовий аванс, який визначався за погодженням сторін. У заяві обов'язково вказували пароль (якесь слово), який мав запобігати зловживанню під час отримання або передачі телеграм. Для зручності абонент міг особисто визначити години, коли дозволяв передавати або не передавати телеграми. А, коли дві третини авансу були витрачені, клієнту надавали детальний перелік витрат та нагадували про необхідність поповнити рахунок.
Окрім того, влітку жителі Чернігова, в яких було порівняно більше коштів, як стверджують історики, полюбляли відпочивати на дачах. У зв'язку з цим телефонна станція пропонувала – літній абонемент, який передбачав встановлення телефона ще й на дачі.
Місячна абонплата складала 15 рублів для усіх категорій абонентів, щоправда, були нюанси з установленням телефона та підписанням угод:
- абоненти першої категорії одноразово вносили 50 рублів на покриття витрат з проведення телефонної лінії та установки апарата. Якщо дача розташовувалась на відстані до шести верств (6,4008 км) від телефонної станції, угоду укладали на строк від двох сезонів;
- якщо далі – треба було, окрім одноразового внесення 50 рублів, отримати спеціальний дозвіл на встановлення телефону, компенсувати витрати на додаткову відстань та укласти угоду на строк від трьох сезонів.
Виходили заміж лише з дозволу керівництва: як працювали телефоністки
Чернігівські історики, посилаючись на спогади Галини Соколової, яка працювала телефоністкою на чернігівській телефонній станції з 1914 року, розповідають, що на цю роботу приймали переважно незаміжніх жінок та бездітних вдів у віці від 18 до 30 років.
Але перш ніж отримати призначення на цю посаду, усі кандидати проходили стажування, яке тривало від шести до 12 місяців. При чому стажерки працювали на рівні з працівниками установи, але зарплату не отримували.
Телефоністка Галина Соколова. ФОТО: Скрін з відео Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського
Робочий день телефоністки тривав шість годин з 20-хвилинною перервою. На жінок-телефоністок поширювалися ті ж правила, які існували в поштово-телеграфному відомстві. Так, виходити заміж їм дозволяли лише за працівників поштово-телеграфного відомства та з дозволу керівництва, а порушення правил – означало звільнення.
