Вибори у США стали історією успіху для 42-річної українки родом із Носівки на Чернігівщині Вікторії Спартц (Кульгейко).
Вона перемогла на виборах до Палати представників Конгресу США від штату Індіана. Саме там Вікторія мешкає з чоловіком та двома доньками.
Пані Спартц стала першою українкою-конгресменкою США, яка народилась та навчалась в Україні.
ВВС News Україна розповідає, як Вікторія Спартц пройшла шлях з Носівки до Конгресу, де вчилась, як познайомилась з чоловіком, як часто їздить до України і як навчила української мови своїх дочок. А також про поїздку до Москви, яка назавжди змінила життя майбутньої конгресменки.
Читала газети з 4 років
Блискавична перемога на виборах українки сколихнула країну. У більшості ЗМІ заговорили про велику історію успіху Вікторії Спартц.
Та мало хто знає, що вона і досі не забуває Україну. Тут лишилися її рідні люди.
Нам вдалося поспілкуватися з бабусею Вікторії — гостинною Любов’ю Олександрівною. Вона мешкає у тій самій Носівці. Сюди ж обов’язково щороку на кілька днів у відпустку навідується і американська внучка.
Хоча ні. Чому американська? Саме тут на периферії в скромному, але чепурному будиночку і минули п’ять перших років життя нині відомої Вікторії Спартц, а колись допитливої Віки Кульгейко.
Вона народилась 6 жовтня 1978 року. До школи жила зі своєю бабусею Любою та дідусем Михайлом. Батьки активно будували кар’єру, заробляли гроші, навідувалися до малої.
«Віка змалку була розумницею. З нею взагалі не було клопоту. А як вона любила читати. Толя (тато Віки — Ред.) займався з нею з трьох років. Коли приїде — посядуть разом, читають, рахують, якісь історії вигадують», — поринає в спогади Любов Сороколіт.
Бабуся згадує, що читати та почала дуже рано. «У чотири роки Віка вже сама бігала до листоноші, забирала газети і перечитувала всі новини», — каже Любов Сороколіт.
У школу пішла у Чернігові.
«Батькам незабаром сказали, що з її знаннями можна одразу до третього класу. Але вони не схотіли, мовляв, все має йти своєю чергою», — розповіла бабуся.
Навчання закінчила із золотою медаллю. В цьому ніхто і не сумнівався.
Потягом — до своєї долі
Після школи Вікторія вступила до Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, де вивчала міжнародну економіку.
Після четвертого курсу поїхала до Польщі на практику. Коли поверталася, то зовсім неочікувано вирішила навідатися до тітки у Москву.
«Їхала у потязі, аж тут провідник запитує, мовляв, хто знає англійську мову, потрібна допомога», — переповідає родинну історію бабуся.
За її словами, Віка без роздумів пішла — завжди була чуйною.
«Виявилося, що у вагоні-ресторані двоє американців не могли зробити замовлення. Вона й допомогла. Так познайомилася з майбутнім чоловіком Джейсоном», — тішиться бабуся, переповідаючи казкову історію кохання.
«З того часу ледь не щомісяця парубок прилітав до нашої онуки», — з посмішкою згадує вона.
Не пропустив і день, коли Вікторія отримувала свій диплом. До речі, теж з відзнакою. Одразу запросив у гості до себе, дуже хотів уже познайомити її з батьками.
Українська невістка
До США Вікторія переїхала у 2000 році.
Весілля у молодих було таким же романтичним, як і їхні стосунки, навіть узаконили їх «в обіймах» мальовничого Ніагарського водоспаду.
Однак сидіти вдома та безцільно марнувати час, навіть у заможній фермерській родині, українська дружина не збиралася.
Вікторія долучилась до фермерського родинного бізнесу чоловіка. У цьому допомогли отримані в Україні економічні знання.
Паралельно вона отримала диплом магістра з бухгалтерії Університету Індіани, в якому і лишилася викладати.
Також працювала в бізнесі та державних установах, включаючи посаду головного посадовця з фінансів служби прокурора Індіани.
Зараз сім’я Спартц виховує двох донечок — 14-річну Анну-Ліліану та 13-річну Вікторію-Інгрід. Обидві хрещені за православними традиціями. Обидві знають українську мову, бережуть традиції та із задоволенням носять вишиванки.
«Для мене важливо, щоб мої діти були незалежними. Мій покійний тато змалку привчав мене самостійно ухвалювати рішення і відповідати за них. Це правило мого життя. Тепер цьому я вчу своїх дівчат. Складнощі у житті будуть постійно, і від того, як ти навчишся з ними боротися, залежить твій успіх. Помилки роблять всі, але одні розчаровуються і опускають руки, а інші встають, як би не було тяжко», — розповідала Вікторія в інтерв’ю, коли приїздила останнього разу в Україну.
Американська мрія
В Америці Вікторія побудувала вражаючу кар’єру. Три роки тому вона стала сенаторкою в Конгресі штату Індіана.
Цього року її обрали у Конгрес до Палати представників — отримала 187 тисяч голосів.
Вікторія не соромиться свого українського коріння і походження. Неодноразово згадувала Батьківщину і у передвиборчих гаслах, і після того, коли вже були підраховані голоси.
«Я чекаю, коли зможу зробити свій внесок, аби США стали маяком свободи і надії для людей по всьому світу, а також популяризуватиму вільний ринок і верховенство права в країнах, що потерпають від корупції та утисків. Мої найтепліші побажання українцям!» — наголосила вона під час одного з виступів.
Ще рік тому в інтерв’ю Вікторія Спартц зізналася, що збирається лишатись у великій політиці. Від подій в Україні Вікторія теж не лишається осторонь.
«По-доброму дивуюся усім тим змінам, що відбуваються в Україні. Люди стали більш патріотичними, незаангажованими. І це дуже добре. У них є можливість висловлювати свою думку, говорити про те, що їм подобається, а що ні», — вважає вона.
Але визнає, що за українським політичним життям слідкує не надто активно.
«Зараз я не великий знавець політики, яку веде Україна, але, як фахівець, я точно знаю, що для того, аби стати успішною, кожна країна, і в тому числі Україна, має напрацювати певну стабільну, правильну основу. І ні в якому разі не віддавати монополію влади державі», — радила вона у своєму інтерв’ю рік тому.
Погляд на Америку з Носівки
Вікторія з Джейсоном щороку на кілька днів з доньками приїжджають в Україну.
Мама Вікторії не так давно також перебралася ближче до доньки та онучок у США, а от бабуся з дідусем лишилися в Носівці. Хоча про Америку в обох найкращі спогади. А згадати й справді є про що, бо літали туди шість разів.
«Те, що я побачила, можу назвати одним словом — рай, — підіймає догори руки Любов Олександрівна. — Шість разів ми літали в Штати. І кожен раз відкривали їх по-новому. Завдяки онуці ми об’їхали всю Америку, побували на Тихому й Атлантичному океанах, на Великих озерах, у Нью-Йорку, двічі у санаторії в Мексиці… Словом, де тільки не були».
Бабусю дуже вразило, що дороги доглянуті усюди й навіть польові — асфальтовані.
«Ще вразили ферми. Працівники ходять у білих халатах, чистота, порядок… Корів миють і турбуються про них. Свати наші займаються там рослинництвом. Сіють пшеницю, сою, кукурудзу, сонях… Все, як у нас, можна сказати. Але з розумом!», — розповідає жінка.
Америку обрала для життя й менша на дев’ять років сестра Вікторії — Інна. Спочатку вона літала у США у гості, а коли закінчила навчання в Україні — теж перебралася туди.
«Інночка теж розумниця. Вона у нас доктор наук із фінансів, викладає в Америці в інституті. Вона хоч і молодша за Віку, але має трьох дітей. Одружена за киянином, а живуть там. Ось таке життя… У кого яка доля. Хоч дівчата і далеко, але ми раді за них, бо вони щасливі, а для нас — це головне!»
BBC News Україна
