За інформацією: Суспільне Чернігів.
Матір Івана Наталія Ткаченко читає дитячу листівку сина. Суспільне Чернігів
Матір Івана Наталія Ткаченко зі сльозами на очах прочитала та поцілувала дитячу листівку сина, яку він зробив ще у початковій школі. Народився він та виріс у Чернігові. Був товариським та знаходив спільну мову з усіма, розповідає Наталія.
"Ваня був дуже вихований, сором'язливий, веселий, щирий. І в дитинстві, і дорослий. Дуже любив тварин. Коли в дитинстві жив у бабусі з дідусем в селі, то ми його називали ветеринаром. Він, навіть, приручав курча Ципа. Він носив його на плечі. Кликав: «Ципа», і вона бігла".
Іван навчався у різних школах, а закінчив 35-ту. Тоді Наталія працювала там заступницею директора. Ніхто не знав, що це її син, згадує жінка.
Іван Придатко у шкільному фотоальбомі. Суспільне Чернігів"Там вчителька Кірочка, вона приходить до мене і каже: «Наталія Миколаївна, це правда, що ваш син тут?» Я нічого не сказала. Вона каже: «Я зайшла в клас, дивлюся, коли він підняв очі, я зрозуміла. Бо по прізвищу, по списку подивилася, такого немає. А коли підняв очі, то було зрозуміло". І ось вона мені теж написала, що пам'ятає ці очі. Пам'ятає той погляд сором'язливого хлопчика".
Хотів помститися за брата
Іван любив спорт та часто грав у футбол, розповідає його брат Олександр Тарнавський. У Чернігові Іван працював барменом, а коли переїхав до Києва — кухарем.
Брат Івана та військовий Олександр Тарнавський. Суспільне Чернігів"Якби не повномасштабне вторгнення, то я не думаю, що мій брат був би військовим. Це просто його вибір, як українця", — каже Олександр.
Хотів мобілізуватися Іван ще у лютому 2022 року, коли за Чернігів йшли бої з армією РФ. Тоді Олександр зазнав важкого поранення.
"Хотів піти, щоб помститись за мене. Тому що він не знав, виживу я чи ні. І от він на емоціях ще 28 лютого 2022 року ухвалив для себе рішення, що він буде вбивати росіян. Але я його переконав підготуватися."Читати ще
Читати ще Олександр Тарнавський: Я думаю, щоб мене «задвухсотити» треба щось серйозніше, ніж «Гради»
"Не встиг пройти з коляскою й походити з дитинкою, як він мріяв"
Мобілізувався Іван навесні 2022-го. Служив у спецпідрозділі "Азову" — "К12", розповідає Олександр.
"Він ніколи не прикривався моїм ім’ям, хоча знав, що його командир — мій бойовий побратим та товариш. У нього не було такого, що він був «мазаним», що в нього були якісь привілеї, якісь додаткові відпустки".
Першу відпустку Іван попросив, щоб бути поряд з дружиною під час пологів, згадує його мати.
Іван Придатко зі своєю новонародженою донькою. Сімейний архів родини Івана Придатка"Вона народила, в суботу її виписали, а в неділю він поїхав. Не встиг пройти з колясочкою, походити з дитинкою, як він мріяв, бо вже на це не було часу".
Олександр згадує брата, як цілеспрямовану людину.
"Поряд зі скромністю була така риса, як внутрішня впертість до того, щоб обов’язково досягти того, що ти хочеш. Я прям дуже ним пишаюсь. От зараз шкодую, що не казав йому цього, як я ним пишаюсь".
"«Край» був і залишається видатною людиною"
Однокласник Івана Данило Коломієць каже, що той був завжди позитивним, з гарним почуттям гумору та енергійним.
Прощання з Іваном Придатком у Чернігові 30 жовтня 2024 року. Суспільне Чернігів
Побратим "Парадокс" так згадує Івана:
"«Край» був і залишається видатною людиною, яка не здавалася, виконувала всі завдання, яка любила розвиватися, тренуватися, навчатися чомусь новому".
Командир Івана "Комета" говорить про нього так:
"Він завжди був дуже компанійською людиною, завжди рвався в бій, завжди допомагав побратимам, запам’ятався, як людина з великим серцем".
З Іваном також попрощалися і в Києві. За словами брата Олександра, його тіло кремують.
Читати ще
Читати ще «Нагороди присвячую загиблим товаришам»: поліцейський про перемогу на змаганнях і поранення під час оборони Чернігова
