Занедбана двоповерхова будівля на вулиці Полуботка, 13, яку в народі називають старою лазнею або ж за вивіскою зачиненого з десяток років магазину «Мебель Белоруссии», нещодавно ожила.
Упродовж тривалого часу на її території жодної активності не спостерігалося, якщо тільки не рахувати безхатьків, наркоманів та підлітків, які ошивалися на недобудові поряд із основною частиною споруди. Нині ж, там з’явилися будівельники. Вони затягнули частину фасаду сіткою, під якою почали розширювати вікна, розбираючи цегляне мурування.
Однак, незважаючи на таку активність, жодного інформаційного стенду, з якого можна було б судити, як виглядатиме споруда на фінальному етапі робіт, поряд немає. Тож ми вирішили розібратися, що ж це за будівля така і яка доля чекає на неї у майбутньому.
Що було?
Навіть якщо ви ніколи не цікавилися історією міста, то лише за одним виглядом фасаду споруди на Полуботка могли б зробити висновок – він розміняв щонайменше сотню років. І не помилитеся. Погортавши різні джерела з минувшини Чернігова, нам вдалося відшукати навіть конкретний рік його зведення – 1905-й. Тобто нині будівлі не мало не багато 116 років. І спорудили її справді у якості лазні.
Справа в тому, що в Чернігові на початку минулого століття помитися було завданням не з легких і вже точно не було мови про те, аби зробити це із комфортом. Монополістом у цій сфері був підприємець на прізвище Соколовський. Його лазні не мали популярності – там було занадто темно, тісно та брудно. Однак вибору просто не було. Тодішня міська влада вирішила покласти край проблемам із гігієною, і того ж таки 1905 року в місті з’явилася нова будівля лазні, що розташовувалася на тодішній вулиці Богуславській, а нині, як ви вже здогадалися, Полуботка. На жаль, її поява проблему не вирішила. Справа в тому, що сервіс у ній не надто відрізнявся від закладів Соколовського.
Власне, це одна з небагатьох будівель міста, яка не змінювала свого призначення впродовж майже всього існування (якщо не рахувати короткого періоду існування в ній магазинів).
Так, у ній приймали водні процедури щонайменше чотири або й п’ять поколінь містян. Достеменно вдалося з’ясувати, що лазня працювала ще наприкінці 80-х або навіть на початку 90-х років.
Лазня має цінність як пам’ятка архітектури початку ХХ століття. Але стіни будівлі наскрізь просочені пліснявою та грибком. З десяток років вона простояла без жодного догляду і консервації, і фактично це її вбило, – розповів чернігівський історик Ярослав Волерт.
До слова, у 80-х будівля отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення. А на її фасаді навіть була дошка з цією інформацією. Утім на початку 2000-х років споруду позбавили статусу пам’ятки та продали у приватні руки. У другій половині нульових біля західної частини споруди почали зводити додатковий корпус, який, до слова, наслідував загальний архітектурний стиль цієї лазні. Та з невідомих причин будівництво завершилося на півдорозі, а сама недобудова слугувала притоном для безхатьків, наркоманів та шукачів сумнівних пригод.
Із цією лазнею пов’язана одна з чернігівських легенд. Так, за однією з версій про походження назви вулиці Гончої (тимчасово носила ім’я Горького), вона отримала своє ім’я через те, що нею зі Старих казарм (нині район вулиці Героїв Чорнобиля) водили, або «гнали», митися військовослужбовців. І хоча цією вулицею і справді ходили солдати, однак свою назву вона отримала щонайменше за сотню років до того, як на ній з’явилася лазня.
Що буде?
У 2018 році ми вже писали про цю будівлю, власники якої планували звести над колишньою лазнею ще два поверхи і завершити прибудову. Усередині споруди начебто мав запрацювати меблевий салон. Проте жодних зрушень у цьому плані так і не відбулося, а нинішня активність навіть чисто зовнішньо не нагадує проєкт. схема якого тоді опинилася в редакції. Зокрема, у тому проєкті архітектори залишили споруді автентичні вікна, а в цій, навпаки, збільшують на всю ширину віконних блоків.
Для того аби прояснити, що ж нині відбувається зі спорудою та хто теоретично має право нею розпоряджатися, довелося шукати інформацію у відкритих джерелах. Так, кадастровий номер ділянки, на якій і розташована будівля, фігурує щонайменше у п’яти документах. Перший з них датується ще 2016 роком. У ньому зазначається, що для «експлуатації нежитлового приміщення комерційного використання» міська рада здала дві ділянки загальною площею майже 16 соток людині на ім’я Анна Яцуник. Оренда мала закінчитися 28 січня цього року.
Відомо, що 2018 року тодішні власники будівлі збиралися звести над нею ще два поверхи (один повноцінний і один мансардний) і довести до розуму недобудову. Однак проєкт так і лишився лише на папері.
А вже 28 листопада 2019 року міська рада передала ділянку в оренду чернігівським підприємцям Олексію Горбику та Олександру Хуторному. У документі зазначається, що такий крок робиться для «будівництва та обслуговування будівель торгівлі». Строк цієї аренди спливає 28 листопада 2024 року.
Нарешті 2 березня цього року у відкритому доступі з’являється документ «Про початок будівельних робіт», у якому зазначається, що за адресою колишньої лазні починається «реконструкція власної нежитлової будівлі з надбудовою третього поверху для розміщення торгово-офісних приміщень на орендованій земельній ділянці».
Генеральним підрядником, який має здійснювати всі роботи, названо ТОВ «Чернігівбуд».
У відкритому реєстрі фізичних осіб – підприємців Мінюсту ми відшукали контактні дані Олексія Горбика та Олександра Хуторного. Однак за жодним з номерів, зазначених у реєстрі, додзвонитися до когось із них не вдалося.
Достеменно вдалося з’ясувати лише те, що будівлю планують відремонтувати, добудувати ще один поверх, а потім здавати в оренду торговельним мережам чи підприємствам. Як вона виглядатиме після завершення всіх робіт, поки що невідомо. Утім точно можна сказати одне: колишня лазня на Полуботка змінить своє обличчя назавжди. А разом із нею піде в небуття й ще одна сторінка минувшини Чернігова.
