Пошкоджені будинки, обережно складені будівельні матеріали на подвір’ях і безперервний шум будівництва. Гуркіт і стук молотків у Киїнці чути, куди б ти не завернув, — так звучить відновлення. Село Киїнка, що є центром однойменної громади, лежить за п’ять кілометрів на захід від Чернігова. З 28 лютого 2022 року протягом місяця воно щоденно потерпало від російських обстрілів через спроби агресора таки захопити обласний центр.
Повністю зруйнованих приватних будинків у громаді — 68, пошкоджені були школа й амбулаторія, а також водонапірна вежа, яка забезпечує водою 1400 абонентів із трьох сіл. Понад п’ять місяців місцеві мешканці залишалися без доступу до питної води. Для них це питання виживання, оскільки вживати воду з колодязів у Киїнці не можна.
«Я просив, щоб їх не били в селі»
Дорогою вздовж вузької та звивистої центральної вулиці Киїнки помічаємо подвір’я, біля якого крутиться вантажівка з причепом — тут триває будівництво. На узбіччі поруч із бетонним парканом на соковитій, по-весняному яскравій траві лежить купка брухту. Лише підійшовши ближче, розуміємо, що це залишки автівки. Метал нагадує віск, що стікає свічкою, від температури він плавився.
Це подвір’я пані Тетяни. Її будинок вщент зруйнували снаряди від російських «Градів» 28 лютого 2022 року. Під час того обстрілу поранень зазнали її діти та загинув чоловік. Він закрив собою півторамісячного онука.
— Це був прямий прильот. Будинок фактично знесло. Моєму онуку тоді було півтора місяця. Чоловік став саме перед дитячим візочком, якраз центр цієї вибухової хвилі припав на його груди. А онук лише пилом припав, урятував онука, — згадує жінка.
Це був перший масований обстріл Киїнки, каже голова громади Андрій Головач. Того дня, 28 лютого, росіяни накрили село двома пакетами касетних боєприпасів та «Градами»: троє поліціянтів загинуло, шістнадцятеро військових отримало поранення. Через безперервні обстріли військові не пускали сюди пожежників із Чернігова, будинки просто горіли. Медики, стишає голос пан Андрій, бралися рятувати лише тих, кого відкачати могли напевне.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зранку окупанти обстріляли Новгород-Сіверський район
— 28 лютого мені сказали, що росіяни зайшли в сусіднє село Шестовиця. Вони стали в самісінькому його центрі. Я інформацію передав нагору, але дуже просив, щоб їх не били в селі, бо там багато цивільних лишилося. За деякий час вони почали виводити техніку старою трасою, їх там наші добряче влупили. Ну вони відступили й звідти, зі Шестовиці, накривали Киїнку з 28-го лютого. Ну а потім же щодня вранці та ввечері. Особливо ввечері оце починалося, після 20:00.
Жити без питної води
Того ж таки 28 лютого село залишилося без водопостачання. Місцеві жителі позбавлені можливості користуватися індивідуальними колодязями, бо поряд із Киїнкою розташовані очисні споруди відразу двох підприємств: «Чернігівводоканалу» та заводу «Чернігіввовна» (останні зараз законсервовані). Очисні впливають на якість поверхневих вод, роблять їх непридатними для вживання, згідно із санітарними вимогами. Утім, у березні 2022 року іншого місцевим не лишалося, розповідає Андрій Головач:
— Коли центральний водогін працює, водою з колодязів місцеві майже не користуються. Хіба худобі готувати чи поливати городину. Але ж під час війни людям нікуди було діватися. Брали воду з колодязів, кип’ятили й пили. Корисно це чи ні — треба було нею користуватися, іншого варіанту не мали.
Питною водою Киїнку, а також сусідні села Зарічне та Трисвятську Слободу забезпечує свердловина «Зарічна». Відновити її роботу вдалося тільки влітку минулого року, до того по питну воду їздили в Чернігів, розповідає місцева жителька, яку зустрічаємо в центрі села.
Один із російських снарядів пошкодив водонапірну вежу — осколки прошили її наскрізь, перетворивши на решето. Місцеві нарахували щонайменше 30 отворів, однак балансоутримувач вежі КП «Чернігівводоканал» затягував ремонт, посилаючись на брак техніки та працівників. Урешті дірки заварили самі ж місцеві.
— Якщо придивитися, можна побачити, де башта була побита, — вказує на темні плями, якими всипана вежа, пан Андрій. — Ми домовилися з рятувальниками, вони безкоштовно нам надали свою машину з вишкою. З вишки діставали, щоб заварити дірки. Де не могли дістати, хлопці наші — узагалі молодці — спускалися на тросах і варили. Процес тривав з 8:00 до 21:00.
Немає електрики — немає води
Раніше, розповідає голова громади, насоси на свердловині були під’єднані до підземної захищеної лінії електропередач заводу «Чексіл» (свого часу він був одним із найбільших виробників у галузі текстильної промисловості в Україні).
— Завод мав стратегічне значення. Тобто в будь-які погодні умови чи під час надзвичайних ситуацій завод і, відповідно, башта все одно працювали. Але через те що там мільйонні борги, цю лінію просто від’єднали. І все.
До речі, зараз приміщення заводу «Чексіл» вартістю понад 1 млрд гривень арештовані. У лютому 2023 року СБУ повідомляла, що кінцевий бенефіціарний власник заводу — російський бізнесмен, який працює на військово-промисловий комплекс РФ:
— Наразі вивчається інформація, що до початку повномасштабного вторгнення українська компанія пересилала тканину російського військового зразка до республіки Білорусь. Для експорту використовували мережу підконтрольних фірм, які здійснювали зовнішньоекономічні операції на користь ворога.
Повернімося до Киїнки в період енергетичної кризи. Восени та взимку громада знову потерпала від нестачі питної води. Цього разу через вимкнення електроенергії, спричинені бомбуванням росіянами української критичної інфраструктури. У двогодинних перервах між вимкненнями насоси на свердловині не встигали качати у водонапірну вежу достатньої кількості води, щоб втримати тиск у мережі. Розв’язанням проблеми став генератор потужністю 50 кВт, який громада отримала за координаційної підтримки Чернігівського офісу UST. Зараз він стоїть у сховищі, у сільраді збираються змайструвати для нього рухому платформу, розповідає Андрій Головач:
— Ми просили цей генератор, щоб за потреби й школу можна було під’єднати, бо коли немає електрики, там теж нічого не готується, адже все кухонне оснащення — електричне й звичайний генератор на 5–10 кВт нічого не тягне. А так ми його зробимо мобільним, щоб в екстреній ситуації можна було і школу заживити, і свердловину.
Курс на відновлення
У травні 2023 року Киїнка живе відновленням. Будівельні матеріали або гроші на них тут збирають по крупицях із різних фондів та державних установ.
Так, тут уже працює школа, наразі в ній навчається 403 дитини, частина з них — на очній формі. Під час активних обстрілів у березні 2022-го навчальний заклад мав кілька прямих влучань.
— Один снаряд в дах так гарненько увійшов, просто дірочка діаметром 40 см була. А всередині рознесло все: бетонне перекриття, кілька стін, якраз у санвузол прилетіло. Ця частина школи зараз перекрита, ми її досі не зробили, — розповідає голова громади.
Коштом сільради в школі відновили дах та систему опалення. Фонд «Партнерство за сильну Україну» допоміг замінити всі вікна та двері. Найближчим часом ЮНІСЕФ має допомогти з ремонтом підвалу й обладнати його під укриття.
— Нині, коли тривоги, діти навчаються в спортивному залі та трошки в коридорі підвалу. Ми хочемо зробити кабінети в підвалі, повісимо туди старі дошки, поставимо парти та стільці. Там не так багато кабінетів, щоб усіх учнів розмістити, але це дасть змогу трохи їх розділити.
У січні 2022 року в Киїнці відновила роботу амбулаторія, яка зазнала значних руйнувань під час активних бойових дій. Амбулаторія обслуговує понад 5 тис. пацієнтів. Відновленням закладу опікувався «Міжнародний медичний корпус».
Найбільша проблема громади, зізнається Андрій Головач, — це повністю зруйноване житло, таких мають 68 будинків. Перші фонди та громадські організації зайшли працювати в Киїнку вже у травні 2022-го, через місяць після деокупації, але всі вони надають допомогу тільки пошкодженим домогосподарствам.
— Зрозуміло, що за цей час ми всіх відновити не змогли. Але найбільша проблема — це повністю зруйновані будинки, за них поки що ніхто не береться, — розповідає пан Андрій.
Однак на подвір’ї пані Тетяни, у якої російські снаряди забрали чоловіка та житло якої вщент зруйнували, нині стоїть новенький будиночок. Як їй це вдалося? Жінка каже, головне — бути активною та стукати в усі двері:
— Ми коли повернулися з евакуації, тут узагалі нічого не було. Я відразу почала звертатися всюди. Першим відреагував один волонтер. Тут треба почати, розумієте, а потім починають підключатися решта. Допомагала і ОВА матеріалами, і численні фонди.
–
Джерело: Тиждень
