На щастя, мода на вивчення своєї історії – вічна. І особливо шанобливо до минувшини ставляться в селах. Зокрема в Стольному, що на Менщині, є навіть народний краєзнавчий музей. Валентина Оліфіренко – його багаторічний директор.
За словами пані Валентини, музей створений у 1960 році на добровільних засадах, а в 1968 році закладу присвоїли звання народного.
«Тодішній колгосп, мабуть, допомагав, бо приміщення під музей виділили чималеньке – 95 квадратних метрів. Це п’ять залів і шоста маленька кімнатка – як методичний кабінет, там стоїть стіл і лежить книга відгуків. Кожна кімната має свою тематику – краєзнавчу, про Другу світову війну, сьогодення Стольного тощо. Можна в нашому музеї побачити і стенди, які за голови Петра Киценка возили до Києва на виставку ВДНГ. На них розповідається про наше село і його досягнення. Зараз ці стенди ми повісили в одному з кабінетів. А ще один кабінет облаштували як виставкову залу. Там у нас рушники, які наші стольненські майстрині вишивали, подарунки різних делегацій, які до села приїжджали. І навіть збереглися баночки з часів, як у селі був консервний завод. Тоді продукції виробляли дуже багато – салати, компоти, вина, сидр. Навіть нині на деяких баночках кришки, як нові. Ось ми й розповідаємо, що колись у селі був консервний завод. Він працював і до, і за голови Киценка, а цей голова був у нас із 1986 по 2002 роки», – у коментарі для ЧЕline пояснила Валентина Оліфіренко.
.
Як уже зазначалося, раніше музей був колгоспним, а нині його передали на баланс громади. Тож з’явилися сподівання на осучаснення закладу, адже він дуже потрібен селу і людям. Пані Валентина пригадує, що доглядати за музеєм свого часу її попросив Петро Киценко.
«І ось уже багато років я так і роблю. Оновлюю експозиції, приймаю експонати, які дарують люди або делегації, які приїздять до села. І тепер вирішили, що хай музей працює, бо людям цікаве минуле села. Чимало в нас фотографій колишніх – що було, як змінилося село. Люди приходять, аби своїх родичів на світлинах, що в музеї, побачити. Влітку приїжджають сім’ї, які в Стольному не живуть. Я для них музей відкриваю, вони ходять, дивляться, згадують.
Не дуже давно з експонатів подарували кухлик, потім книжечку цікаву. Десь у 60-х чи 70-х роках був у нас голова колгоспу на прізвище Василенко, то він писав про село. І його книжки в нашому музеї не було, тепер є. Рушнички дарують вишиті у музей», – повідомила Валентина Оліфіренко
Директору музею дуже хочеться, аби в закладі був гарний стенд про палац графа Мусіна-Пушкіна, який колись був у селі.
«Деякі фото руїн того палацу я бачила в інтернеті. От добре було б приділити цій темі в нашому музеї окрему увагу», – зазначила пані Валентина.
До речі, до музею приходять не тільки приїжджі та дорослі, цікавий він і дітям.
«До карантину школярі на екскурсію класами приходили. А старші учні навіть допомагали порядок у закладі підтримувати і наводили лад довкола музею, щоб територія не заростала. А тепер у нашому товаристві створена спеціальна бригада, я прошу про допомогу – і дівчата приходять, прибирають у музеї та довкола впорядковують. Щоб заклад мав достойний вигляд. Свого часу Петро Киценко хотів оновити музей. Навіть фахівців запросив, які кошторис порахували для цього. Але потім Киценка призначили головою Менської РДА і на тому все й скінчилося, бо музей вважався колгоспним», – розповіла Валентина Олфіренко.
Нині дуже хочеться, щоб музейна справа у селі розвивалася й надалі. Бо попит є і розповідати є про що, зокрема про уродженців Стольного, якими насправді можна пишатися.
Ірина Осташко
–
