Старше покоління містян, мабуть, добре знає приказку про те, що Чернігів – це місто «церков та відставників». І справді, колишні військові полюбляли оселятися в нашому місті щонайменше два століття. Однак у цього процесу була й інша сторона медалі. У Чернігові ніколи не бракувало військових частин. У часи, коли на Валу ще була укріплена фортеця, а не парк, солдати жили на так званому Кавказі, який того часу називався Московською, або Солдатською, слободою. Проте після того як місто перестало бути прикордонним, фортеця виявилась непотрібною, а солдати й офіцери, що дислокувалися у ньому, винаймали квартири по всьому місту.
Наприкінці ХІХ століття, а саме коли в Чернігові розквартирували 18-й піхотний Вологодський полк, військове командування замислилося, що для служивих людей було б непогано мати власне, більш спеціалізоване житло. З того часу і бере свій початок район міста, відомий нам як Льотка, а тоді Казармена ділянка, чи просто Казарми.
Казарми старі…
Одразу слід зазначити: територія, де згодом звели казарми, 100 років тому була окремим військовим містечком і від Чернігова, який закінчувався лише трохи північніше сучасної фабрики «Стріла», лежала досить далеко. Фактично місто поглинуло його вже після Другої світової.
Будівництво казарм тривало з 1884 до 1890 року під загальним керівництвом цивільного інженера Павла Бергштресера. Його авторству належить аналогічне військове містечко в польському Білостоці.
Територія, де почали зводити казарми, у ті часи називалася Сабичевським бором і знаходилася, за деякими джерелами, у приватних руках, тож військовому відомству довелося її викуповувати.
Будівельників для зведення казарм ніхто спеціально не наймав. Усі роботи виконали солдати 18-го полку. Так, для цього із його складу щоденно залучалося від 200 до 400 чоловік, які протягом шести років і звели всі сім будівель ділянки. А вже наступного року на території з’явилася й цегляна полкова церква Святого Іоанна Предтечі.
Цегляна до нашого часу не дожила. Її, разом із невеликим військовим кладовищем, зруйнували після Другої світової. З нею пов’язана цікава історія. За кілька років після будівництва храм переосвятили на честь Георгія Змієборця. Справа в тому, що будівничі не врахували – храм Іоанна Предтечі в Чернігові вже був. Він розташовувався в будівлі Колегіуму на Валу.
Окрім казарм, тут також побудували будинок офіцерського зібрання, тир, клуб, водокачку, крамницю і лазарет.
У спогадах Марії Чорносвистової, доньки Василя Хижнякова, який очолював місто у ХІХ столітті, є згадки і про життя військового містечка.
«Военные жили на Казарменном участке, который был расположен в двух верстах от города. У них была своя жизнь, со своими обычаями и своим уставом. Мы их как-то мало и видели. Один полк приходил, другой уходил, в городе они появлялись редко. Слышно было, что у них устраивались балы, спектакли, кто-то из города, наверное, бывал там, но жизнь их не сливалась с жизнью Чернигова… В городе можно было встретить только стариков в отставке. Напротив нашего дома жил старый генерал Редин. Он всегда сидел в кресле у окна. Время от времени на нашей улице появлялась рота солдат, выстраивалась перед его домом, приветствовала его по-военному, отдавала ему честь и удалялась. Наша разобщенность с военной средой происходила не только от отдаленности Казарменного участка от города. Она была характерна для той эпохи. Когда пришли большевики, исчезло всякое различие между военными и не военными – общая беда сравняла всех», – писала у своїх спогадах Марія Чорносвистова.
…Казарми нові
Однак військова служба проходила не завжди спокійно. Так, у 1908 році пожежа, яка сталася на Казарменній ділянці, ущент знищила лазарет 167-го Острозького полку, що розмістився у військовому містечку на зміну «вологодцям».
Після вирішення проблеми із житлом для рядових, офіцери та їх родини продовжували винаймати житло в Чернігові. Саме тому в 1909 році розпочалося будівництво триповерхових будинків уже для них. Зведення цих будинків завершилося за два роки до початку Першої світової, у 1912-му.
Розташувалися вони на перехресті сучасного проспекту Миру та Героїв Чорнобиля. Через це тоді район назвали Новими казармами, або ДОС (абревіатура від «дома офицерского состава»). Побудували тоді шість триповерхових будинків. Паралельно тривало будівництво й казарм для рядових. Там розміщувалися військовослужбовці 176-го Переволоченського полку.
Офіцерські, або Нові, казарми можна побачити й зараз. Нині це будинки на проспекті Миру під номерами 143, 145, 151, 153, 155, 157. На фоні решти міста, забудованого пізніше, вони помітно виділяються. Цікаво, що на стінах деяких з них збереглися надписи, залишені військовими різних епох, а на південній стіні будинку № 151 – навіть слід від влучання осколків снаряду чи авіабомби.
На варті молодої країни
З початком Першої світової війни більшість з’єднань, що дислокувалися у військовому містечку, вирушили на фронт. На Казарменій ділянці ж збирали та готували до бойових дій полки з мобілізованих.
Відомо, що в тій війні загинуло щонайменше 20 офіцерів із Чернігова. Могили деяких із них можна знайти на Петропавлівському цвинтарі (вул. Старобілоуська). Скільки полягло рядових солдатів, сказати неможливо.
Війна, що мала бути «швидкою та переможною», розтягнулася на роки і дала поштовх до розпаду Російської імперії. Для того аби зупинити розпад армії, Тимчасовий уряд у Петрограді почав утворювати військові частини за національною ознакою. Тому з’явилися й українські полки, дивізії та навіть корпуси.
У спогадах чернігівця Романа Бжеського можна натрапити на інформацію про події, що відбувалися в ті часи на Казарменій ділянці.
«Приблизно у середині квітня 1917-го року на політичному овиді Чернігівщини з’явилася цікава постать… Се був звільнений як інвалід поручник російської армії Павленко. У Чернігові була тоді досить огорожена площа з невеличким будинком (літнім), що належала до російського гімнастичного товариства «Сокіл». Сю площу займає Павленко для організації та вправ української сотні, знаходить одночасно собі помічників телеграфного урядовця Літошка, кулеметника Веремієнка та старшину Хроневича і вивішує оголошення, що відбувається запис до української сотні.
Одного гарного весняного дня Павленко, одягнутий в історичне українське вбрання, зібрав увесь свій відділ і після віча проголосив, що ця частина, згідно з постановою полкової ради, віднині має носити ім’я першого українського імені Петра Дорошенка полку.
Український полк після дефілювання на протязі цілого дня по місту несподівано повернув до казарми, яка була майже порожня, і зайняв її», – згадував Роман Бжеський.
Цей підрозділ фактично став другим подібним формуванням в Україні і розпочав історію вітчизняних Збройних сил. Його бійці захищали молоду країну на різних фронтах. Але першою битвою для них стала оборона Бахмача від російсько-більшовицьких військ Муравйова.
Загалом, у часи існування Української народної республіки, на Казарменій ділянці розташовувалися 13-й запасний піхотний, 12-й осадний артилерійської дивізії, 3-й український імені Богуна («синьожупанники»), 26-й Козелецький, 27-й Ніжинський та інші полки, кожен з яких вніс свій вклад в оборону нашої незалежності.
Шлях до неба
Після війни тут розміщувалися різні радянські військові частини, але нова історія, а відповідно, і назва району – Льотка – з’явилася після того, як 1940 року на їхній базі утворилася Чернігівська вища авіаційна школа пілотів, перейменована 1959 року в Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, відоме в народі як просто Льотне училище. Однак його історія потребує окремого опису.
Довкола училища почав розбудовуватися новий район, де переважно жили офіцери та цивільні працівники училища.
І в той час як Старі казарми залишалися військовим містечком, Нові стали цивільним районом. У колишніх офіцерських будинках і зараз мешкають звичайні люди.
Після розформування Льотного училища більшість старих казарм були закинуті й стояли пусткою. Тож серед певної частини молодого покоління цей район неформально називався «Заброшки на Льотці». А з появою тут Інституту регіональної економіки – ще й районом Регіоналки.
Нині цей район поволі змінює обличчя: занедбані Старі казарми поступово ремонтуються та обживаються новими військовими частинами і житлом для військовослужбовців. І їм уже писати нову історії.
